Рішення № 42011241, 17.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/26488/14 17.12.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-

Авто»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Павлик Олег Іванович

про стягнення 50 000, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Тараненко А.П. за довіреністю № 3 від 08.01.2014 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Павлик О.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (далі - відповідач) про стягнення 50 000, 00 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 19.07.2013 р. між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «К.А.М.З.» було укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 131293/4002/0002558 щодо автомобіля «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер АА6644НМ. 07.05.2014 р. в селі Ходосівка Києво-Святошинського району відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер АА6644НМ, під керуванням водія Мартинюка О.В., та транспортного засобу «Honda HR-V», реєстраційний номер АА2230АХ, під керуванням водія Павлика О.В. Водій застрахованого автомобіля «Honda HR-V» Павлик Олег Іванович постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.07.2014 р. у справі № 369/6202/14-п (№ 3/369/2019/14) був визнаний винним в порушенні ПДР України, в зв'язку з чим, позивач виплатив 146 348, 46 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 000209 від 11.06.2014 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Honda HR-V», реєстраційний номер АА2230АХ, була застрахована відповідачем за полісом № АЕ/1153518, позивач в порядку регресу звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення, з огляду на що він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/26488/14, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі № 910/26488/14 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Павлика Олега Івановича, розгляд справи призначено на 17.12.2014 р.

В судовому засіданні 17.12.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник третьої особи в судовому засіданні 17.12.2014 р. надав пояснення по суті спору та додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 17.12.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 17.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача та третю особу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.07.2013 р. між позивачем (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «К.А.М.З.» (страхувальник) було укладено Договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 131293/4002/0002558 щодо транспортного засобу «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер АА6644НМ, 2008 року випуску.

Згідно з п. 1.3 Договору, до страхових ризиків віднесено, зокрема ДТП, безумовна франшиза за яким складає 0,5%.

Відповідно до п. 1.6. Договору територія його дії Україна.

Як зазначено в п. 1.4. Договору строк його дії з 21.07.2013 р. по 20.07.2014 р.

З матеріалів справи вбачається, що 07.05.2014 р. близько о 13 год. 00 хвил. в селі Ходосівка Києво-Святошинського району відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Honda HR-V», реєстраційний номер АА2230АХ, під керуванням водія Павлика О.В., через те, що останній рухаючись по вулиці Луговій не надав перевагу автомобілю «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер АА6644НМ, під керуванням водія Мартинюка О.В., який рухався в правому боці, внаслідок чого обидва автомобіля отримали механічні пошкодження.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.07.2014 р. у справі № 369/6202/14-п (провадження № 3/369/2019/14) Павлик Олег Іванович визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Згідно з Довідкою Відділення ДАІ з обслуговування Києво-Святошинського району підпорядковане УДАІ ГУМВС України в Київській області № 9383724 внаслідок зазначеної ДТП автомобіль «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер АА6644НМ, отримав механічні пошкодження передньої центральної, передньої нижньої правої частини.

Відповідно до Полісу № АЕ 1153518 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника автомобіля марки «Honda HR-V», реєстраційний номер АА2230АХ, була застрахована у ПАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО» на строк з 31.05.2013 р. по 30.05.2014 р. з встановленим розміром франшизи - 0 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну. Як зазначає позивач, 08.05.2014 р. страхувальник звернувся до нього з заявою на виплату страхового відшкодування, яке просив перерахувати на рахунок СТО.

20.05.2014 р. на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності - Приватним підприємством «ГАЛАВТОЕКСПЕРТИЗА» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 12819/11 від 26.12.2011 р.) було складено звіт про оцінку вартості матеріальної шкоди № 20С/05/14, згідно з яким вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 157 150, 07 грн., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер АА6644НМ внаслідок дорожньо-транспортної пригоди склала 87 129, 27 грн.

На підставі рахунку-фактури № СТ-0000037 від 15.05.2014 р., складеного ФОП Станнаєвим М.Ю., було визначено, що відновлювальний ремонт автомобіля мав скласти 156 016, 26 грн.

Згідно з аварійним сертифікатом, затвердженим 05.06.2014 р., у зв'язку з тим, що на момент проведення огляду пошкодженого автомобілю «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер АА6644НМ були виявлені сліди ремонту інтеркулера, що співпадають по місцях та характеру з отриманими пошкодженнями при даній події, комісія визначила вартість відновлювального ремонту автомобілю «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер АА6644НМ, без урахування вартості інтеркулера, що складає: 147 878, 46 грн.

05.06.2014 р. позивачем був затверджений страховий акт № 00142543, відповідно до якого розмір страхового відшкодування з урахуванням франшизи складає 146 348, 46 грн.

Платіжним дорученням № 000209 від 11.06.2014 р. позивач перерахував на користь СПД Станнаєва М.Ю. 146 348, 46 грн. з призначенням платежу: «Страхове відшкодув. зг. дог. №131293/4002/0002558 від 19.07.2013р. Без ПДВ. ТОВ «К.А.М.З.», Д.Н. АА 6644 НМ».

Як зазначає позивач, він звернувся до відповідача з Заявою № 14337 від 11.09.2014 р. з вимогами про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, проте, оскільки вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Павлика О.В. встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Як зазначалось вище, 05.06.2014 р. було затверджено аварійний сертифікат, за змістом якого, дослідивши звіт про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ № 20С/05/14, фотоматеріалів та рахунку-фактури № СТ-00000037 від 15.05.2014 р., було встановлено, що на момент проведення огляду пошкодженого автомобілю були виявлені сліди ремонту інтеркулера, що співпадають по місцях та характеру з отриманими пошкодженнями при даній події, комісія визначила вартість відновлювального ремонту автомобілю «Volkswagen Touareg», реєстраційний номер АА6644НМ, без урахування вартості інтеркулера, що складає 147 878, 46 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до страхового акту № 00142543 від 05.06.2014 р. було вирішено виплатити страхове відшкодування на користь страхувальника в сумі 146 348, 46 грн.

Так, платіжним дорученням № 000209 від 11.06.2014 р. позивач перерахував на користь особи, яка здійснювала відновлювальний ремонт автомобіля - СПД Станнаєва М.Ю. 146 348, 46 грн.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача з відповідними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що згідно п. 9.4. ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування, а відповідно до п. 12.1. ст. 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу № АЕ/1153518, страхова сума по майну складає 50 000, 00 грн., розмір франшизи становить 0 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 50 000, 00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 50 000, 00 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3; код ЄДРПОУ 16467237) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 70-А; код ЄДРПОУ 20033533) суму страхового відшкодування у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака