Постанова № 41999088, 22.12.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р. Справа № 914/3484/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Г.М. Гнатюк

- Н.М. Кравчук

Розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Дует-СК»

на рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2014р.

у справі № 914/3484/13

за позовом: заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі

позивача 1: Міністерства оборони України

позивача 2: Концерну «Військторгсервіс»

до відповідача: ТзОВ «Дует-СК»

третьої особи 1: Регіонального відділення ДМ України по Львівській області

третьої особи 2: Фонду державного майна України

про: визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно

З участю представників :

від прокуратури - Покора К.В. - посвідчення №024280.

від позивача 1 - Гудима В.О. - представник (довіреність №220/212/д від 03.03.2014р.)

від позивача 2 - не з'явився.

від відповідача - Михалевський Ю.Р. - представник (довіреність №б/н від 17.01.2014р.)

від третьої особи 1 - Жуган І.О. - представник (довіреність №19-11-02447 від 07.04.2014р.)

від третьої особи 2 - Жуган І.О. - представник (довіреність №456 від 17.12.2013р.)

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.10.2014р., суддя Яворський Б.І., позовні вимоги заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері було задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10.04.2009р. нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, укладений між ТзОВ "Дует-СК" та Концерном "Військторгсервіс". Витребувано у ТзОВ "Дует-СК" нежитлове приміщення, загальною площею 39,0 кв.м, яке знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, та повернуто його до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання Концерну "Військторгсервіс". Стягнуто з ТзОВ "Дует-СК" 6789,40 грн. судового збору у дохід Державного бюджету України.

З даним рішенням не погодився відповідач - ТзОВ «Дует-СК» і оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Концерн «Військторгсервіс» подав письмові пояснення на апеляційну скаргу в яких просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Міністерство оборони України подало письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2014р. у складі колегії суддів відбулась заміна судді Гнатюк Г.М. у зв'язку з хворобою суддею Данко Л.С.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2014р. у складі колегії суддів відбулась заміна судді Данко Л.С. у зв'язку з відпусткою суддею Гнатюк Г.М.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2014р. було зобов'язано позивача - Концерн «Військторгсервіс» надати апеляційному суду належним чином завірену довідку про отримання коштів від ТзОВ «Дует-СК» за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення у м. Львові по вул. Стрийська, 36, загальною площею 39 кв.м. від 10.04.2009р. та зарахування їх на відповідні рахунки.

Вимог вказаної ухвали апеляційного суду Концерн «Військторгсервіс» не виконав та не подав вказану довідку.

19.12.2014р. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від Концерну «Військторгсервіс» про слухання справи без їх представника.

Представник прокуратури підтвердив факт отримання коштів Концерном «Військторгсервіс» від ТзОВ «Дует-СК» за договором купівлі-продажу та не заперечував розглянути справу за відсутності його представника.

Сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2014р.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2014р. у справі №914/3484/13 - скасувати в частині витребування у ТзОВ "Дует-СК" нежитлового приміщення, загальною площею 39,0 кв.м, яке знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на розгляд господарського суду Львівської області було подано позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну "Військторгсервіс" до ТзОВ "Дует-СК" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.11.2013р. у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2014р. рішення господарського суду Львівської області від 12.11.2013р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2014р. рішення господарського суду Львівської області від 12.11.2013р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2013р. по справі №914/3484/13 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд. При цьому касаційний суд зазначив, зокрема, таке.

"Суди попередніх інстанцій, застосувавши до спірних правовідносин положення п.п. 6, 8 Порядку, не встановили чи було отримано Концерном "Військторгсервіс" згоду або дозвіл Міністерства оборони України в розумінні саме згаданого Порядку, чи було дотримано встановлений ним порядок отримання такої згоди, який визначений пунктом 7 Порядку та передбачає подання відповідного переліку документів разом із зверненням стосовно відчуження майна.

Враховуючи викладе колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо наявності згоди Міністерства оборони України на відчуження майна Концерну "Військторгсервіс", і таким чином щодо того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника за його ж волею, що в свою чергу призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності...

…Судами попередніх інстанцій при визначенні початку перебігу позовної давності не надано належної оцінки доводам прокуратури та Міністерства оборони України, що прокурор та позивач не є сторонами оспорюваного правочину та були позбавлені права під час його укладення перевірити повноваження осіб, які укладали спірні правочини."

04.10.2004р. Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України Кузьмука О.І. видано довіреність №220/2071 від 04.10.2004, якою було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема, з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання. Термін дії довіреності до 01.10.2007р.

Листом №140/6/1466/27 від 12.11.2004р. начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. повідомив Начальника ДП МО України "УТ Західного ОК" Свідерського Г.М., що Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України дозволяє провести відчуження нежитлового приміщення загальною площею 39,0 кв.м., розташоване за адресою: м.Львів, вул.Стрийська,36.

Окремим дорученням Міністра оборони України від 12.02.2005р. відкликано довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів) термін дії яких не закінчився.

Супровідним листом від 14.02.2005р. №1235/з на виконання окремого доручення Міністра оборони України начальник Головного управління торгівлі Пукір П.Н. повернув перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04.10.2004 №220/2071.

31.01.2006р. наказом Міністра оборони України №47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

05.04.2007р. наказом Міністра оборони України №135 про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" припинено діяльність державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" реорганізувавши його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс" визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

12.09.2007р. Концерн "Військторгсервіс" в особі директора Пукіра П.Н. видав довіреність, якою уповноважив начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М. на відчуження належного Концерну нерухомого майна з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України.

Згідно з протоколом № 1102-н про хід публічних торгів від 21.11.2008р. переможцем стало ТОВ "Дует-СК" із правом укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 39,0 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36.

У витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно № 22297548 від 27.03.2009 р. вказано, що нежитлове приміщення площею 39,0 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, є власністю держави та знаходиться на праві господарського відання у Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування". Підстава виникнення права власності - /15.04.2008 р./ рішення господарського суду Львівської області.

10.04.2009. між Концерном "Військторгсервіс" (в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., який діє на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007р. за реєстровим № 4165 ОСОБА_9 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу) (продавець), та ТзОВ "Дует-СК" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень.

За умовами цього договору продавець передає у власність, а покупець приймає у власність відповідно до чинного законодавства України наступне майно - нежитлове приміщення, яке знаходиться у м. Львові, по вулиці Стрийська, буд. №36 (надалі - нерухомість), загальною площею 39,0 кв.м. Договір підписано та скріплено печатками сторін. Укладення договору посвідчив приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 1009.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлове приміщення площею 39, 0 кв.м, за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, будинок 36, належить ТОВ "Дует-СК" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2009 № 1009.

20.03.2013р. Фонд державного майна України повідомив прокуратуру Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері щодо дотримання порядку відчуження майна Концерном "Військторгсервіс" (в тому числі і того, яке є предметом спору). Зокрема, фонд повідомив, що розпорядчі акти (рішення) Міністерства оборони України щодо надання згоди на відчуження майна відсутні, а фонд у встановленому порядку погодження на відчуження спірного майна не надав і відомостей щодо погодження такого продажу немає.

Згідно витягу з кримінального провадження від 15.07.2013р. №42013100330000004 до ЄДРДР 21.03.2013р. внесено наступну інформацію: у період з квітня 2005р. по грудень 2011р. Пукір П.Н., будучи генеральним директором Концерну "Військторгсервіс", в порушення діючого законодавства України, зловживаючи службовим становищем в інтересах третіх осіб, надав підпорядкованим підприємствам нотаріально завірені довіреності на реалізацію об'єктів нерухомості, на підставі виданих ним же у 2004р. дозволів (термін дії яких минув), на реалізацію об'єктів нерухомості. Внаслідок цього відчужено шляхом продажу 46 об'єктів нерухомого майна, яке перебувало на балансі Концерну "Військторгсервіс" на загальну суму 28' 001' 013,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.2 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Прокурором подано позов на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс".

Як підставу позову прокурор вказує порушення порядку відчуження нерухомого державного майна - відсутність згоди Міністерства оборони України та погодження Фонду державного майна України на продаж майна.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ст.203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України (ч.1 ст.215 ЦК України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216 ЦК України). Таким чином, правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Визнання правочину господарським судом недійсним є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Тому покликання відповідача-апелянта на те, що він не знав і не міг знати про відсутність у концерну повноважень на укладення договору, а також на те, що саме концерн як продавець, а не товариство як покупець, допустив порушення закону, не впливає на факт дійсності чи недійсності правочину. Покликання відповідача-апелянта на постанову Верховного Суду України від 24.10.2012 р. судом першої інстанції відхилено, оскільки у даній постанові мова йде не про публічні торги з реалізації нерухомого майна, а про прилюдні торги, які згідно Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 27.10.1999 р. здійснюються щодо нерухомого майна, на яке звернено стягнення.

Пунктом 1.1 статуту Концерну "Військторгсервіс" визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Статтею 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно з ч.2 та ч.3 ст.326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Статтею 136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним господарським об'єднанням. Відповідно до ч.1 ст.5 даного закону Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Суб'єктом управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та Фонд державного майна України (ч.1 ст.4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна у випадках, визначених законом (ч.2 ст.7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Згідно з п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа (п.8 постанови).

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Спірний договір був укладений 10.04.2009р., отже при оцінці його на предмет дійсності чи недійсності повинно застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його вчинення. Отже, на момент укладення спірного правочину повинні були бути наявні, по-перше, рішення Міністерства оборони України про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а, по-друге, таке рішення мало бути погоджене Фондом державного майна України. При чому, у п.50 Прикінцевих положень Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" зазначено, що рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття.

У даному випадку пройшло більше, ніж 12 місяців між моментом вступу в дію постанови КМУ та укладенням спірного правочину. Крім того, лист №140/6/1466/27 від 12.11.2004р., на який покликається відповідач-апелянт, не є рішенням у розумінні п.8 постанови, а погодження ФДМ України взагалі відсутнє. Дані обставини відзначив і суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд. Крім того, як уже відзначалося вище, у Витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно зазначено, що право власності на спірне приміщення виникло тільки у 2008р. на підставі рішення господарського суду Львівської області.

Виходячи з викладеного суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок, що при укладенні спірного договору концерн не мав достатніх повноважень щодо відчуження майна, що перебувало у державній власності. Як наслідок - правочин вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності, що є порушенням ч.2 ст.203 ЦК України і підставою для визнання його недійсним у порядку ст.215 ЦК України.

Суд першої інстанції правомірно відхилив заперечення відповідача-апелянта про те, що у 2006р. прокуратура перевіряла законність дій Пукіра П.Н. по наданню дозволу на відчуження майна, оскільки, у даному висновку чітко не вказано, чи був об'єктом перевірки лист від 12.11.2004р. та й предметом спору у справі є не лист, а договір, який був укладений тільки у 2009р. Про наступне схвалення правочину через прийняття платежу, на яке наголошує відповідач-апелянт, можна говорити тільки щодо концерну. Однак у матеріалах справи відсутні докази такого схвалення міністерством.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982р., "Новоселецький проти України" від 11.03.2003р., "Федоренко проти України" від 1.06.2006р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Також ЄСПЛ у своїй практиці відзначає, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7.12.1976р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986р.).

Однак у даній справі (№914/3484/13) обставини є іншими. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про недійсність договору купівлі-продажу державного майна та повернення такого майна, яке незаконно вибуло з державної власності, у власність держави.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи ЄСПЛ у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004р. зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес. У даному випадку при укладенні спірного договору якраз і не було дотримано чинного законодавства.

Отже, обставини даної справи і справи "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великої Британії" істотно різняться, тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок ЄСПЛ про порушення прав заявника у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великої Британії" не може бути безумовним прецедентом при вирішенні справи, яка розглядається. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 18.09.2013р. у справі №6-92цс13.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, пред'являти позови про визнання правочину недійсним може як сторона такого правочину, так і будь-яка інша особа, за умови, що правочин порушує її законні інтереси. Про це також зазначається у п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними". Оскільки предметом спірного договору є майно, яке належить до державної власності в особі Міністерства оборони України, то останнє може бути позивачем у спорі з такою вимогою поряд з Концерном "Військторгсервіс" як стороною правочину.

У постанові Верховного Суду України по справі №6-58цс13, на яку покликається відповідач-апелянт, суд робить висновок щодо прав третіх осіб на повернення майна: права третіх осіб на повернення майна не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого ст.ст.215,216 ЦК України; такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК України. У даній постанові не сказано про неможливість особі, яка не є стороною правочину, пред'являти позов про визнання його недійсним. У зв'язку з цим твердження відповідача-апелянта про невірний спосіб захисту інтересів держави в особі міністерства щодо визнання правочину недійсним суд першої інстанції обгрунтовано відхилив.

Щодо вимоги про зобов'язання ТзОВ "Дует-СК" повернути до державної власності спірне майно через недійсність правочину, то у порядку ст.216 ЦК України її вправі пред'являти тільки сторона правочину - у даному випадку - Концерн "Військторгсервіс".

При першому розгляді справи суд зроби висновок, що строк позовної давності сплив. Як уже відзначалося, суд касаційної інстанції не погодився з такою правовою оцінкою місцевого та апеляційного господарських судів. Під час нового розгляду суд не погоджується із твердженням відповідача про пропуск міністерством строку позовної давності для захисту свого права. Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).

Верховний Суд України, розглядаючи спір про визнання недійсним договорів, у постанові від 20.08.2013р. зробив висновок про те, що, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника підприємства необхідного обсягу дієздатності.

Відповідач-апелянт подав письмові обґрунтування та докази того, що міністерству та прокуратурі було відомо про укладення спірного договору ще у 2009р. Однак, з моменту укладення договору строк позовної давності рахується тільки щодо сторони правочину (даному випадку для Концерну "Військторгсервіс" і щодо нього такий строк дійсно сплив). Щодо прокурора та міністерства, оскільки вони не були сторонами спірного правочину та не знали про незаконність відчуження майна, строк позовної давності слід обчислювати з моменту, коли вони дізналися саме про порушення закону при укладенні такого договору. Про це відзначає і Вищий господарський суд України у постанові, якою справу направлено на новий розгляд. Наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що про факт допущення порушень як міністерство, так і органи прокуратури дізналися після проведення Фондом державного майна України перевірки щодо дотримання порядку відчуження майна Концерном "Військторгсервіс" та складання відповідного висновку від 20.03.2013р. №10-24-3491. Одразу наступного дня, 21.03.2013р., до єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відповідну інформацію. Тому строк позовної давності для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України не минув.

Відповідно до ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх судів.

За таких обставин справи апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору та повернення майна обґрунтовані належним та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню. Що ж до витребування майна то суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки такої позовної вимоги прокурором не було заявлено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

В матеріалах справи відсутнє клопотання заінтересованої сторони (позивачів) про витребовування майна, а тому судом першої інстанції неправомірно застосована ст.. 83 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2014р. по справі №914/3484/13 в частині визнання недійсним договору та повернення майна винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 101,103,104,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ТзОВ «Дует-СК» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2014 року у справі №914/3484/13 скасувати в частині витребовування у ТзОВ "Дует-СК" нежитлове приміщення, загальною площею 39,0 кв.м, яке знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36.

В іншій частині рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2014 року у справі №914/3484/13 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати в господарський суд Львівської області.

Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко

Судді: Г.М. Гнатюк

Н.М. Кравчук

«Повний текст постанови виготовлено 24.12.2014р.»