Постанова № 42004725, 23.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2014 р. Справа№ 910/11320/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Копитової О.С.

Сотнікова С.В.

представники сторін:

від відповідача: Морозюк Е.В. - представник за дорученням № 212-910/11320 від 01.12.2014;

від позивача: Гринник М.Ю. - представник за дорученням б/н від 04.04.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна комерційна телерадіокомпанія" (ICTV) на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі № 910/11320/13 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська музична видавнича група", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна комерційна телерадіокомпанія" (ICTV), м. Київ

про виплату компенсації за порушення виключних майнових авторських прав у розмірі 91 760,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Музична Видавнича Група» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) про виплату компенсації за порушення виключних майнових авторських прав у розмірі 91 760,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що діями відповідача було порушено майнові авторські права позивача без дозволу та виплат авторської винагороди, тому що позивач, як власник виключних майнових прав, не надавав відповідачу жодних повноважень (прав) на включення, відтворення та розміщення в мережі Інтернет музичних творів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі № 910/11320/13 (суддя Прокопенко Л.В.) позов товариства з обмеженою відповідальністю «Українська музична видавнича група» до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) задоволено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українська музична видавнича група» 91760,00 грн компенсації за порушення авторських прав та 1835,20 грн судового збору.

Рішення обґрунтоване тим, що позивачем доведено факт порушення відповідачем майнових авторських прав позивача.

При цьому, суд першої інстанції керувався ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 15, 31-33, 50, 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове яким відмовити у задоволені позову.

Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; недоведеністю висновків, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; порушенням норм процесуального та матеріального права, а саме ч. 1 ст. 4-7 ГПК України, п. 29 Постанови пленуму ВГСУ № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності».

02.12.2014 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в яких просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідачів в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги з викладених в ній підстав.

В судовому засіданні представники позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав викладених в відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи 31.12.2010 між ТОВ «Українська Музична Видавнича Група» та ООО «Первое музыкальное издательство» укладено договір про надання виключної ліцензії № ПМИсуб 01/11-укр, відповідно до умов якого до позивача перейшло, на умовах виключної ліцензії, право використовувати, дозволяти чи забороняти використовувати на території України твори, перелічені в каталозі, зокрема, шляхом включення творів та/або використання у складі складних об'єктів, у тому числі у складі аудіовізуальних творів, відтворення та розповсюдження у цифровому форматі у всесвітній мережі Інтернет.

Відповідно до встановленого договором, а саме п. 1.5.1 та 1.5.2. договору ліцензіар передав ліцензіату каталог у вигляді файлу електронної таблиці, яка записана на оптичний носій у форматі, прийнятному для перегляду/читання на персональних комп'ютерах, на підтвердження чого було підписано акт прийому-передачі каталогу від 31.12.2010.

Згідно з п. 1.5. договору, під каталогом у договорі розуміється перелік творів, виключні майнові права на використання яких належать ліцензіару, та право використання яких ліцензіар передав ліцензіату на умовах договору.

Відповідно до п. 1.5.3. договору ліцензіар надає ліцензіату не рідше, ніж один раз на місяць інформацію про зміни у каталозі за формою, аналогічною тій, що вказана у п. 1.5.1. договору.

Відповідно до додатку від 26.10.2012 до договору ліцензіар надав ліцензіату оновлений каталог станом на 15.10.2012 на оптичному носії.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.05.2013 ТОВ «Українська Музична Видавнича Група» зафіксувало випуск телепередачі "Козирне життя" від 28.10.2012 на офіційному інтернет-сайті телеканалу ІСТV.

Директором ТОВ "УМВГ" виданий наказ від 02.08.2012 про створення комісії з метою забезпечення інформацією щодо бездоговірного використання музичних творів з каталогу ТОВ «Українська Музична Видавнича Група», з метою здійснення якісного виконання договірних зобов'язань та основних завдань товариства.

30.05.2013 під час перегляду телепередачі комісією було зафіксовано використання відповідачем наступних музичних творів: «Когда меня ты позовёшь» (виконавець В. Кузьмин, автор музики Куьмин В.Б., автор тексту Артемьева Т., доля включення в АВП, интернет - 50% ), «Я лист» (виконавець Стас Пьеха, автори музики та тексту Леонтьев Т.В./Протасова Т.Н., доля включення в АВП, интернет - 100%), «Сказка в моей жизни» (виконавець та автор Кузьмин В.Б., доля включення в АВП, интернет - 100%), «Актриса» (виконавець В. Меладзе, С. Горобченко, НеАнгелы, автор Меладзе К.Ш., доля включення в АВП, интернет - 100%).

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Згідно зі ст. 1109 цього ж Кодексу, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до п. 5 статті 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права», автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору.

Відповідно до п. п. 2, 7 ч. 3 ст. 15 Закону виключним правом автора (чи особи, яка має авторське право) є в тому числі право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до п. 5 ст. 15 вказаного Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право), має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору.

Відповідно до статей 31, 32, 33 Закону використання творів допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, або з організацією колективного управління, яким об'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Відповідно до ст. 50 Закону, порушенням авторського права є, зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15, з урахуванням передбачених ст. ст. 21-25 цього Закону обмежень майнових прав.

Згідно із п. 40 Постанови Пленуму ВГСУ № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», використання твору, розміщеного (з дозволу автора) в мережі Інтернет, можливе лише з дозволу суб'єкта авторського права на цей твір (за винятком відтворення та використання твору в некомерційних цілях (в особистих, у тому числі для навчання тощо).

Як зазначається у п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010, розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої ст. 15 Закону № 3792-ХІІ, тобто таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право. Згідно зі ст. 1 Закону № 3792-ХІІ відтворенням є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.Якщо у зв'язку з таким розміщенням у мережі Інтернет порушуються майнові права суб'єкта авторського права, визначені ст. 15 Закону № 3792-ХІІ, то це дає підстави для судового захисту авторського права (пункт "а" статті 50 Закону № 3792-ХІІ).

При вирішенні відповідних спорів суд повинен установити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред'явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи веб-сайт на якому відбулось використання вказаних творів, перебуває у розпорядження відповідача.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 91 760,00 грн компенсації (по 10 мінімальних заробітних плат за кожен спосіб використання кожного з творів).

Відповідно до ст. 52 вказаного Закону, при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсації

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Відповідно до абз.2 п. 51.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 № 12 кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського та/або суміжних прав, в тому числі неодноразове використання одного й того самого об'єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації.

Відповідно до абз. 1, 2 та 3 пункту 51.3 постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» у визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.

Проаналізувавши обставини справи, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про, те що оскільки кожний музичний твір є окремим об'єктом авторського права, кожен з яких охороняється законом, тому відповідачем здійснено порушення у відношенні чотирьох музичних творів, шляхом двох різних видів використання щодо кожного з творів, а саме:

1) включення музичних творів як складової частини до аудіовізуального твору - телепередачі «Козирне життя». Відповідачем не подано доказів правомірності (з дозволу правовласника) включення спірних творів до складу аудіовізуального твору «Козирне життя»;

2) подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором - розміщення передачі «Козирне життя» із включеними музичними творами у мережі Інтернет.

Таким чином, беручи до уваги вище зазначене та обставини порушення відповідачем виключних майнових авторських прав, з огляду на спрямованість застосовуваних судом компенсаційних заходів на захист порушеного права, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, на думку колегії суддів суд першої інстанції зробив правомірний висновок щодо обґрунтованості розміру компенсації, яка підлягає стягненню в сумі 91760 грн.

Перевіривши правильність та відповідність нормам чинного законодавства оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат, колегія суддів робить висновок про правомірність згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу покладення даних витрат місцевим господарським на відповідача.

Ст. 21 Закону «Про авторське право і суміжні права» містить вичерпний перелік підстав для вільного використання твору із зазначення імені автора, п. 1 даної норми не передбачає такого вільного використання, як використання цитат, включених до програми мовлення, яку розміщено в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного викорстання. Таким чином судом не приймаються твердження скаржника щодо використання ним спірних творів на підставі ст. 21 Закону.

В матеріалах справи міститься лист № 29/14 від 14.03.2014 від Генерального директора ООО «Первое музыкальное издательство» адресований директору ТОВ «Українська Музична Видавнича Група», зміст якого спростовує твердження скаржника, щодо відсутності у позивача прав на дозвіл або заборону використовувати авторські права на твори, що фігурують у даній справі, оскільки даним листом підтверджено дані права, а також в випадках порушення авторських прав надано право на здійснення будь-яких юридичних дій з метою їх захисту.

Таким чином, на підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги твердження скаржників, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення норм матеріального та процесуального права, неповного дослідження обставин справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року у справі № 910/11320/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді О.С. Копитова

С.В. Сотніков