Ухвала суду № 42008739, 13.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2014 року

справа № 804/2821/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Поплавського В.Ю.

суддів: Сафронової С.В. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року по справі № 804/2821/14 за позовом Дніпропетровської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до товариства з обмеженою відповідальністю «Рибна країна» про застосування арешту коштів платника податків на рахунках у банку, -

В С Т А Н О В И В :

Дніпропетровська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулася до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Рибна країна» про застосування адміністративного арешту коштів відповідача.

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що, відповідно до п.94.2 ст. 94 Податкового кодексу України однією з вимог для застосування арешту коштів відповідача на рахунках у банках є недопуск посадової особи позивача до проведення перевірки відповідача, про що складено акт від 30.10.2013 року про відмову від допуску до проведення перевірки, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним адміністративним позовом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду, оскільки вважає, що вона винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У апеляційній скарзі позивач зазначає, що не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог той факт, що акт, складений 30.10.2013р. не є належним доказом недопуску до перевірки 09.10.2013р., оскільки норми п. 81.2 ст. 81 та п. 85.6 ст. 85 Податкового кодексу України не містять вимоги щодо часу або моменту складення акту, який засвідчує факт відмови допуску до перевірки.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, правильність застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибна країна" зареєстровано як юридична особа 16.04.2010 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, перебуває на обліку у Дніпропетровській ОДПІ Дніпропетровської області з 19.04.2010 року.

08.10.2013 року позивачем на підставі пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та у зв'язку з надходженням постанови СВ Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області було прийнято наказ № 267 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Рибна країна" з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період січень 2011 року - вересень 2013 року, який отримано представником відповідача 09.10.2013 року, що підтверджується відміткою директора підприємства про отримання.

09.10.2013 року посадова особа податкової інспекції прибула до місцезнаходження відповідача з метою проведення перевірки, однак директор відповідача не допустив працівника позивача до проведення перевірки та не надав до перевірки первинні і бухгалтерські документи за період з 01.01.2011 року по 30.09.2013 року, про що було складено два акти №82/22-01/37070471 та № 91/22-01 від 30.10.2013р. про відмову від допуску посадової особи позивача до перевірки; про відмову від підписання акту не допуску до первинних та бухгалтерських документів № 82 від 30.10.2013 року.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального права при винесені оскарженого рішення, погоджується з рішенням суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 94.2.3 ч. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, що платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Разом з тим, визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Водночас чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

Наведені норми кореспондуються з приписом пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України, згідно з якою арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Зі змісту цієї норми вбачається, що компетенція щодо накладення арешту майна належить органу державної податкової служби, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення податкового органу.

При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Наведене підтверджується також Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 листопада 2011 року № 1398.

Розділ VII цього Порядку визначає саме особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків як різновиду адміністративного арешту майна.

При цьому згідно з пунктом 7.3 цього Порядку для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Правило, передбачене нормою розглядуваного підзаконного нормативно-правового акта, застосовується в тому разі, якщо податковим органом визнано за необхідне застосувати адміністративний арешт як майна платника податків, відмінного від коштів, так і коштів на рахунку такого платника податків. Арешт майна та арешт коштів на рахунках платника податку за процедурою, визначеною пунктом 7.3 вказаного Порядку, накладається з підстав, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Відповідні обставини не були підтверджені під час судового розгляду.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв’язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст виготовлено 16 грудня 2014 року.

Головуючий: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов