Рішення № 42001690, 25.12.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.12.14р. Справа № 904/7859/14

Суддя господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. при секретарі судового засідання Яковлєвій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

За позовом Прокурора Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

до Відповідача-1: Державного професійно-технічного навчального закладу "Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів будівництва та автотранспорту", м. Дніпродзержинськ

Відповідача-2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Дніпродзержинськ

про - визнання недійсним договору про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р., укладеного між відповідачами;

- застосування наслідків недійсності договору шляхом зобов'язання відповідача 2 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 53,5га, яку він займає на підставі договору про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р., та повернути її відповідачу 1.

Представники:

Прокурор: Каюк М.С., посв. №001456 від 27.08.2012р.

Від позивача: Армашова І.М. дов. №9-4-0.6-2497/2-14 від 28.03.2014р.

Від відповідача-1: Грищанов В.Л. дов. №07 від 13.01.2014р.

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Прокурор Верхньодніпровського району Дніпропетровської області звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства Дніпропетровської області м. Дніпропетровськ до: 1. Державного професійно-технічного навчального закладу «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ, 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з позовом про: - визнання недійсним договору про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р., укладеного між відповідачами; - застосування наслідків недійсності договору шляхом зобов'язання відповідача 2 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 53,5га, яку він займає на підставі договору про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р., та повернути її відповідачу 1.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на порушення договором про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р. публічного порядку та інтересів держави, удаваність правочину.

Прокурор зазначає, що земельна ділянка державної форми власності площею 53,5га сільськогосподарських угідь, яка використовувалась на підставі оспорюваного договору, є частиною земельної ділянки загальною площею 222,3га. Вказана земельна ділянка згідно Державного акту на право постійного користування землею передана в постійне користування Професійно-технічному училищу №80 м. Верхньодніпровськ. Правонаступником вказаної установи є Державний професійно-технічний навчальний заклад «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ (відповідач 1).

На момент звернення з позовом до суду відповідач 1 належним чином не набув права користування вказаною земельною ділянкою згідно вимог статті 125 Земельного кодексу України.

Право постійного користування не включає в себе право розпорядження земельною ділянкою, у тому числі, передачу в користування її іншим особам. Уклавши спірний договір відповідач 1 фактично та безпосередньо здійснив розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у державній власності, всупереч положень власного Статуту, норм Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту 64.6 статті 64 Податкового кодексу України на обліку в органах державної податкової служби повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами).

Згідно листа Дніпродзержинської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №16770/10/04-03-18-02 від 22.07.2014р. спірний договір належним чином не зареєстрований в органах податкової служби.

Фактично спірний договір є договором оренди, за яким навчальний заклад передає приватному підприємцю земельну ділянку.

Відсутність в договорі кадастрового номеру земельної ділянки, що підлягає спільній обробці, свідчить про дефектне погодження предмету договору. При укладенні договору сторони не дотримались всіх необхідних вимог щодо його укладення, а саме - відповідач 1 не мав права передавати в оренду земельну ділянку, яка є частиною земельної ділянки, що згідно Державного акту на право постійного користування землею надана в постійне користування Професійно-технічному училищу №80.

Відповідач 2 використовуватиме земельну ділянку державної форми власності без достатніх на те правових підстав, не сплачуючи за це коштів у вигляді орендної плати або земельного податку.

У відзиві на позову заяву відповідач 1 не погодився із заявленими вимогами з наступних підстав.

Прокурор дійшов помилкового висновку про недійсність договору про спільну діяльність, оскільки цей договір містить всі істотні умови та відповідає вимогам чинного законодавства. Статус земель залишається незмінним на весь час діє договору, тому передача земель в спільний обробіток не зашкоджує інтересам держави.

Посилання прокурора на норми пункту 64.4 статті 64 Податкового кодексу України є недоречними, оскільки договір був укладений 24.05.2010р., а вказаний кодекс був прийнятий 02.12.2010р.

Крім того, угодою від 07.07.2014р. сторони розірвали договір про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р.

У зв'язку з нез'явленням відповідача 2 в судові засідання та необхідністю витребування додаткових документів, розгляд справи відкладався.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: АДРЕСА_1.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 09.10.2014р., від 28.10.2014р., від 19.11.2014р., від 03.12.2014р., з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Оскільки ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На день розгляду справи у судовому засіданні 23.12.2014р. будь-яких письмових заяв та клопотань від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Враховуючи, що від відповідача повідомлення щодо неможливості участі у судовому засіданні 23.12.2014р. до господарського суду Дніпропетровської області не надходило, відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

При цьому, згідно зі статтею 38 Господарського процесуального кодексу України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, позивача та відповідача 1, господарський суд встановив наступне.

Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 м. Дніпродзержинськ (далі - сторона 1) та Державним професійно-технічним навчальним закладом «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ (далі - сторона 2) був підписаний договір про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р. (далі - договір №148 від 24.05.2010р.), згідно якого сторони домовились про організацію спільної діяльності в сфері підготовки кадрів для сільського господарства і організації виробництва продукції рослинництва.

Згідно підпункту 2.1.1 пункту 2.1 розділу 2 договору №148 від 24.05.2010р. сторони беруть на себе зобов'язання з раціонального використання земельних ділянок для вирощування продукції рослинництва, впровадження передових технологій виробництва та підготовки кадрів для сільського господарства.

Відповідно до розділів 3 та 4 договору №148 від 24.05.2010р. сторона 1 зобов'язується за рахунок своїх коштів провести комплекс сільськогосподарських робіт з відновлення придатності земельної ділянки для вирощування продукції рослинництва. Сторона 2 прийняла на себе зобов'язання надати площі сільськогосподарських угідь, не задіяних для навчального процесу, а саме - 53,5га, строком на сім років.

Внеском сторони 1 за договором №148 від 24.05.2010р. є грошові кошти в розмірі 280000грн.

Пунктом 5.2 розділу 5 договору №148 від 24.05.2010р. встановлено, що керівництво спільною діяльністю за даною угодою, а також ведення спільних речей доручено стороні 1, яка також має право здійснювати контроль над діяльністю сторони 2 в рамках цього договору шляхом перевірки бухгалтерських та інших документів.

До договору №148 від 24.05.2010р. сторони склали акт обстеження земельної ділянки площею 53,5га, в якому зазначили, що здійснено обстеження земельної ділянки площею 53,5га, яка перебуває в постійному користуванні Державного професійно-технічного навчального закладу «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ та розташована на території Бородаєвської сільської ради. Протягом семі років ділянка не оброблялась, що призвело до природного задерніння.

Згідно державного акту на право постійного користування землею від 19.08.1992р., цей акт виданий СПТУ-80 Верхньодніпровською районною Радою народних депутатів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в постійне користування 222,3га землі в межах згідно з планом земельної ділянки для розміщення учбового сільськогосподарського виробництва.

В подальшому, наказом Міністерства освіти та науки України №70 від 06.02.2009р. було припинено юридичну особу Професійно-технічне училище №80 шляхом приєднання його до Державного професійно-технічного навчального закладу «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ.

Відповідно до пункту1.4 Статуту Державного професійно-технічного навчального закладу «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ (в редакції від 20.11.2009р.) відповідач 1 є правонаступником Професійно-технічного училища №80 м. Дніпродзержинськ.

В пункті 7.9 Статуту Державного професійно-технічного навчального закладу «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ (в редакції від 17.01.2014р.) зазначено, що для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів відповідач 1 має відповідну матеріально-технічну базу та земельні ділянки загальною площею 225,7га, відповідно до паспортів, технічної документації, актів права власності тощо.

До матеріалів справи відповідачем 1 долучено акт обстеження від 07.07.2014р., складений за участю представників відповідача 1 та відповідача 2, в якому сторони вказали про водну ерозію поля, змиття значної кількості верхнього шару ґрунту разом з посівами. В акті також зазначено, що комісія дійшла висновку про недоцільність подальшої обробки та використання поля для вирощування сільськогосподарських культур до зведення водозатримуючої системи, зарівнювання промоїн, відновлення верхнього ґрунту.

Посилаючись на висновки, викладені в акті обстеження від 07.07.2014р., відповідачі уклали угоду від 07.07.2014р. про розірвання договору №148 від 24.05.2010р.

Згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 01.01.2014р. земельна ділянка площею 53,5га для учбового сільськогосподарського виробництва, розташована за межами населених пунктів на території Бородаївської сільської ради, є сільськогосподарськими угіддями (ріллею). Нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки станом на 01.01.2014р. дорівнює 938858грн.75коп. При цьому, землекористувачем визначене СПТУ №80.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, відповідачем 1 не було оформлено право постійного користування землею, переданої в постійне користування СПТУ №80 Верхньодніпровською районною Радою народних депутатів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Згідно зі статтями 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999р. поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Указом Президента України «Про Державне агентство земельних ресурсів України» №445/2011 від 08.04.2011р. установлено, що Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів. Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері земельних відносин визначені, зокрема, статтею 15 Земельного кодексу України.

Беручи до уваги вищевикладене, правонаступництво Держземагентства та звернення прокурора у даній справі в інтересах держави в особі територіального управління Державного агентства земельних ресурсів України відповідає функціям позивача та направлено на захист інтересів держави.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України).

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно з частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 215, частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Як вбачається зі змісту договору №148 від 24.05.2010р., відповідач 1 в якості вкладу у спільну діяльність передає земельну ділянку (державне майно) строком на 7 років, а відповідач 2 сплачує грошові кошти в розмірі 280000грн. Тобто, фактично об'єкт договору переданий у строкове платне користування. Відповідні правовідносини сторін чинне законодавство України визначає як орендні.

Таким чином, аналіз правомірності укладення оспорюваного правочину належить здійснювати з урахуванням норм як Цивільного та Земельного кодексів України, так і Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним актом законодавства.

За приписами статті 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання договору), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право розпорядження земельною ділянкою в даному випадку відсутнє.

Стаття 4 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент підписання договору) встановлює, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Таким чином, юридичні особи можуть виступати орендодавцями у тому разі, якщо вони є власниками земельних ділянок, що передаються в оренду.

За загальним правилом, орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання спірного договору), було встановлено, що районні державні адміністрації на їх території наділені повноваженнями надавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання спірного договору), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Стаття 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання спірного договору), встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання спірного договору), документи, що посвідчують право на земельну ділянку право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент підписання договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Враховуючи те, що відповідач 1 не мав повноважень розпоряджатись земельною ділянкою, яка перебуває у державній власності, шляхом передачі її в оренду, договір не містить істотних умов, встановлених Законом України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент підписання договору), суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір є недійсним. За приписами статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відносно вимоги прокурора про застосування наслідків недійсності договору шляхом зобов'язання відповідача 2 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 53,5га, яку він займає на підставі договору про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р., та повернути її відповідачу 1, суд зазначає наступне.

Згідно із положенням статті 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прокурор та позивач не надали належних та допустимих доказів зайняття відповідачем 2 спірної земельної ділянки на момент вирішення спору. Тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів та відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись нормами статей Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 1, 2, 4, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 21, 22, 33, 34, 36, 49, 82, 83, 84, 85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Прокурора Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства Дніпропетровської області м. Дніпропетровськ до Державного професійно-технічного навчального закладу «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Дніпродзержинськ про: - визнання недійсним договору про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р., укладеного між відповідачами; - застосування наслідків недійсності договору шляхом зобов'язання відповідача 2 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 53,5га, яку він займає на підставі договору про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р., та повернути її відповідачу 1 - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір про спільну діяльність №148 від 24.05.2010р., укладений між Державним професійно-технічним навчальним закладом «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 м. Дніпродзержинськ

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Дніпродзержинський центр підготовки та перепідготовки кадрів будівництва та автотранспорту» м. Дніпродзержинськ (Ідентифікаційний код 02541527, місцезнаходження- 51910, м. Дніпродзержинськ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 20) на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 609грн.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Дніпродзержинськ (Ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місцезнаходження - 51922, АДРЕСА_1) на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 609грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні від 23.12.2014 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст підписаний 25.12.2014р.

Суддя Р.Г. Новікова