Постанова № 42002615, 24.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 грудня 2014 року № 826/15749/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І., суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Краматорського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Головне управління МВС України у Донецькій області провизнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Краматорського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Головне управління МВС України у Донецькій області про скасування наказу від 29.07.2014 №1436 о/с в частині, поновлення на посаді заступника начальника слідчого відділу Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області, стягнення середнього заробітку період з 29.07.2014 по 17.09.2014 та за час вимушеного прогулу з 18.07.2014 по день поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивача зазначає, що оскаржений наказ є безпідставним, оскільки вчинків, що слугували підставою для звільнення позивач не вчинював. Крім того, позивач вказує, що оскарженим наказом він був ознайомлений лише 17.09.2014, до цього часу виконував посадові обов'язки проте заробітну плату за період з 29.07.2014 по 17.09.2014 не отримав.

Позивач клопотав про вирішення справи за його відсутності.

Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, з яких вбачається, що позивач звільнено оскарженим наказом, оскільки останній безвідповідально ставився до виконання службових обов'язків, співпрацював з представниками незаконних воєнізованих формувань.

Відповідач - Краматорський міський відділ Головного управління МВС України в Донецькій області - надав суду письмові пояснення, з яких вбачається, що 17.09.2014 до канцелярії надійшов оскаржений наказ, з яким було ознайомлено позивача та оформлено його трудову книжку та проведено грошовий розрахунок на дату звільнення 29.07.2014, тобто при звільненні позивача, відповідач діяв відповідно до наказів МВС України. Відповідач клопотав про вирішення справи без його участі.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління МВС України у Донецькій області - надала суду письмові пояснення, з яких вбачається, що позивач не має жодного процесуального статусу по кримінальному провадженню №42014000000000673 від 24.07.2014 за ч. 3 ст. 365 КК України.

В судовому засіданні відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справ в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 проходив службу у званні капітана міліції на посаді заступника начальника слідчого відділу Краматорського міського відділу Головного управління МВС України у Донецькій області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24.07.2014 №783 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУ МВС України в Донецькій області» за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і молодшого начальницького складу, порушення ст.65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №382, керуючись ст. 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, позивача за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

В подальшому, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2014 №1436 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із поставленням на військовий облік) за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Спірні відносини врегульовано Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію»; Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ»та Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 06 грудня 1991 року № 552.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 66 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Згідно із пп. «а» п. 62 згадуваного Положення звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ" від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі по тексту -Дисциплінарний статут) на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 13 Дисциплінарного статуту встановлено, що Міністрові внутрішніх справ України належить право накладати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, на всіх осіб рядового і начальницького складу.

Інші начальники накладають дисциплінарні стягнення в межах прав, наданих їм Міністром внутрішніх справ України.

Начальник, який не наділений правом накладання дисциплінарних стягнень, має право порушити перед старшим прямим начальником клопотання про притягнення особи рядового або начальницького складу до дисциплінарної відповідальності.

Начальник, який перевищив надане йому право накладати дисциплінарні стягнення, несе відповідальність за цим Статутом. Дисциплінарне стягнення, накладене з порушенням вимог цього Статуту, скасовується начальником, який його наклав, або старшим прямим начальником.

Старший прямий начальник має право протягом одного місяця з дня оголошення особі рядового або начальницького складу наказу про накладення дисциплінарного стягнення посилити, а протягом року - пом'якшити чи скасувати дисциплінарне стягнення, накладене підлеглим йому начальником, якщо встановлено, що воно не

відповідає тяжкості вчиненого проступку.

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.

Статтею 14 цього ж статуту визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особі рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів дає підстави вважати, що за загальним правилом будь-яке притягнення особи до дисциплінарної відповідальності (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для застосування дисциплінарного стягнення.

Зі змісту оскарженого наказу вбачається, що відповідач вказує на порушення позивачем ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3 ст. 5 Закону України «Про міліцію».

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про міліцію» у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян.

Згідно із ч. 1 ст. 5 згадуваного Закону міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваних наказів слугував висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУ МВС України в Донецькій області від 24.07.2014, копія якого міститься в матеріалах справи.

Так, з висновку службового розслідування вбачається, що до МВС України надходить інформація про випадки безвідповідального ставлення окремих працівників ГУ МВС України в Донецькій області до виконання службових обов'язків, неналежного реагування на факти протиправного захоплення приміщень державних установ, органів внутрішніх справ. Ряд працівників стали на шліх зради інтересів служби, присяги працівника органів внутрішніх справ України, сприяння та співпраці з представниками незаконно створених воєнізованих військових формувань та злочинних угрупувань.

Зокрема, в ході службового розслідування встановлено, що позивач всіляко підтримував самопроголошених керівників міськвідділу та у вказаний період за грошову винагороду прихильникам ДНР видавав інформацію по кримінальним провадженням. В кінці травня 2014 року зателефонував начальнику відділення СВ Краматорського МВ та сказав, що вона відсторонена від виконання службових обов'язків і він сам буде виконувати ці обов'язки.

З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2014 у позивача було відібрано пояснення з яких вбачається, що останній за період з 13.05.2014 по 22.06.2014 злочинних наказів самопроголошених керівників не виконував та ніяких наказів особовому складу не давав. Табельна зброй весь час була у позивача, зброю він нікому не передавав. Грошові кошти, що були речовими доказами, під тиском передав старшому слідчому СО Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_2

Відповідно до довідки КМУ «Міська лікарня №1 Краматорська» позивач у період з 22.06.2014 по 04.07.2014 перебував на стаціонарному лікуванні.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 09.07.2014 №428 було призначено проведення позачергової інвентаризації речових доказів, які знаходяться на зберіганні в камері схову та транспортних засобів, що зберігаються на майданчику тимчасово вилучених транспортних засобів».

Також, наказом Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 09.07.2014 №426 призначено проведення позачергової інвентаризації кримінальних справ, які знаходяться в провадженні слідчих.

Відповідно до акту від 22.07.2014 кримінальні провадження згідно з переліком та пакети (файли) з грошовими коштами перебували в сейфі старшого слідчого СО Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_2

Отже, кримінальні справи та грошові кошти, яки є речовими доказами по кримінальним провадженням та були передані позивачем старшому слідчому СО Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_2 перебували в сейфі останнього.

З огляду на викладене, висновок відповідача про те, що кримінальні провадження ат грошові кошти, які є речовими доказами, були передані позивачем для ДНР спростовується матеріалами справи.

Щодо твердження відповідача, що позивач всіляко підтримував самопроголошених керівників міськвідділу та посилання на Узагальнену інформацію щодо проведеного психофізіологічного інтерв'ю із співробітниками Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області, з якої вбачається, що позивач виявив нещирість та на запитання давав неправдиві відповіді, суд зазначає, що факти передачі грошових коштів та матеріалів кримінальних проваджень позивачем представника ДНР через старшого слідчого СО Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_2 спростовується зазначеним вище актом.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Судом неодноразово витребовувались від відповідача докази на підтвердження обставин викладених у висновку службового розслідування та, в подальшому, оскарженому наказі, проте відповідачем належних доказів, на думку суду, не надано.

Щодо посилання відповідача на наявність таких доказів в матеріалах кримінального провадження №42014000000000673 від 24.07.2014 за ч. 3 ст. 365 КК України, суд зазначає, що Прокуратурою Донецької області, в провадженні якої перебуває вказане кримінальне провадження повідомлено суд, що ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні жодного процесуального статусу не має.

Отже, суд вважає безпідставним посилання відповідача на вказане кримінальне провадження як доказ вчинення позивачем дій щодо всілякої підтримки самопроголошених керівників міськвідділу та видачі за грошову винагороду прихильникам ДНР інформації по кримінальним провадженням.

Підсумовуючи викладене, кримінальні провадження та грошові кошти, що були передані позивачем старшому слідчому СО Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_2 відповідно до акту від 09.07.2014 перебували в сейфі останнього, тобто висновок відповідача про передачу кримінальних проваджень ат грошових коштів прихильникам ДНР є необґрунтованим.

Доказів, підтримки позивачем самопроголошених керівників міськвідділу та видачі за грошову винагороду прихильникам ДНР інформації по кримінальним провадженням відповідачем не надано.

Суд звертає увагу, що відповідач у поясненнях вказує, що повноваження за посадою, яку обіймав позивач самовільно присвоїв старший слідчий Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області капітан міліції ОСОБА_2 та вказує на факт розмови позивач із вказаною особою, проте відповідачем не надано доказів виконання позивачем наказів самопроголошеного керівництва та вчинення будь-яких інших дій на їх підтримку.

Присутність позивача на робочому місці, на думку суду не вказує на порушення останнім чинного законодавства, саме відсутність на робочому місці без поважних причин є порушенням норм трудового законодавства.

За фактами, що мали місце у Краматорському МВ ГУ МВС України в Донецькій області порушено кримінальні провадження, проте позивач в таких кримінальних провадженнях жодного процесуального статусу не має, що, на думку суду є доказом того, що позивач не вчиняв протиправних дій в тому числі і тих, про які зазначено у висновку службового розслідування та оскарженому наказі.

Щодо посилання відповідача на телефонну розмову позивача з начальником відділення СВ Краматорського МВ, суд зазначає, що факт телефонної розмови не є порушенням чинного законодавства.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази факту та змісту телефонної розмови позивача із вказаною особою.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що висновок про порушення позивачем ст.65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №382 не знайшов підтвердження під час вирішення справи, що свідчить про безпідставність оскарженого наказу.

Як вже зазначалось, притягнення особи до дисциплінарної відповідальності має бути обґрунтованим, а рішення про таке стягнення винесеним в порядку та строки встановлені Дисциплінарним статутом.

З матеріалів справи вбачається, що службове розслідування було призначено наказом від 24.07.2014 №725, висновок службового розслідування складно також 24.07.2014 також наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності також прийнято 24.07.2014.

Судом встановлено, що перед накладенням дисциплінарного стягнення від позивача не відібрано письмові пояснення, пояснення, копії яких надано відповідачем, відібрано від позивача 23.07.2014, позивача не ознайомлено з висновком службового розслідування, тобто суд вбачає наявними ознаки порушення порядку накладання дисциплінарних стягнень.

Тому, порушення відповідачем засад, основних принципів та порядку проведення службових розслідувань та накладання дисциплінарних стягнень, як наслідок тягне за собою скасування винесеного із порушенням законодавства рішення.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача в частині визнання незаконним наказу від 29.07.2014 №1436 о/с в частині звільнення ОСОБА_1

При цьому, у відповідності до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що з 29.07.2014 позивачу грошове забезпечення не виплачується.

З огляду на викладене, суд вбачає наявними підстави для задоволення позовних вимог в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника слідчого відділу Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області та стягнення з Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: з 29.07.2014 по день поновлення на роботі.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1, яка міститься в матеріалах справи, середній заробіток останнього за місяць складає 4 074,80 грн.

Відповідно до частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, з системного аналізу зазначених норм законодавства, суд робить висновок про те, що вказана можливість судового захисту передбачена саме для особи, права, свободи та інтереси якої порушено з боку суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи, що суд погоджується із доводами позовної заяви та вважає спірні накази, такими, що порушують права та свободи позивача, з урахуванням викладення позовних вимог таким що не в повному обсязі гарантують позивачу дотримання і захист його прав, свобод, інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, з метою повного захисту та поновлення порушених прав, суд вирішуючи адміністративну справу по суті, одночасно вирішує вбачає за доцільне визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 24.07.2014 №783 в частині ОСОБА_1, який слугував підставою для прийняття наказу від 29.07.2014 №1436 о/с щодо звільнення позивача.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити позов.

2. Визнати протиправними та скасувати накази Міністерства внутрішніх справ України від 24.07.2014 №783 та від 29.07.2014 №1436 о/с в частині звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області.

4. Стягнути з Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.07.2014 по день поновлення на посаді.

5. Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області та стягнення з Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 4 074,80 грн. підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.І. Келеберда

Судді В.М. Данилишин

І.А. Качур