Постанова № 42000976, 17.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2343/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Максімар» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Максімар» (далі по тексту - позивач) звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.03.2013 року № 0003272207 та від 25.03.2013 року № 0003282207.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 19 березня 2014 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2014 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Максімар» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК «ТВ-Парадіз» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Максімар» підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 136 177, 00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 170 221,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 11.03.2013 року № 773/22-7/24943025 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 25.03.2013 року № 0003272207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 130 670, 00 грн., у тому числі: 104 536,00 грн. - основний платіж, 26 134,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 25.03.2013 року № 0003282207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 212 776, 00 грн., у тому числі: 170 221, 00 грн. - основний платіж, 42 555, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою було встановлено, що за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року TOB «Максімар» здійснювало взаємовідносини з TOB «Профітіс-Б» (код 36192868).

Між TOB «Максімар» (Покупець) та TOB «Профітіс-Б» (код ЄДРПОУ 36192868) (Постачальник) фінансово-господарські взаємовідносини здійснювалися на підставі Договору № 3006/1-ч від 30.06.2009 року. Відповідно до договору - постачальник зобов'язується поставити товар (колготи жіночі, панчохи, гольфи, шкарпетки), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його вартість.

На виконання умов договору, між TOB «Максімар» та TOB «Профітіс-Б» були складені податкові та видаткові накладні.

Згідно інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПС України», TOB «Максімар» включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинах з TOB «Профітіс-Б» та відображено в деклараціях з податку на додану вартість (додаток 5 до Декларації) суму у розмірі 136 176, 9 грн.

Також, TOB «Максімар» за рахунок TOB «Профітіс-Б» сформовано валові витрати з податку на прибуток в розмірі 680 885 грн.

В ході перевірки встановлено, що директором та засновником TOB «Профітіс-Б» за період з 17.12.2008 року по 26.01.2011 року був ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_1).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на момент проведення перевірки відносно підприємства TOB «Профітіс-Б» до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Окрім того, матеріали справи містять копію постанови Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 08 липня 2011 року та про закриття провадження у кримінальній справі відносно нього за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 358, ч 2 ст. 200 КК України.

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначав, що фінансово-господарські відносини між позивачем та ТОВ «Профітіс - Б» районним судом не досліджувалися, а тому відповідач протиправно дійшов висновку, що фінансово-господарські відносини між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово - господарської діяльності.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, між позивачем та ТОВ «Профітіс - Б» були підписані договір, додаткові угоди, додатки до договору поставки. З боку ТОВ «Профітіс - Б» на всіх документах підпис ставив ОСОБА_2 Свою провину у скоєнні злочинів вказана особа визнала в повному обсязі, просила застосувати до нього Закон України «Про амністію». Колегія суддів вважає, що оскільки дана особа була притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення фіктивного підприємництва, тобто створення суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, то всі підписані ним первинні документи є такими, що складені з порушенням вимог чинного законодавства України, тому не можуть бути прийняті до уваги як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби, суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Згідно з пунктом 3 статті 8 Розділу III Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

У відповідності до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого і Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження ті дозволи адміністрації на їх проведення.

Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно п. 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за N 233/2037 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» встановлено «всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця».

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у оглядовому листі від 06.07.2009 року № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. Приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи обставини, викладені в постанові Деснянського районного суду міста Києва від 11.12.2012 року, а також вимоги норм законодавчих актів, колегія суддів вважає, що надані позивачем первинні документи по взаємовідносинах між TOB «Максімар» та TOB «Профітіс-Б» не можуть підтверджувати факт здійснення між ними господарських операцій, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2014 року - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Максімар» відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Старова Н.Е.