Ухвала суду № 42008834, 23.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 грудня 2014 року

справа № 808/7244/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Фірсіка Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Карлсберг Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Карлсберг Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 року №0000082730, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби, яким Публічному акціонерному товариству "Карлсберг Україна" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 58266,00 грн., з яких за основним платежем 38844,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 19422,00 грн..

Не погодившись з постановою суду, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу відповідача від 14.03.2013 року №141 в період з 18.03.2013 року по 15.04.2013 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Трой Україна" за період з 01.05.2011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт №180/27-3/00377511 від 12.04.2013 року.

Відповідно до вказаного акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 44670,00 грн., в тому числі по періоду ІІ-ІІІ квартали 2011 у розмірі 44670,00 грн.; п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року на суму 38844,00 грн..

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивач подав заперечення від 18.04.2013 року №2207-297.

Відповіддю на заперечення від 26.04.2013 року №2788/10/27-3 відповідач повідомив, що у частині встановлених порушень з податку на прибуток відповідачем прийнято рішення щодо проведення позапланової перевірки з питань обчислення та сплати податку на прибуток по взаємовідносинам ТОВ "Трой Україна" за період з 01.05.2011 року по 31.03.2013 року, на підставі пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. Решта питань, викладених у запереченнях, відповідачем враховані не були.

У зв'язку з отриманням заперечень до акту перевірки, на підставі направлень від 25.04.2013 року №0222, від 25.04.2013 року №0223 та наказу відповідача від 25.04.2013 року №216, згідно з пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, у період з 26.04.2013 року по 23.05.2013 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток підприємства по взаємовідносинам з ТОВ "Трой Україна" за період з 01.05.2011 року по 31.03.2013 року.

За результатами перевірки було складено довідку від 23.05.2013 року №245/27-0/00377511, відповідно до висновків якої, відповідачем не встановлено порушень з питань, що досліджувались під час проведення перевірки. При цьому відповідач зазначив, що вартість відкупорювачів, придбаних у ТОВ "Трой Україна" було відображено позивачем у податковому обліку за рахунок прибутку, а також те, що списання цих відкупорювачів не мало вплив на формування показників податкової звітності з податку на прибуток позивача.

На підставі акту перевірки №180/27-3/00377511 від 12.04.2013 року, 30.04.2013 року відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000082730, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 58266,00 грн., з яких 38844,00 грн. за основним платежем, 19422,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено обґрунтованості своїх висновків, викладених в акті перевірки та правомірність прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на підставі такого акту перевірки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належними первинними документами, складеними у відповідності до закону, що в свою чергу відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у серпні 2011 року позивачем був сформований податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 38844,00 грн. по операціях з ТОВ "Трой Україна".

На виконання умов укладеного договору від 26.06.2011 року №27-2605-2011 ТОВ "Трой Україна" було поставлено на склад позивача відкривали ТМ "Славутич".

У зв'язку із поставкою товару було виписано податкові накладні 05.08.2011 року №4, від 09.08.2011 року №5 та видаткові накладні від 05.08.2011 року №РН-001038, від 09.08.2011 року №РН-001038/1 на загальну суму 233062,50 грн., у тому числі ПДВ 38843,75 грн.

Позивач розрахувався за поставлений товар у повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення.

Транспортування здійснювалося автомобільним транспортом на склад позивача, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні від 05.08.2011 року №989, від 09.08.2011 року №992.

Посилання відповідача в акті перевірки на неналежне заповнення товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) спростовуються тим, що ТТН не є підставою для нарахування податків та застосування фінансових санкцій. Відповідальність за заповнення ТТН має нести перевізник товару, оскільки він її заповнює. Крім того, ТТН не є первинним документом, на підставі якого відображаються господарські операції, тому не є обов'язковим документом для підтвердження факту придбання товару, а є необхідним документом на стадії здійснення перевезення вантажу.

Судом встановлено, що позивач придбав відкривали ТМ "Славутич" з метою організації рекламної акції.

З метою організації безоплатної передачі рекламних матеріалів юридичним особам СПД-ФЛ позивачем приймалися Накази від 15.09.2011 року №371, від 22.08.2011 року №327, від 20.12.2010 року №443, від 25.10.2011 року №411, від 18.11.2011 року №438, від 07.12.2011 року №464, від 23.01.2012 року №25, від 29.02.2012 року №92, від 31.07.2012 року №320, від 15.01.2013 року №12.

До кожного Наказу позивачем приймалася механіка мотиваційної програми, яка визначала: мету проведення програми; період проведення програми; опис механіки; матеріали, що використовувались; бюджет програми та інше.

Зазначені вище Накази закріплювали право директора по маркетингу та регіональних менеджерів з продажів на списання рекламних матеріалів, що були використані в ході проведення заходів. По закінченню рекламних заходів, мало бути здійснене списання рекламних матеріалів на підставі відомостей видачі рекламних матеріалів, актів списання з посиланням на накази та механіки проведення заходу, а також з зазначенням адресної програми торгівельних точок, які підпали під дію наказів.

З метою списання використаних в ході проведення рекламних заходів рекламних матеріалів (відкривалок) комісіями складались акти на списання товарно-матеріальних цінностей від 26.08.2011 року №90835, від 20.10.2011 року №10/01, від 20.10.2011 року №1002, від 26.09.2011 року №03/9/11, від 15.11.2011 року №122594, від 21.11.2011 року №3/11, від 25.11.2011 року №11/03, від 19.12.2011 року №1203, від 19.12.2011 року №1205, від 19.12.2011 року №1206, від 13.12.2011 року №05/12/11, від 24.01.2012 року №0109, від 24.02.2012 року №12786, від 12.03.2012 року №21529, від 25.08.2012 року №3/08/12, від 19.02.2013 року №15408.

Суд зазначає, що отримані від ТОВ "Трой Україна" товари у обліку позивача відображені за рахунок прибутку, оскільки списання цих товарів відбувалось у зв'язку з безоплатним їх розповсюдженням. У момент списання товарно-матеріальних цінностей (відкривалок), отриманих від ТОВ "Трой Україна", позивачем на підставі вимог п. 189.1 ст.189, п. 198.5 ст. 198 ПК України нараховувались податкові зобов'язання з ПДВ.

Згідно до п. 189.1 ст. 189 ПК України визначено, що у разі здійснення операцій відповідно до п. 198.5 ст. 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Наявними в матеріалах справи довідками позивача про нарахування ПДВ на власне споживання, таблицями руху партій товару по документах "Списання матеріалів на витрати" та реєстрами виданих та отриманих податкових накладних підтверджується нарахування податкових зобов'язань при списанні товарно-матеріальних цінностей (відкривалок).

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що збільшення відповідачем суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість призводить до подвійного нарахування податкового зобов'язання за однією операцією позивача, оскільки позивачем в силу приписів п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 ПК України сума податкового кредиту з ПДВ, сформованого по операції з ТОВ "Трой Україна", до початку відповідачем перевірки була відображена у податковій звітності в складі податкового зобов'язання з цього податку.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів робить висновок про те, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу податкового кредиту та валових витрат відповідних сум по операціям з ТОВ "Трой Україна".

Таким чином, колегія суддів робить висновок про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ, сплаченої в ціні товару придбаного у ТОВ "Трой Україна".

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що висновки відповідача щодо завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість, сформованого по операціях з ТОВ "Трой Україна" є безпідставними.

Також, судом першої інстанції було вірно зазначено, що у відповідності до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Так, згідно викладених в акті перевірки позивача відомостей, судом встановлено, що ТОВ "Трой Україна" в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість, відтак, ТОВ "Трой Україна" мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім послуг, які надавались цим підприємством.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач посилається на акт №411/23-9/33783631 від 31.01.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Трой Україна", з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01.05.2011 року по 30.09.2011 року», який було отримано від ДПІ у Печерському районі м. Києва. За результатами звірки встановлено, що ТОВ "Трой Україна" на момент перевірки первинні та інші документи відсутні, за адресою вказаною в документах не знаходиться, місцезнаходження посадових осіб не відомо. Зазначено, що правочини укладені ТОВ "Трой Україна" з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його "фіктивні" відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення №0000082730 від 30.04.2013 року прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою на підставі повно та всебічно досліджених обставин справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування постанови в межах доводів апеляційної скарги не існує.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко