Рішення № 42004263, 24.12.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2014 р. Справа № 911/5211/14

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Сілаг ГмбХ Інтернешнл, Швейцарія, м. Цуг

до Приватного акціонерного товариства «Альба Україна», Київська область, м. Бориспіль

про стягнення 20403390,16 грн.

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від позивача: Еренцов Є.В. (довіреність б/н від 16 вересня 2014 року);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія Сілаг ГмбХ Інтернешнл (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Альба Україна» (далі - відповідач) про стягнення 20403390,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов дистриб'юторської угоди №1/UA/AL від 22 червня 2010 року, а саме, відповідач не повністю сплатив грошові кошти за отриманий товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 994895,09 євро. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував пеню в розмірі 66661,15 євро та 3% річних в розмірі 19704,50 євро.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 5 грудня 2014 року та призначено справу до розгляду на 24 грудня 2014 року.

Одночасно з позовом позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу в межах суми заборгованості.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України за №16 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Судом відмовлено в застосуванні заходів до забезпечення позову, оскільки, позивачем не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів.

Відповідач, повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 5 грудня 2014 року, у судове засідання не з'явився.

23 грудня 2014 року через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача, у якому відповідач просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю представника відповідача бути присутнім у судовому засіданні.

Судом відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Таким чином, представник Приватного акціонерного товариства «Альба Україна», який не може бути присутнім у судовому засіданні 24 грудня 2014 року, не є єдиним можливим законним представником, за відсутності якого справа не може бути розглянута.

Крім того, судом встановлено, що неявка представника відповідача у судове засідання не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, в матеріалах справи наявні усі необхідні докази для вирішення спору по суті.

24 грудня 2014 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між компанією Сілаг ГмбХ Інтернешнл (Silag GmbH International) (за угодою - постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» (за договором - покупець) 22 червня 2010 року укладено дистриб'юторську угоду за №1/UA/AL.

Пунктом 3.1 угоди встановлено, що дистриб'ютор відповідає та докладає усіх зусиль щодо просування, продажу та розподілу продукції на ринку, відповідно до маркетингової політики.

Згідно пункту 7.3 угоди оплата проводиться банківським переказом на рахунок компанії в євро у вигляді 100% оплати за кожну партію продукції не пізніше, ніж через 28 календарних днів з моменту виставлення рахунку постачальником.

Додатковою угодою №16 від 25 липня 2013 року пункт 7.3 угоди викладено в наступній редакції: «… оплата проводиться банківським переказом на рахунок постачальника в євро у вигляді 100% оплати за кожну партію продукції не пізніше, ніж через 43 календарних дні з моменту виставлення рахунку постачальником…».

Пунктом 7.4 угоди передбачено, що датою оплати вважається день зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до пункту 7.13 угоди, сторони підписують акт звірки взаєморозрахунків за кожен квартал.

Згідно пункту 8.4 угоди у випадку недотримання строків платежів, дистриб'ютор сплачує постачальнику штраф у розмірі 0,2% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1101470,02 євро, що підтверджується рахунками (delivery invoice) №№7004600962, 7004600964, 7004600963, 7004600989, 7004601000, 7004600996, 7004600988, 7004600985, 7004601864, 7004601865, 700461997 та 7004602180 (том 1. а.с. 28-55), копії яких наявні в матеріалах справи, а оригінали оглянуто у судовому засіданні.

Крім того, в матеріалах справи наявна розписка відповідача, у якій відповідач підтвердив отримання товару за рахунками (delivery invoice) №№7004600962, 7004600964, 7004600963, 7004600989, 7004601000, 7004600996, 7004600988, 7004600985, 7004601864, 7004601865, 700461997 та 7004602180 на загальну суму 1101470,02 євро.

До того ж, отримання товару на загальну суму 1101470,02 євро підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR), а саме, CMR 8933, CMR 233434, CMR LBL 11770 LBL 8K88, копії яких наявні в матеріалах справи, а оригінали оглянуто у судовому засіданні.

Відповідач частково оплатив зазначені рахунки, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 994895,09 євро.

Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач не оплатив прийнятий у позивача товар. Зазначений факт відповідачем не спростовано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Вимога позивача про стягнення з відповідача 994895,09 євро заборгованості за прийнятий товар підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня, як різновид неустойки, характеризується такими ознаками: застосування виключно у грошових зобов'язаннях; можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Дослідивши вказану позовну вимогу, судом встановлено, що за своїми ознаками заявлена вимога щодо стягнення з відповідача неустойки у розмірі 66661,15 євро, є вимогою щодо стягнення пені.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Розмір пені, нарахованої позивачем, у сумі 66661,15 євро є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нараховані позивачем 3% річних у сумі 19704,50 євро є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29 червня 2010 року «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»). При цьому законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Альба Україна» (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100, код 22946976) на користь компанії Сілаг ГмбХ Інтернешнл (Silag GmbH International) 6300, Швейцарія, м. Цуг, Губельштрасе, 34 оф. G2.A52.2 (Gubelstrasse, office G2.A52.2 Zug/Switzerland) Iban CH03 0027 3273 NH10 0394 1, Банк USB AG, 450 Цюрих, Швейцарія, рахунок 273-NH-100.394.1, SWIFT: UBSWCHZH80A) - 994895 (дев'ятсот дев'яносто чотири тисячі вісімсот дев'яносто п'ять) євро 09 євроцентів заборгованості, 66661 (шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят один) євро 15 євроцентів. пені, 19704 (дев'ятнадцять тисяч сімсот чотири) євро 50 євроцентів 3% річних, що в гривневому еквіваленті (за курсом НБУ на 4 грудня 2014 року за 1 Євро - 18,87 грн.) складає 20403390 (двадцять мільйонів чотириста три тисячі триста дев'яносто) грн. 16 коп. та 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 25 грудня 2014 року

Суддя Д.Г. Заєць