Ухвала суду № 42005436, 04.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2014 р. м. Київ К/800/33429/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 04.12.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спільного Українсько-американське підприємство „Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014

у справі № 820/4485/14

за позовом Спільного Українсько-американське підприємство „Європоль" у формі

Товариства з обмеженою відповідальністю

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих

платників податків у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління

Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Спільне Українсько-американське підприємство „Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень - рішень від 04.03.2014 №0000023901, №0000073901, №0000043901, №0000033901, №0000053901.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 позовні вимоги задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2014 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 скасовано, прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 30.09.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 30.09.2013 та складено акт № 44/28-09-39-01/30751167від 18.02.2014.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0000023901 від 04.03.2014, яким збільшено позивачу суми грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 2136391, 25 грн.; № 0000073901 від 04.02.2014, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 222462 грн.; № 0000043901 від 04.03.2014, яким збільшено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 26250 грн.; № 0000033901 від 04.02.2014, яким збільшення податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 690552, 50 грн.; № 0000053901 від 04.03.2014, яким збільшено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 437780, 75 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 135.1, п. 135.5.4 ст. 135, п. 153.2.1, п. 153.2.6 ст. 153, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України.

Виявлені порушення податкового законодавства, з реалізацію товарів пов'язаній особі за оптовими цінами, тоді як повинні були застосовуватися звичайні ціни, за висновками відповідача, при реалізації товарів пов'язаній особі позивач не врахував витрати із здійсненням торгівельної діяльності (орендна плата, витрати на електроенергію, оплата праці та інше), які становлять 1355207,18 грн., а тому витрати, понесені у зв'язку з продажем товарів пов'язаній особі, дорівнюють 13999540, 44 грн., що свідчить про перевищення витрат над доходами від продажу товарів на 1439467, 83 грн., а тому при оподаткуванні вказаної операції були порушені вимоги абз. 2 п. 153.2.6 ст. 153 ПК України.

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідачем зроблено висновок про перевищення витрат з поставки товарів ТОВ „Сучасний Модерн" над доходами від неї шляхом віднесення до складу таких витрат всі витрати позивача за вересень 2012 року на забезпечення всієї господарської діяльності включаючи амортизацію, послуги зв'язку, оренду, оплату праці, витрати на придбання ліцензій, збір на розвиток виноградарства та інше.

Після припинення торгівельної діяльності позивачем, було розірвано договори оренди торгівельних площ та проведено переоцінку залишків товарів, що підтверджується актом переоцінки від 01.09.2012.

Також, у вересні 2012 року позивач здійснював діяльність з оптової торгівлі алкогольними виробами, здавав в оренду нерухоме майно, а тому витрати, понесені позивачем у вересні 2012 року здійснені також у зв'язку з цім видом господарської діяльності.

Судом першої інстанції, досліджено умови продажу та обсяги поставленого товару, рівень рентабельності, термін придатності відповідних товарів та інші критерії, для співставлення цін продажу.

Таким чином, відповідач при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів пп. 1.20.2 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та не виконав жодної з умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін.

Стосовно донарахування зобов'язань по перевищенню витрат на утримання Комплексу відпочинку від здачі його в оренду ТОВ „Сучасний Модерн".

Позивач є власником комплексу відпочинку, який розташовано за адресою: Харківська область, Зміївський район, с. Гайдари, вул. Піонерська, загальною площею 5508, 30 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 13.08.2012.

Частину приміщень цього комплексу відпочинку загальною площею 2783 кв. м позивачем було передано в тимчасове оплатне користування (оренду) іншим особам, орендна плата за користування одним квадратним метром складає 330 грн. за місяць.

Також, іншу частину приміщень комплексу відпочинку передано в оренду ФОП ОСОБА_3, орендна плата за користування одним квадратним метром склала 330 грн. за місяць; ФОП ОСОБА_4, орендна плата склала від 17, 11 грн. до 60 грн. за місяц.

Відповідач зроблено висновок, що в розмір орендної плати не враховано вартість проведеного ремонту та реконструкцій, внаслідок чого витрати на утримання комплексу перевищили доходи від орендної плати.

Однак відповідачем не обґрунтовано, яким чином витрати на реконструкцію та ремонт комплексу відпочинку мали бути повністю покриті доходами від здавання в оренду половини площі комплексу за період з 01.07.2012 по 30.09.2013.

Стосовно відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ „ТАМ „Арді-Контур".

Між позивачем та ТОВ „Творча архітектурна майстерня „АРДІ-КОНТУР" було укладено наступні договори на виконання проектних робіт, які було досліджено судами попередніх інстанцій.

Судом першої інстанції встановлено, що роботи були виконані у повному обсязі, про що підтверджується актом прийому-передачі проектно-вишукувальних робіт № 1 від 25.12.2012 до договору № 1085/12, акт № 1 від 25.12.2012 до договору № 752/11, акт № 1 від 25.12.2012 року до договору №710/11.

На виконання робіт позивачу передані технічний висновок про стан будівельних конструкцій незавершеної будівництвом нежитлової будівлі по пров. Соціалістичному, 2 в м. Харкові та технічного висновку про стан будівельних конструкцій вбудовано-прибудованих приміщень торгівельно-побутового та офісного призначення по пр. Л. Свободи, кут пр. Перемоги в м. Харкові.

За договором № 752/11 від 08 серпня 2011 здійснено авторський нагляд за реконструкцією комплексу відпочинку, спорту та розваг по вул. Піонерській в с. Гайдари на території Задонецької сільської ради, про що свідчать акти освідування прихованих робіт, акти огляду котловану під фундаменти.

Відповідач зазначав, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ „ТАМ „Арді-Контур", оскільки за інформацією, отриманою від Богодухівської ОДПІ ГУ Міндоходіву Харківській області, неможливо провести зустрічну звірку, оскільки станом на 21.02.2013 ТОВ „ТАМ „Арді-Контур" має стан 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, що повністю виключає можливість проведення реальної господарської операції.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Адже відсутність контрагента за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток понесені витрати та не свідчить про недобросовісність платника.

Стосовно безпідставності нездійснення позивачем авансових внесків з податку на прибуток починаючи з квітні 2013 року.

Позивачем подано до відповідачу податкову декларацію по податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2013 року, з урахуванням уточнюючої декларації від 15.05.2013, в якій було задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 222462 грн., у зв'язку з чим позивач не здійснював авансових внесків, починаючи з квітня 2013 року.

Відповідно до абз. 4 п.57.1. ст.57 Податкового кодексу України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Згідно з абз.9 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. Такий платник податку авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов'язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до контролюючого органу в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Таким чином, оскільки позивачем за 1 квартал 2013 року задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 222462 грн., узгоджена сума донарахування податкових зобов'язань відсутня, то визначення податкового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток суперечить вимогам Податкового кодексу України, які не можуть стягуватися вже після декларування та сплати позивачем податку на прибуток у загальному порядку на підставі поданих податкових декларацій.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спільного Українсько-американське підприємство „Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 у справі № 820/4485/14 задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спільного Українсько-американське підприємство „Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 у справі № 820/4485/14 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 у справі № 820/4485/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко