Рішення № 42009568, 23.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25205/14 23.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларга-М»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Альба Україна»

про визнання недійсним договору

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Линевич І.Л. - довіреність б/н від 10.11.2014 року;

від відповідача: Степаненко Ю.М. - довіреність № 98 від 06.02.2014 року;

третьої особи: не з'явилися;

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ларга-М» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Банк «Київська Русь» про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача зміст Договору відступлення прав вимоги №70504-20/14-7 від 05.06.2014 року, укладений між ПрАТ «Альба Україна» та ПАТ «Банк «Київська Русь», суперечить чинному законодавству України, укладений з порушенням прав та законних інтересів Позивача (без надання згоди на його укладення), не містить всіх істотних умов господарського договору, без підтвердження суми, що відступається, належними первинними документами, Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, визнавши недійсним Договір відступлення прав вимоги №70504-20/14-7 від 05.06.2014 року, укладений між ПрАТ «Альба Україна» та ПАТ «Банк «Київська Русь».

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.11.2014 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 09.12.2014 року.

05.12.2014 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла довідка по справі, клопотання про залучення Приватного акціонерного товариства «Альба Україна» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

В судове засідання, призначене на 09.12.2014 року представники сторін з'явилися.

Представник відповідача в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні представник позивача підтримав клопотання про залучення Приватного акціонерного товариства «Альба Україна» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення поданого клопотання не заперечував.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Клопотання представника позивача мотивоване тим, що між Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» та відповідачем було укладено Договір відступлення прав вимоги № 70504-20/14-7 від 05.06.2014 року, згідно з умовами якого Приватне акціонерне товариство «Альба Україна» відступає, а відповідач набуває за 150 981,88 грн. 88 коп. право вимоги за зобов'язаннями позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларга-М»), що випливає з Договору купівлі-продажу № 879 від 04.01.2010 року.

Оскільки предметом розгляду по даній справі є вимога про визнання Договору відступлення прав вимоги № 70504-20/14-7 від 05.06.2014 року недійсним, а Приватне акціонерне товариство «Альба Україна» в свою чергу є стороною даного договору, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання представника позивача.

Враховуючи необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Альба Україна», суд вважав за необхідне відкласти розгляд справи на 23.12.2014 року.

В судове засідання 23.12.2014 року представник третьої особи не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду надсилалась на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.12.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 23.12.2014 року представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 23.12.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.06.2014 року між Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» (далі по тексту - первісний кредитор, ПрАТ «Альба Україна», третя особа) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (далі по тексту - новий кредитор, відповідач, ПАТ «Банк «Київська Русь») укладено Договір відступлення прав вимоги №70504-20/14-7 (далі по тексту - Договір та/або Договір відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Первісний кредитор відступає (продає), а Новий кредитор набуває (купує) за 150 981,88 (сто п'ятдесят тисяч дев'ятсот вісімдесят одну) гривню 88 копійок у Порядку та на умовах, визначених цим Договором, право вимоги за зобов'язаннями ТОВ «Ларга-М», ідентифікаційний номер 35602400, місцезнаходження: 71100, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Мазіна, 21, (надалі - Боржник) у сумі 150 981,88 (сто п'ятдесят тисяч дев'ятсот вісімдесят одна) гривня 88 копійок, що випливає з Договору купівлі-продажу №879 від 04 січня 2010 року (далі іменується - «Договір купівлі-продажу»), укладеного між Боржником та Первісним кредитором, в цілому надалі по тексту - «Основне зобов'язання».

Згідно з п. 1.1.1. Договору, Право вимоги Первісного кредитора за зобов'язаннями Ворушка на суму зазначену в п. 1.1. цього Договору, що випливає з Договору купівлі-продажу, підтверджується Випискою з балансового рахунку Боржника (довідка №2003а від 04.06.2014р.).

Внаслідок укладення вказаного вище Договору, відповідач набув право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларга-М» (далі по тексту - позивач) на суму 150 981,88 грн. (визначено п.1.1. Договору відступлення права вимоги), що випливає з Договору купівлі-продажу №879 від 04.01.2010 року (далі по тексту - Договір купівлі-продажу) укладеного між позивачем та третьою особою.

Спір у справі виник в зв'язку з тим, що на думку позивач зміст Договору відступлення права вимоги суперечить чинному законодавству України, укладений з порушенням прав та законних інтересів Позивача (без надання згоди на його укладання), не містить всіх істотних умов господарського договору, без підтвердження суми, що відступається, належними первинними документами, договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. А тому позивач просить суд визнати недійсним Договір відступлення прав вимоги №70504-20/14-7 від 05.06.2014 року, укладений між ПрАТ «Альба Україна» та ПАТ «Банк «Київська Русь».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з абз. 2 п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», так само за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. На виняток з цього правила відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України "Про оренду землі"). При цьому вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 названого Закону істотної умови суд має застосовувати цю ж норму у редакції, що була чинною на момент укладення договору, а не на момент його державної реєстрації.

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Судом встановлено що ПрАТ «Альба Україна» та ПАТ «Банк «Київська Русь» при укладанні Договору відступлення прав вимоги №70504-20/14-7 від 05.06.2014 року, досягли всіх істотних умов договору, та вказаний договір не суперечить вимогам ст. 203 та 215 ЦК України, а тому в суду відсутні правові підстави для визнання вищевказаного договору недійсним.

Також в позовній заяві як на підставу недійсності Договору позивач вказує на те, що Договір відступлення прав вимоги №70504-20/14-7 від 05.06.2014 року, укладено без його згоди, що є порушенням п. 10.2. Договору купівлі-продажу №879 від 04.01.2010 року.

Відповідно до п. 10.2. Договору купівлі-продажу №879 від 04.01.2010 року, даний договір діє до 31.12.2010 року, але в будь-якому випадку до повного виконання свої зобов'язань та взаєморозрахунків.

Тобто, всі умови цього договору купівлі-продажу зберігають силу для сторін до закінчення строку його дії, не можуть бути підставою для визнання його недійсними при розгляді даної справі, оскільки, вказані обставини стосуються саме зобов'язання ТОВ «Ларга-М» щодо повного виконання умов договору купівлі-продажу по оплаті отриманого товару.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що за загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, оскільки внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі (аналогічної правової позиції притримується Вищий Господарський Суд України у своїй постанові від 26.03.2013 року №5011-32/2003-2012).

Що ж стосується тверджень позивача про повідомлення останнього про заміну кредитора у зобов'язанні, суд зазначає наступне.

25.06.2014 року позивачу та іншим дебіторам ПрАТ «Альба-Україна» було направлено лист-повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, підтвердженням чого є список №1896 згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів) (копія міститься в матеріалах справи), поштова квитанція про таке відправлення, а також інформація з Інтернет-ресурсу: сайт Укрпошти, за якою наведене повідомлення відправлення за №0830006823532 уповноважена особа позивача отримала 11.07.2014 року (роздруківка міститься в матеріалах справи).

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначені приписами статті 512 Цивільного кодексу України, зокрема, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги (цесія) є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора - цедента, новому кредиторові - цесіонарію, і відбувається шляхом укладення договору між цими суб'єктами, на підставі якого до цесіонарія переходить право вимагати від боржника вчинити певні дії.

Об'єктом цесії є майнові права, що належать кредиторові як стороні зобов'язання.

Заміна кредитора може здійснюватись на різних стадіях існування зобов'язання, коли сторони ще не виконали зобов'язання або коли хоча б одна з них частково виконала зобов'язання.

Відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором за те, що вимога, котру він передає є дійсною визначена статтею 519 Цивільного кодексу України.

Так, у разі коли боржник не виконує свого зобов'язання перед новим кредитором, відповідальність за це несе сам боржник, первісний кредитор за дії боржника не відповідає, окрім випадків, коли він поручився за нього перед новим кредитором.

За приписами статті 514 Цивільного кодексу України, що має диспозитивний характер, до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.

У договорі про відступлення права вимоги сторони вправі самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора.

Порядок заміни кредитора у зобов'язанні встановлено статтею 516 Цивільного кодексу України, за якою заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами статті 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. У разі, коли боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Це положення є засобом охорони майнових інтересів боржника у разі зміни кредитора у зобов'язанні, яка може відбуватися і без згоди боржника.

У випадку коли боржник не був письмово повідомлений, він має право висувати заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, тобто на момент, коли боржник фактично дізнався про заміну кредитора у його зобов'язанні.

Боржник має право аргументувати свої заперечення, зокрема, невиконанням первісним кредитором зустрічного зобов'язання.

Наведена норма визначає обсяг заперечень боржника проти вимог кредитора, який залежить від того, чи був він письмово повідомлений про заміну. Якщо боржник був письмово повідомлений про таку заміну, то обсяг заперечень визначається на момент одержання письмового повідомлення; якщо не був - то цей обсяг визначається моментом пред'явлення йому вимоги новим кредитором.

Отже, у розумінні статі 518 Цивільного кодексу України відсутність письмового повідомлення не звільняє боржника від відповідальності за порушене зобов'язання та не може свідчити про те, що заміна сторони не відбулась.

Таким чином, не повідомлення відповідача про відступлення права вимоги не звільняє останнього від покладеного на нього обов'язку виконання рішення суду (аналогічної правової позиції притримується Вищий Господарській Суд України у своїй постанові від 18.02.2014 року №22-656).

Щодо твердження позивача про не підтвердження суми 150 981,88 грн., що відступається за Договором відступлення прав вимоги №70504-20/14-7 від 05.06.2014 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Суд зазначає, що фактичним доказом існування договірних правовідносин між відповідачем як новим кредитором і позивачем як боржником, а також підтвердженням грошового зобов'язання останнього є наявні у відповідача первинні документи - видаткові накладні на суму 150 981,88 грн. (реєстр міститься в матеріалах справи).

З врахуванням вищевикладеного первинні документи є беззаперечним доказом існування невиконаного грошового зобов'язання позивача, право вимоги за яким належить відповідачу на підставі Договору відступлення прав вимоги №70504-20/14-7 від 05.06.2014 року.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог про визнання недійсним Договору відступлення прав вимоги №70504-20/14-7 від 05.06.2014 року, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49,75, 82 - 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 25.12.2014 року.