Ухвала суду № 42005916, 11.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2014 р. м. Київ К/800/55526/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Винокурова К.С.,

Кочана В.М.,

за участю секретаря Лавренюка В.В.,

за участю позивача та представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення,

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства оборони України від 21.05.2013р. №337 в частині накладення на нього дисциплінарного стягнення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2013р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 31.08.1992р. ОСОБА_4 перебуває на службі у Збройних Силах України й з 16.02.2009р. призначений командиром 29 окремого розвідувального батальйону (військової частини А1337).

Наказами командира військової частини А0796 за №457 від 15.11.2010р. та начальника Рівненського гарнізону за №4 від 09.02.2012р. на базі військової частини А1801 створено гарнізонний об'єднаний стаціонарний пункт заправки пальним та мастильними матеріалами військових частин Рівненського гарнізону. Цими ж наказами з числа посадових осіб військових частин А0796, А1801 та А1671 призначено його начальника та помічника начальника, відповідального за отримання пального і мастильних матеріалів з баз довольчого органу, а також визначено відповідального за організацію роботи та керівництво службовою діяльністю.

В період з 25 по 26 лютого 2013 року офіцерами відділення виявлення та розслідування корупційних правопорушень у зонах діяльності органів управління військової служби правопорядку відділу по боротьбі з корупцією Західного територіального управління військової служби правопорядку було проведено перевірку служби паливно-мастильних матеріалів військової частини А1801, за результатами якої встановлено розбіжність фактичної наявності паливно-мастильних матеріалів на складі ПММ військової частини А1801 з обліковими даними служби паливно-мастильних матеріалів військової частини А1801 (нестачу).

Для встановлення причин таких розбіжностей командиром військової частини А0796 видано наказ №99 від 27.02.2013р. "Про призначення службового розслідування".

За результатами розслідування складено акт №733, затверджений 25.03.2013р. командиром військової частини А0796, відповідно до якого комісією встановлено нестачу пального всього в розмірі 95708 кг на загальну суму 1166882,43грн.

Цієї ж дати командиром військової частини А0796 видано наказ №142, яким вирішено притягнути до відповідальності певних осіб, у тому числі, й командира військової частини А1337 - підполковника ОСОБА_4 за неналежне виконання ним своїх службових обов'язків шляхом накладення дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, для чого клопотати про це перед вищим командуванням.

Наведені обставини, в свою чергу, стали підставою для призначення Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України службового розслідування (наказ №184 від 19.04.2013р.), результати якого відображено в акті, затвердженому 23.04.2013р., з подальшим виданням наказу №198 від 30.04.2013р. "Про результати проведення службового розслідування за фактом розбіжності в обліку та фактичної наявності пального у військовій частині", згідно якого вирішено клопотати перед вищим командуванням про накладення, зокрема, на командира військової частини А1337 підполковника ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Наказом Міністра оборони України №337 від 21.05.2013р. (пункт 3) за порушення вимог ст.16, абз.16 ст.67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України), пунктів 3.1.9, 10.3.5 та 10.3.18 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997р. №300 (далі - Положення №300), та пунктів 4, 7 і 34 Положення про інвентаризацію військового майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2000р. №748 (далі - Положення №748), а саме: неналежне виконання службових обов'язків щодо ведення військового господарства та відсутність контролю за проведенням інвентаризації військового майна, що призвело до створення передумов для виникнення нестачі пального на гарнізонному об'єднаному стаціонарному пункті заправки пальним та мастильними матеріалами військових частин Рівненського гарнізону, на командира військової частини А1337 підполковника ОСОБА_4 накладено дисциплінарне стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю (пункт 3 наказу).

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у даній справі та враховуючи положення ст.58, абз.16 ст.67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п.п.3.1.9 п.3.1, п.п.10.3.5 та п.п.10.3.18 п.10.3 Положення №300, п.4 - п.7, п.11 та п.34 Положення №748, прийшли до висновку про те, що позивач своїх службових обов'язків щодо ведення військового господарства належним чином не виконував й контролю за збереженням належного військовій частині А1337 військового майна (а саме паливно-мастильних матеріалів) не здійснював, а отже спірний наказ Міністерства оборони України від 21.05.2013р. №337 в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення є законним.

Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України вказує на таке.

Так, дійсно, відповідно до ст.58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу); за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості; командир відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

За змістом абз.16 ст.67 вказаного Статуту командир полку зобов'язаний не менше ніж двічі на рік проводити огляд, планові та раптові перевірки наявності, стану, збереження і правильного використання озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального, інших матеріальних засобів, їх бойової готовності з оголошенням результатів перевірок наказом по військовій частині (командирові корабля не менше ніж один раз на два місяці проводити огляд корабля, не менше ніж один раз на місяць - огляд озброєння, боєприпасів і технічних засобів, здійснювати щоденний обхід корабля), при виявленні фактів нестач (втрати), надлишків, псування, розкрадання майна призначати розслідування.

Згідно з п.п.3.1.9 п.3.1 Положення №300 усі посадові особи військової частини (з'єднання), які відають військовим (корабельним) господарством, повинні, зокрема:

знати вимоги чинного законодавства України, наказів, положень, настанов, інструкцій та інших керівних документів щодо організації та ведення військового (корабельного) господарства та неухильно керуватись ними у своїй діяльності;

організовувати та контролювати ведення обліку, правильне зберігання і своєчасне оновлення запасів матеріальних засобів усіх видів, а також експлуатацію, ремонт та технічне обслуговування озброєння, бойової та іншої техніки, казармено-житлового фонду, інженерних та спеціальних споруд у підпорядкованих службах (службі);

організовувати проведення (у встановлені терміни) перевірок та документальних ревізій господарської діяльності, а також інвентаризацію матеріальних засобів у підпорядкованих службах (службі);

впроваджувати механізацію вантажно-розвантажувальних та інших робіт, а також перевезення вантажів у контейнерах, на піддонах та у пакетах, здійснювати контроль за утриманням засобів механізації вантажно-розвантажувальних робіт.

Підпунктом 10.3.5 пункту 10.3 Положення №300 інвентаризація матеріальних засобів і перевірка господарської діяльності військової частини (з'єднання) проводиться за наказом (розпорядженням) командира військової частини (з'єднання), а також вищих командирів (начальників):

командиром військової частини (з'єднання) - особисто, через штаб, уповноважених ним осіб і внутрішню перевірочну комісію;

заступниками командира військової частини (з'єднання), начальниками родів військ і служб, командирами підрозділів - особисто;

вищими командирами (начальниками) - особисто та через уповноважених ними осіб.

Згідно з п.п.10.3.18 п.10.3 Положення №300 результати інвентаризації (перевірки господарської діяльності, документальної ревізії) оголошуються у наказі командира військової частини (з'єднання), де зазначаються позитивні сторони роботи, виявлені недоліки і заходи щодо їх усунення; контроль за виконанням пропозицій згідно з актом перевірки господарської діяльності (інвентаризації, документальної ревізії) здійснює командир (начальник), який призначив перевірку (інвентаризацію, документальну ревізію); за результатами перевірки (інвентаризації, документальної ревізії) головою внутрішньої перевірочної комісії або особою, яка здійснювала перевірку (інвентаризацію, документальну ревізію), проводиться розбір з детальним аналізом позитивних сторін діяльності військової частини (з'єднання) або окремої служби, виявлених недоліків, причин їх виникнення і пропозицій щодо усунення цих недоліків.

Пунктом 4 Положення №748 інвентаризація військового майна у військовій частині проводиться як планова, так і позапланова - у разі перевірки результатів господарської діяльності і документальної ревізії та в інших випадках, коли необхідно встановити наявність військового майна.

Відповідно до вимог п.5 та п.6 Положення №748 відповідальність за організацію інвентаризації військового майна несе командир (начальник) військової частини, який повинен створити належні умови для її проведення у стислі терміни, визначити об'єкти (крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим) і терміни проведення інвентаризації; інвентаризації підлягає все військове майно, закріплене за військовими частинами, незалежно від його технічного стану, у тому числі те, що перебуває у ремонті, на реконструкції, модернізації, в запасі, а також передане в оренду.

Згідно з п.7 Положення №748 планова інвентаризація пального, інших пально-мастильних матеріалів і спеціальних рідин проводиться не менше одного разу на місяць.

У відповідності ж до вимог п.11 вказаного Положення №748 наявність військового майна встановлюється під час інвентаризації шляхом проведення обов'язкового його підрахунку, зважування, обміру; визначення ваги (об'єму) навалочних матеріалів може проводитися шляхом обміру і технічних розрахунків; акти обміру і розрахунки додаються до інвентаризаційних описів; загальна кількість військового майна, що зберігається в непошкодженій упаковці постачальника, може визначатися шляхом проведення його підрахунку (зважування, обміру) на підставі прибуткових документів з обов'язковою вибірковою перевіркою кількості майна, зазначеного в упаковці.

Також, згідно з п.34 Положення №748 командир (начальник) військової частини видає за результатами інвентаризації наказ і доповідає про них вищестоящому командиру (начальнику).

Отже, згідно згаданих положень нормативно-правових актів командир військової частини є єдиноначальником та особисто відповідає перед державою за бойову і мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, повинен здійснювати перевірки наявності, стану, збереження і правильного використання озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального, інших матеріальних засобів, їх бойової готовності, а також здійснювати інвентаризації належного військовій частині майна.

Проте, при цьому, суди залишили поза увагою та не надали правової оцінки посиланням позивача як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі на те, що хоча за приписами наведених норм командиру ставиться в обов'язок вживати заходи для належного використання та контролю за збереженням, зокрема, належних військовій частині паливно-мастильних матеріалів, проте, як вже вказувалось, гарнізонний об'єднаний стаціонарний пункт заправки пальним та мастильними матеріалами військових частин Рівненського гарнізону був розташований не у ввіреній йому військовій частині, а зовсім в іншій та територіально-відокремленій військовій частині - А1801 й керівництво, обов'язок з отримання пального і мастильних матеріалів з баз довольчого органу та відповідальність за організацію роботи та керівництво службовою діяльністю вказаного пункту покладено на посадових осіб військових частин А0796, А1801 та А1671; до того ж, все пальне на вказаному об'єкті для військових структур Рівненського гарнізону, у тому числі й для військової частини А1337, зберігалося в загальних резервуарах за видами пального (бензин А-76, А-80, А-92, А-95, дизпаливо ДП "З"-0,2-25, ДП "Л" марки С), що як перешкоджало та унеможливлювало доступ, так і здійснення перевірок саме шляхом підрахунку, зважування, обміру, а отже й інвентаризації, посадовими особами лише конкретно взятої військової частини, у даному випадку, А1337.

Посилання ж судів попередніх інстанцій на те, що позивач не звертався до вищого командира з рапортом щодо неможливості якісного та ефективного проведення інвентаризації паливно-мастильних матеріалів належних військовій частині А1337, що знаходилися в гарнізонному об'єднаному стаціонарному пункті заправки на базі військової частини А1801, не є, в даному випадку, за наведеного вище, визначальною обставиною.

Крім того, суди не дослідили, а отже й не надали правової оцінки тому, що і в актах службового розслідування, затверджених 25.03.2013р. та 23.04.2013р., і в наказах командира військової частини А0796 від 25.03.2013р. №142, Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.04.2013р. №198 та Міністерства оборони України від 21.05.2013р. №337 йдеться лише про встановлену вцілому по гарнізонному об'єднаному стаціонарному пункту заправки пальним та мастильними матеріалами військових частин Рівненського гарнізону нестачу паливно-мастильних матеріалів, при цьому, у вказаних актах перевірки та наказах відсутні обґрунтування, за яких встановлено наявність та конкретний розмір нестачі паливно-мастильних матеріалів саме по військовій частині А1337, адже, як вже вказувалось, пальне на гарнізонному об'єднаному стаціонарному пункті заправки пальним та мастильними матеріалами військових частин Рівненського гарнізону зберігалось в загальних резервуарах за видами пального для усіх військових структур Рівненського гарнізону.

Одночасно, суд звертає увагу й на те, що, як зазначено в складеній Департаментом внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України за результатами внутрішнього аудиту відповідності діяльності служби пально-мастильних матеріалів військової частини А1337 за період з 18.03.2010р. по 18.03.2013р. довідці від 13.04.2013р. №484, при знятті залишків недоторканого запасу саме на складі пального та баках машин військової частини А1337 розходжень між фактичною наявністю майна та обліковими даними не виявлено.

Також, колегією суддів Вищого адміністративного суду України враховується й наступне.

Приписами статті 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що військовослужбовці, в залежності від характеру вчиненого правопорушення чи провини, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Підставою для накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту є невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Статтею 68 Дисциплінарного статуту передбачено, що на молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження військового звання на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання.

Згідно зі ст.ст.84, 85 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини; службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

За змістом ст.86 Дисциплінарного статуту після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення, та якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Якщо командир за тяжкістю вчиненого підлеглим правопорушення визнає надану йому дисциплінарну владу недостатньою для покарання військовослужбовця, він порушує клопотання про накладення стягнення на винну особу владою старшого командира (ст.92 Дисциплінарного статуту).

При цьому, відповідно до ч.2 ст.86 Дисциплінарного статуту під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Таким чином, звільненню військовослужбовця з військової служби за службовою невідповідністю має передувати певна визначена законом процедура, яка, зокрема, включає в себе проведення командиром, який безпосередньо вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, бесіди з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення, та лише після цього й за умови повної доведеності вини військовослужбовця - накладення на нього дисциплінарного стягнення; до того ж, звільнення військовослужбовця з військової служби за службовою невідповідністю або позбавлення його військового звання є крайніми заходами дисциплінарного впливу, які повинні застосовуватись з урахуванням усіх обставин скоєння порушення, його наслідків, попередньої поведінки та особи військовослужбовця.

Відповідно ж до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини; проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією (п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі»).

Також в пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15.11.2007р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (cf. «Дюлоранс проти Франції», п.34553/97, п.33, від 21.03.2000р.; «Донадзе проти Грузії», n 74644/01, пп.32 et 35, від 07.03.2006р.).

За правилами частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Винокуров К.С.

Кочан В.М.