Постанова № 42009730, 23.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2014 р. Справа№ 910/8369/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Дяковський О.С. - представник за дов. б/н від 17.11.2014;

від відповідача 1: Данилюк О.О. - представник за дов. б/н від 09.01.2014;

від відповідача 2: не з'явився;

від третьої особи 1 на стороні позивача: Шалашова В.І. - представник за дов. № 16 від 03.12.2014;

від третьої особи 2 на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи на стороні відповідача: Шевчук О.М. - директор;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВАУ-11"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014

у справі № 910/8369/14 (суддя Ващенко Т.М.)

а позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма"

до 1. Приватного підприємства "ВАУ-11"

2. Товарної біржі "Іннекс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос Андрій Євгенович

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті Фінанс"

про визнання недійсним договору,

В судовому засіданні 23.12.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Плазма" (далі - ТОВ "Плазма", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ВАУ-11" (далі - відповідач 1), Товарної біржі "Іннекс" (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу будівель виробничо-складської бази від 27.12.11.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що оспорюваний договір був укладений з порушенням норм чинного законодавства (зокрема, в частині обов'язкового зазначення в договорі кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований об'єкт купівлі-продажу), у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Також позивач зазначає про порушення в частині публікації про проведення аукціону з продажу майна боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.14. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юр-Капіноса Андрія Євгеновича, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті Фінанс".

Рішенням Господарського суду Господарського суду міста Києва від 23.09.2014 позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПП "ВАУ-11" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не встановив, що підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним в даному випадку не існує. На думку апелянта, сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, а той факт, що у договорі не зазначено кадастровий номер земельної ділянки жодним чином не порушує прав позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 09.12.2014.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 23.12.2014.

У судовому засіданні 23.12.2014 представник відповідача 1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого суду скасувати. Зазначив, що питання визнання оспорюваного договору недійсним, зокрема, розглядалося у межах господарської справи № 7/101-12, де Вищим господарським судом України було відмовлено повністю в позовних вимогах (зокрема, в частині визнання недійсним спірного договору).

Представник третьої особи 3 (на стороні відповідача) також підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представники позивача та третьої особи 1 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, зазначили, що вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Представники відповідача 2 та третьої особи 2 у судове засідання 23.12.2014 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Судом відхилено усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю вищезазначених осіб (яке не заперечувалося іншими учасниками апеляційного провадження, зокрема, третьою особою на стороні позивача), оскільки відсутні учасники про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення зазначеним учасникам апеляційного провадження копій ухвали від 09.12.2014. Разом з цим, їх відсутність у судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідача 2 та третьої особи 2, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.12.11 між позивачем в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Янчука Олександра Миколайовича (далі - продавець) та відповідачем 1 (далі покупець) було підписано та скріплено печатками договір купівлі-продажу комплексу будівель виробничо-складської бази, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом Андрієм Євгеновичем та зареєстровано в реєстрі за № 7577 (далі - договір).

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання зазначеного договору купівлі-продажу продавець передав у власність покупця спірне майно, а покупець сплатив продавцю кошти у розмірі 13 324 370,00 грн.

Обґрунтовуючи пред'явлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що оспорюваний договір не містить істотної умови, а саме кадастрового номеру земельної ділянки, на якій знаходиться комплекс об'єктів нерухомого майна, що відчужувались на підставі оспорюваного договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в ньому не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт купівлі-продажу, що є необхідною умовою для дійсності вказаного правочину.

В цій частині суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у межах господарської справи № 7/101-12, зокрема, розглядалося питання визнання недійсним вказаного договору.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2013 по справі № 7/101-12 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013) було частково задоволено позов TOB «Плазма» до ПП «ВАУ-11», Товарної біржі "Іннекс" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", Арбітражний керуючий Янчук Олександр Миколайович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на пердмет спору, на стороні відповідача: Приватний нотаріус Юр-Капінос А.Є., яким: визнано недійсним результати аукціону від 27.12.2011, визнано недійсним договір купівлі-продажу майна TOB «Плазма» від 27.12.2011, укладеного за наслідками аукціону, застосовано наслідки визнання договору недійсним. Постановою Вищого господарського суду від 04.11.2013 було скасовано рішення судів попередніх інстанцій по даній справі, прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог TOB «Плазма» відмовлено в повному обсязі. Постановою Верховного суду України від 21.10.2014 відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «ВіЕйБі» (третя особа у даній справі), про перегляд Верховним Судом України Постанови ВГСУ від 04.11.2014 року у справі № 7/101-12.

Однією з підстав, на яку посилалось TOB «Плазма» у позові (т. 1, а.с. 47), що розглядався по справі № 7/101-12, зокрема, стороною зазначено про порушення порядку публікації про проведення аукціону з продажу майна боржника (на що позивач також посилається і у позові по справі № 910/8369/14).

Крім того, третьою особою - ПАТ «ВіЕйБІ банк» було подано заяву про перегляд Постанови ВГСУ від 04.11.2013 за нововиявленими обставинами, серед яких банком зазначалось відсутність кадастрового номеру земельної ділянки у тексті спірного договору купівлі-продажу, укладеного за наслідками продажу майна боржника на аукціоні.

Ухвалою ВГСУ від 12.02.2014 у справі № 7/101-12 заяву ПАТ «ВіЕйБі банк» залишено без задоволення. Проте, зазначене не є підставою для припинення провадження у даній справі, оскільки серед підстав позову у справі № 7/101-12 Господарського суду міста Києва не вказувалося такої підстави, що зазначена у позовній заяві по даній справі - відсутність кадастрового номеру земельної ділянки, а також з огляду на різний склад учасників судових процесів (третя особа).

З огляду на вищевикладене, апелянт зазначає про наявність преюдиціальних обставин, які були встановлені під час розгляду справи № 7/101-12 (з тим самим предметом спору, між тими ж сторонами та з аналогічними підставами).

З приводу наведених доводів відповідача 1, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність у справі № 7/101-12 ТОВ "Мульті Фінанс" (яке є третьою особою у справі № 910/8369/14) не дає права визнати факти, встановлені в ході справи № 7/101-12 преюдиціальними, в розумінні ст. 35 ГПК України (з формальних підстав). Проте, відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18, фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК України, не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, правомірним є висновок місцевого господарського суду в частині того, що за своєю правовою природою укладений між сторонами оспорюваний договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

В силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідно до п. 1. договору продавець зобов'язався передати у власність, а покупець зобов'язався прийняти у власність і оплатити наступне нерухоме майно:

- будівлі першої черги виробничо-складської бази, які знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Леніна, 121, що складаються з: виробничого цеху № 1, Д-ІІ, площею 4 624,2 кв. м, побутового корпусу № 1, Е-ІІІ площею 392,4 кв. м, побутового корпусу № 2, В-ІІІ, площею 718,1 кв.м, складу № 1, З-І, площею 2 318,1 кв.м, складу № 2, Г-І, площею 2 291,5 кв.м, котельні, Ж-І, площею 74,8 кв.м, прохідної, К-ІІ, площею 49,2 кв.м;

- об'єкти другої черги виробничо-складської бази (адміністративний корпус, трансформаторна підстанція), які знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Леніна, 121, що складаються з: адміністративного корпусу, А-ІІІ, площею 2 371,9 кв.м, трансформаторної підстанції, в І, площею 64,5 кв.м;

- склад № 3, склад № 4, цех № 2, будівля технічного огляду автомобілів, надбудова над пожрезервуарами, КПП-3, які знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Леніна, 121, що складаються з: складу № 3, З-І, площею 1 271,9 кв.м, складу № 4, К-І, площею 6 540,2 кв.м, будівлі технічного огляду автомобілів, Ж-І, М-ІІ, площею 840,4 кв.м, надбудови над пожрезервуарами, О-ІІ, площею 372,9 кв.м, КПП-3, Н-ІІ, площею 10,8 кв.м, цеху № 2, Б-І, площею 1 771,3 кв.м (далі - Комплекс будівель).

При цьому наслідком вчинення оспорюваного договору стала сплата відповідачем 1 позивачу грошових коштів в розмірі 13 324370,00 грн. та державна реєстрація права власності відповідача 1 на Комплекс будівель, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 32721603 від 28.12.11 комунального підприємства Бориспільської районної ради Бориспільського районного "Бюро технічної інвентаризації" (т. 1, а.с. 245).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині того, що умови оспорюваного договору не містять відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться комплекс будівель та право на яку перейшло покупцю (ст. 120 ЗК України, 377 ЦК України). Разом з цим, не погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що вказана обставинна є підставою для визнання спірного договору недійсним, враховуючи наступне.

Пункт 2.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 зазначає, що у застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ч. 1 ст. 377 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 120 ЗК України, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Згідно ч. 2 ст. 377 ЦК України, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно з п. 1.8 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда тощо збудовані (або будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що якщо земельна ділянка не є предметом угоди, то підставою для відмови у вчиненні дії посвідченні договору відчуження будинку, будівлі може бути лише відсутність документів про надання ділянки, однак не відсутність кадастрового номеру з огляду на вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Крім того, кадастровий номер є ознакою земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності, а тому при застосуванні норми ст. 377 ЦК до всіх відносин відсутність приватизації ділянки буде перешкодою для розпорядження будинком, будівлею, що на ній розташований (аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014).

Разом з цим, спірна земельна ділянка не перебувала у власності позивача, а знаходилася у його користуванні на правах оренди на момент відчуження нерухомого майна.

Так, в матеріалах справи наявний договір оренди земельної ділянки, розташованої на землях Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, що знаходиться в межах с. Велика Олександрівка по вул. Леніна, 121, посвідчений Кузьміченком А.П., приватним нотаріусом Бориспільского районного нотаріального округу Київської області 15.04.03 за реєстровим № 1682 та плану земельної ділянки, що є невід'ємною частиною вказаного договору.

Разом з тим, в п. 3 договору визначено, що комплекс будівель має загальну площу 23712,20 кв.м та розташований на земельній ділянці загальною площею 3,935 га, яка перебуває у продавця в оренді на підставі договору, посвідченого Кузьміченком А.П., приватним нотаріусом Бориспільского районного нотаріального округу Київської області 15.04.03. за реєстровим № 1682 та зареєстрованого в Бориспільському районному відділ земельних ресурсів 17.04.03 за № 11. Після набуття покупцем права власності на нерухоме майно до нього переходить право на земельну ділянку, на якій розташоване таке нерухоме майно. При цьому покупець самостійно, в порядку встановленому чинним законодавством України, вирішує питання щодо набуття та оформлення права користування, оренди, купівлі такої земельної ділянки.

В цій частині суд апеляційної інстанції приймає, як обґрунтовані, доводи відповідача 1 про те, що сторонами при укладанні оспорюваного договору було визначено, на яку саме земельну ділянку переходить право користування відповідачем 1 у зв'язку з придбанням об'єкту нерухомого майна (без зазначення кадастрового номеру). Крім того, сторони дійшли згоди щодо усіх інших істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 41 Конституції, частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власника об'єктом нерухомості не може бути залежним від права суб'єкта користуватися, володіти і розпоряджатися земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомості.

Згідно статті 79 Земельного кодексу земельна ділянка є окремим об'єктом власності, суб'єкти права власності на земельні ділянки також наділені суб'єктивним правом володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом власності.

Стаття 377 Цивільного кодексу України має імперативний характер, оскільки в ній зазначається, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю чи споруду, переходить право власності на земельну ділянку чи право користування частиною земельної ділянки. Тобто, особа, яка придбала будівлю чи споруду фактично стає власником земельної ділянки, якщо не змінюється її цільове призначення і в договорі зазначені розміри цієї ділянки.

Норми статті 120 Земельного кодексу України передбачають можливість переходу права власності на земельну ділянку у разі придбання у власність будівлі чи споруди.

Приписи цієї статті мають диспозитивний характер, оскільки у частині 1 статті 120 Земельного кодексу зазначається, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди.

Отже, згідно із Земельним кодексом України право на земельну ділянку переходить до власника нерухомості за умови, якщо у цивільно-правовій угоді на придбання будівлі врегульовані питання набуття прав на землю під об'єктом нерухомості.

Тобто, з аналізу вказаних норм слідує, що у зв'язку із переходом права власності на будівлі (споруди) перехід права власності чи користування на земельну ділянку вимагає самостійної договірно-правової регламентації і не може вплинути на дійсність договорів купівлі-продажу нерухомого майна (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 05.08.2013 у справі № 5023/4025/12).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів відповідача 1 в частині того, що відсутність у договорі істотної умови не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в окремих випадках може свідчити лише про неукладеність такого договору.

Так, стаття 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пункт 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 встановлює, що сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Разом з цим, спірний договір був нотаріально посвідчений та належним чином зареєстрований.

Із цього приводу Верховний Суд України в постанові від 25 червня 2011 року (справа N 3-58гс11) зазначив, що визнання договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що спірний договір було виконано сторонами, наслідком чого стала державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем 1, передача грошових коштів в повному обсязі покупцем та беззаперечне їх прийняття позивачем, що свідчить про відповідність умов договору дійсній волі сторін.

Отже, суд першої інстанції зробив передчасні висновки щодо недійсності договору внаслідок не зазначення у його положеннях кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, яке є об'єктом купівлі-продажу (відсутність істотної умови), внаслідок чого помилково задовольнив позов.

Доводи позивача про наявність порушень в частині публікації інформації про проведення аукціону з продажу майна боржника, не приймаються, як підстава для задоволення позову, оскільки судом першої інстанції було правомірно встановлено, що газета "Дивіденди інформ" має загальнодержавну та зарубіжну сферу розповсюдження, максимальне розповсюдження та території України, тобто відповідає вимогам ст. 15 ч. 2 ст. 15 ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (Аналогічний висновок міститься в постанові Вищого господарського суду України від 04.11.13 у справі № 7/101-12).

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду міста Києва у даній справі підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідача відшкодовуються йому судом за рахунок позивача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВАУ-11" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі № 910/8369/14 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі № 910/8369/14 скасувати, з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма" (08320, Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вул. Леніна, б. 121; ідентифікаційний код 32340359) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Приватного підприємства "ВАУ-11" (01000, м. Київ, вул. Червоноармійська, б. 42-Г; ідентифікаційний код 37923103) 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень, 00 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/8369/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 26.12.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім