Постанова № 42010537, 17.12.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року № 813/6305/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого - судді Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Приймака С.І.

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача Ортинської Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, третя особа - перший заступник начальника Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області Солоненко Світлани Дмитрівни про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, третя особа - перший заступник начальника Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області Солоненко Світлани Дмитрівни, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог( І том а.с.250) просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0004871702 та №0004861702 від 11.09.2014 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, всупереч Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013року, не відповідають дійсності, оскільки під час перевірки були надані всі документи у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість, пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. Крім того, вважає, що акт перевірки контрагента не містить відповідної доказової бази, відповідно, ФОП ОСОБА_3 жодним чином не порушував норм податкового законодавства, в зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення прийнято неправомірно та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві, просили суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі з підстав, викладених в поданих суду письмових запереченнях(І том а.с.168-171). Додатково пояснила, що Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області при перевірці діяла в межах норм ПК України. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 зареєстрований у виконавчому комітеті Дрогобицької міської ради Львівської області, отримав свідоцтво про державну реєстрацію від 06.09.1994 року, номер запису про державну реєстрацію 24140170000001430.

На обліку в Дрогобицькій об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області перебуває з 13.09.1994 року за реєстраційним номером №563, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1.

Фактичне місцезнаходження: АДРЕСА_1

Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність з роздрібної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, тютюновими та алкогольними виробами, з виробництва та торгівлі хлібом, здавання в оренду власного нерухомого майна.

Судом встановлено, що посадовими особами Дрогобицької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено виїзну позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, податковий номер НОМЕР_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 26.08.2014 року №586/13-09-17-02/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки) (І том а.с.13-51), у висновках якого зафіксовано порушення позивачем, а саме:

- п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за травень 2013 року в сумі 2 307,00 грн;

-п.177.1, п. 177.2, п. 177.4, ст. 177 Податкового кодексу України, щодо завищення витрат за 2013 рік на суму 99 540,00 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від провадження господаорської діяльності за 2013 рік в сумі 16 921,80 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов, аналізуючи господарські відносини позивача з ПП «Рехавот» та ТзОВ «Стек-Комп'ютер».

На підставі акта перевірки від 26.08.2014 року №586/13-09-17-02/НОМЕР_1 податковий орган 11.09.2014 року прийняв податкові повідомлення - рішення №0004871702 яким збільшено суму грошового зобов'язання на податок на доходи фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 21 152,25 грн. (основний платіж - 16 921,80 грн., штрафні санкції - 4 230,45 грн.) та №0004861702, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 3 460,50 грн.( основний платіж - 2 307,00 грн., штрафні санкції - 1 153,50 грн.)( а.с.52-53).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Крім того, судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ОСОБА_3 здійснював господарську діяльність із контрагентом ПП «Рехавот» відповідно до укладеного договору від 02.01.2013 року №93/13(а.с.54).

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою.

Виконання вказаного договору, в розрізі тих операцій, що ставляться під сумнів податковим органом, підтверджують наступні первинні документи:

- видаткові накладні №06-0000001 від 05.06.2013 року на загальну суму 3 207,50 грн. (І том а.с.58), №06-0000003 від 05.06.2013 року на загальну суму 57 700,00 грн. (І том а.с.60), №06-0000009 від 13.06.2013 року на загальну суму 5 075,00 грн. (І том а.с.72), №06-0000011 від 18.06.2013 року на загальну суму 65 100,00 грн. (І том а.с.76), №06-0000012 від 19.06.2013 року на загальну суму 5 616,00 грн. (І том а.с.84), №06-0000017 від 21.06.2013 року на загальну суму 8 770,00 грн. (І том а.с.88), №06-0000020 від 26.06.2013 року на загальну суму 4 920,00 грн. (І том а.с.92);

- податкові накладні №1 від 05.06.2013 року на загальну суму 3 207,50 грн.( І том а.с.59), №3 від 05.06.2013 року на загальну суму 57 700,00 грн. (І том а.с.61), №9 від 13.06.2013 року на загальну суму 5 075,00 грн. (І том а.с.73), №11 від 18.06.2013 року на загальну суму 65 100,00 грн. (І том а.с.77), №14 від 19.06.2013 року на загальну суму 5 616,00 грн. (І том а.с.85), №19 від 21.06.2013 року на загальну суму 8 770,00 грн. (І том а.с.88), №22 від 26.06.2013 року на загальну суму 4 920,00 грн. (І том а.с.93);

- товарно - транспортні накладні від 05.06.2013 року на автомобіль ГАЗ 3307 НОМЕР_2 (І том а.с.62-67), від 07.06.2013 року на автомобіль ГАЗ 3307 НОМЕР_2 (І том а.с.70-71), від 13.06.2013 року на автомобіль ГАЗ 3307 НОМЕР_2 (І том а.с.74-75), від 18.06.2013 року на автомобіль ГАЗ 3307 НОМЕР_2 (І том а.с.78-83), від 19.06.2013 року на автомобіль ГАЗ 3307 НОМЕР_2 (І том а.с.86-87), від 21.06.2013 року на автомобіль ГАЗ 3307 НОМЕР_2 (І том а.с.90-91), від 26.06.2013 року на автомобіль ГАЗ 3307 НОМЕР_2 (І том а.с.94-95);

- платіжні доручення № 33952 від 05.06.2013 року (І том а.с.96), № 34198 від 19.06.2013 року (І том а.с.97), № 116 від 25.07.2013 року (І том а.с.98), № 177 від 29.07.2013 року (І том а.с.99);

- сертифікат відповідності серії ВВ на цукор білий кристалічний, торгової марки «Солодко»( І том а.с.100);

- протоколи випробувань продукції (І том а.с.101, 103);

- висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи (І том а.с.102);

Перевіривши зазначену первинну документацію суд приходить до переконання, що позивачем надано всі необхідні первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Крім цього судом встановлено рух активів у процесі здійснення господарської операції, що підтверджується платіжними дорученнями.

Крім цього судом встановлено зв'язок між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача, а саме факт реалізації придбаного товару, що підтверджується фіскальними чеками (І том а.с.104-114).

Також у перевіреному періоді ОСОБА_3 здійснював господарську діяльність із контрагентом ТОВ «Стек-комп'ютер» - закуповував комп'ютерну техніку та запасні частини до неї. Реальність господарських операцій щодо купівлі комп'ютерної техніки та комплектуючих до неї у ТОВ «Стек-комп'ютер» підтверджують первинні документи:

-видаткова накладна №С-00011046 від 31.05.2013 року на загальну суму 13 840,50 грн. (І том а.с.115);

-податкова накладна №1763 від 29.05.2013 року на загальну суму 13 840,50 грн. (І том а.с.116);

- рахунок-фактуру №С-00017268 від 28.05.2013 року на загальну суму 13 840,00 грн.( І том а.с.117).

- платіжні доручення №11405 від 28.05.2013 року на загальну суму 13 840,50 грн.( І том а.с.181).

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства - контрагенти позивача були зареєстрований в якості юридичної особи та платника податків, ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 177 Податкового кодексу України визначено особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (тобто, у розмірі 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами).

Згідно вимог п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У відповідності до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що при визначенні фізичною особою-підприємцем, що не перебуває на спрощеній системі оподаткування, об'єкта оподаткування податком на прибуток можуть враховуватися лише документально підтверджені витрати, пов'язані з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, які включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Податкового кодексу.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ПП «Рехавот» та ТзОВ «Стек-Комп'ютер» містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу недійсності правочинів позивача із контрагентами відповідач посилається на інші акти ДПІ складені за наслідками перевірки суб'єктів господарювання які мали відносини з контрагентами позивача.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Зокрема, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Згідно з приписами ст. 244-2 КАС України, висновки викладені у рішеннях Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 31 січня 2011 року Верховним Судом України винесена постанова у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з с.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Представлені позивачем суду докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами , та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Суд зазначає, що заявляючи вимогу про визнання податкових повідомлень-рішеннь відповідача нечиннми, позивач не врахував, що така вимога може пред'являтися лише стосовно нормативно-правового акта. У даному ж випадку позивачем оскаржується акт індивідуальної дії, відтак суд з урахуванням вимог п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України дійшов до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішенння слід визнати протиправними.

Враховуючи зазначене вище, оскаржені податкові повідомлення-рішенння є незаконним і підлягає скасуванню, відтак позов слід задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області №0004871702 та №0004861702 від 11.09.2014 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 182 грн. 70 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повий текст постанови виготовлено 22 грудня 2014 року.

Суддя Костецький Н.В.