Ухвала суду № 42005923, 24.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2014 року м. Київ К/800/29047/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року

у справі № 818/253/14

за позовом публічного акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» (далі - позивач, ПАТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш»)

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач-1, ДПІ у м. Сумах)

та Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області (далі - відповідач-2, ГУ ДКСУ в Сумській області)

про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетної заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» звернулось у січні 2014 року до суду з позовом до відповідачів про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2013 року № 0005141502/19992, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 628 297,00 гривень.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 86 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем-1 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2013 року, за результатами якої складено акт від 12.11.2013 року № 1697/18- 19-15-02/05785448, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого підприємством завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2013 року на 628 297,00 гривень. Як свідчить акт перевірки, причиною для зменшення відповідачем-1 суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість слугувало зменшення за результатами перевірки податкового кредиту позивача у липні 2013 року на суму витрат, понесених по операціях з ТОВ «Аратта Інвест», оскільки по даному правочину документи бухгалтерського та податкового обліку складались без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкта оподаткування.

На підставі зазначеного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.11.2013 року № 0005141502/19992, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 628 297,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 314 148,50 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Положеннями п. 200.1 ст. 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, наведеними нормами Закону передбачено, що підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. №88 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у січні 2013 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Аратта Інвест» (постачальник) укладено договір поставки товару, за умовами якого постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупця товар, номенклатура і ціна якого визначена специфікаціями, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити погоджений товар. При цьому, зазначеним договором передбачено можливість здійснення поставки товару частинами.

Так, на підтвердження реального здійснення зазначеної господарської операції та фактичного отримання придбаного товару, позивачем долучено до матеріалів справи досліджені судами копії видаткових та податкових накладних, специфікацій до договору, витягу з журналу обліку виданих довіреностей, прибуткових ордерів та платіжних доручень, якими оформлено оприбуткування товару від постачальника та віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 628 296,68 гривень, сплачену у вартості товару, до податкового кредиту за липень 2013 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій при дослідженні, долучених позивачем до матеріалів справи, копій технічних паспортів на вантажні автомобілі, які зареєстровані на останнього, товарно-транспортних накладних, наказів про експедирування вантажів, наказів про відрядження для отримання товарів встановлено фізичне переміщення товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця.

Так, судами попередніх інстанцій при дослідженні наявних у матеріалах справи документів встановлено, що останні є первинними у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення та ст. 44 ПК України, підтверджують реальність та товарність спірної господарської операції, а також у повній мірі відображають реальні наслідки, що наступили за результатами її здійснення.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо реальності господарської операції позивача по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом та правомірності віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та як наслідок правомірного визначення суми бюджетного відшкодування.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів відповідача-1 про невиконання контрагентом позивача податкових зобов'язань, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ПАТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які у повній мірі визначили безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу викладених в акті перевірки та правомірно задовольнили позовні вимоги ПАТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш».

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області - відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі № 818/253/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно