Рішення № 42003934, 23.12.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 грудня 2014 р. Справа № 902/1707/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофлекс»

(03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 145, оф. 168)

до: Приватного підприємства «Павлівка»

(22436, Вінницька область, Калинівський район, с. Павлівка,

вул. Леніна, 179)

про стягнення 237 631,92 грн.

при секретарі судового засідання Солоненко Т.В.

за участю представників сторін :

позивача : С. Потьомкін за довіреністю б/н. від 05.05.2014 року;

відповідача : не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофлекс» звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Павлівка» заборгованості в загальному розмірі 237 631,92 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що на виконання укладеного 17.03.2014 року договору № АФ-29-174 про постачання насіння, позивач здійснив поставку насіння кукурудзи на суму 254 034,59 грн., за який останній зобов'язався провести розрахунки у строки, визначені п. 5 додатку № 1 до договору. В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач провів часткові розрахунки в розмірі 25 404,00 грн., в результаті чого за останнім рахується заборгованість в розмірі 228 630,59 грн..

Ухвалою суду від 08.12.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1707/14 та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення даного спору.

В судове засідання 23.12.2014 року з'явився представник позивача. Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень щодо обставин викладених в позові та визначених судом документів не надав, про поважність причини своєї неявки суду не повідомив. При цьому, про розгляд справи в суді останній повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення № 8792 від 18.12.2014 року. Також суд зважає на лист від 23.12.2014 року, що надійшов від відповідача, в додаток до якого додано обопільно підписаний акт звірки взаємних розрахунків.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

17 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофлекс» (позивач, за договором Постачальник) та Приватним підприємством «Павлівка» (відповідач, за договором Покупець) укладено договір № АФ-29-14 поставки товару (надалі Договір).

Згідно з предметом даного Договору, Постачальник зобов'язується продати і передати, а Покупець купити і прийняти продукцію, якою є засоби захисту рослин, насіння та мікродобрива, що надалі іменуватимуться «Товар».

Кількість та номенклатура товару вказується у Додатках до цього Договору (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 1.1. Додатку № 1 до Договору поставляється насіння кукурудзи гібрид «Анкора» в кількості 133 посівні одиниці та насіння кукурудзи гібрид «Саарі» в кількості 144 посівні одиниці.

Строк поставки визначений у Додатках до даного Договору (п. 3.1. Договору).

Загальна ціна Договору визначається як сума всіх Додатків до цього Договору (п. 4.3. Договору). Загальна вартість товару за цим Договором складає 254 034,59 грн. (п. 2 Додатку № 1 до Договору).

Оплата товару, що поставляється у відповідності з умовами цього Договору, визначається в Додатках до цього Договору (п. 5.1. Договору).

Пунктом 5 Додатком № 1 до Договору визначено, що оплата товару, що поставляється у відповідності з мовами цього Договору, здійснюється Покупцем шляхом безготівкового перерахування платежів на рахунок Постачальника наступним чином:

- 10% передоплата до 29 березня 2014 року;

- - 90% до 15 жовтня 2014 року.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п. 13.1. Договору).

На виконання взятих на себе за Договором зобов'язань позивач на підставі видаткової накладної № 20 від 21.03.2014 року (а.с. 15) поставив відповідачеві Товар на загальну суму 254 034,59 грн..

Як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, відповідачем було проведено часткові розрахунки за поставлений Товар в сумі 25 404,00 грн., в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 228 630,59 грн.. Вказана сума заборгованості визнається відповідачем також і в акті звірки взаємних розрахунків станом на 16.12.2014 року.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті сировини.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 228 630,59 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 1 440,72 грн. - п'ять відсотків річних та 7 560,61 грн. - пені.

23.12.2014 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення п'яти відсотків річних до 864,43 грн. трьох відсотків. Дана заява мотивована тим, що розрахунок відсотків річних було помилково здійснено за ставкою п'яти відсотків, оскільки договором передбачено ставку у три відсотки.

Суд приймає дану заяву до розгляду зважаючи на таке.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, зменшити розмір позовних вимог.

При цьому судом враховано, що заява про зменшення позовних вимог подана представником позивача в межах наданих йому повноважень.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 8.5. Договору передбачено, що у разі просточення виконання грошового зобов'язання за даним Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент, за який вона нараховувалась, від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та п. 8.4. Договору боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіривши правильність нарахування заявлених до стягнення сум пені та трьох відсотків річних судом встановлено, що розмір пені за період визначений в розрахунку (з 16.10.2014 року по 01.12.2014 року) з суми боргу 228 630,59 грн. становить 7717,07 грн., а трьох відсотків річних - 883,20 грн.. Зважаючи, що позивачем не було подано заяви про збільшення позовних вимог, суд розглядає вказані вимоги в межах заявлених вимог. За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 864,43 грн. трьох відсотків та 7 560,61 грн. пені.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Павлівка» (22436, Вінницька область, Калиніський район, с. Павлівка, вул. Леніна, 179, код ЄДРПОУ 36657911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофлекс» (юр. адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, 35, кв. 2, поштова адреса: 03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145, оф. 168, код ЄДРПОУ 31355804) 228 630 (двісті двадцять вісім тисяч шістсот тридцять) грн. 59 коп. - боргу; 7 560 (сім тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 61 коп. - пені; 864 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 43 коп. - трьох відсотків річних; 4 741 (чотири тисячі сімсот сорок одну) грн. 11 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити відповідачеві рекомендованим листом.

Повне рішення складено 25 грудня 2014 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (22436, Вінницька область, Калинівський район, с. Павлівка, вул. Леніна, 179