Постанова № 41998289, 13.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/3484/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олеся» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олеся» до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень -,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олеся» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 05.08.2014 року, якими позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на 479 749 грн. та суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 504 999 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки податкового органу щодо безтоварності господарських операцій з придбання будівельно-монтажних робіт у ТОВ «А Буд» є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях, а не на фактично встановлених обставинах без урахування того, що Товариством до перевірки були надані первинні документи, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій між Товариством та його контрагентом.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 25.07.2014 року №№ 966/220-21273392 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Олеся» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентом постачальником ТОВ «А Буд» за період з 01.11.2013 року по 01.06.2014 року.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

1) п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у листопаді-грудні 2013 року в сумі 319 833 грн.;

2) п.198.3 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у цьому ж періоді в сумі 336 666 грн.

За висновком податкового органу, Товариство у періоді, що перевірявся, протиправно сформувало податковий кредит та витрати, що враховуються при визначенні об'єктів оподаткування, за наслідками операцій із придбання робіт та послуг від ТОВ «А Буд», які, на думку податкового органу, фактично не здійснювались та не мали на меті подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства, не спричиняють реального настання правових наслідків, що обумовлені ними, а відтак, є нікчемними.

Обґрунтовуючи нереальність господарських операцій позивача з вказаним постачальником, податковий орган послався на акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва №659/26-54-22-2-36567362 від 20.06.14 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «А Буд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, з якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит, за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року», яким встановлено, що назване товариство - контрагент позивача, за своєю юридичною адресою не знаходиться, його діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, оскільки згідно баз даних у цього Товариства відсутні будь-які власні чи орендовані складські приміщення, транспортні засоби та необхідна кількість працюючих осіб.

Крім цього, в ході перевірки встановлено, що акти виконаних будівельних робіт не відповідають вимогам ведення первинної документації бухгалтерського обліку, оскільки в них не зазначено номер документу, дата його складання, дату здачі субпідрядником виконаних робіт та не зазначено дату прийняття генпідрядником виконаних робіт, а також не надано документів, які б уповноважували посадову особу, підпис якої міститься в актах виконаних робіт, на вчинення таких дій, що, на думку податкового органу, свідчить про дефектність цих актів та ставить під сумнів їх достовірність.

За відсутності факту придбання робіт, послуг, відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

На підставі вказаного акту перевірки Новокаховською ОДПІ ГУ Міндоходів в Херсонській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.08.2014 року № 0001592200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на 479 749 грн., з яких за основним платежем - 319 833 грн., за штрафними санкціями - 159 916 грн., та № 0001602200, яким Товариству збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 504 999 грн., з яких за основним платежем - 336 666 грн., за штрафними санкціями - 168 333 грн.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті спірні повідомлення-рішення, є обґрунтованими, оскільки надані до перевірки первинні документи не спростовують доводів Новокаховської ОДПІ щодо безтоварності цих операцій.

При цьому суд зазначив, що для виконання передбачених договором робіт виконавець повинен мати кваліфікований персонал та відповідне обладнання. Оскільки у ТОВ «А Буд» відсутні основні фонди, транспортні засоби, складські приміщення, виробниче обладнання, трудові ресурси, здійснення ним господарських операцій з виконання вищевказаних робіт є неможливим.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, у листопаді, грудні 2013 року ТОВ «Олеся» відображено в бухгалтерському обліку придбання від ТОВ «А Буд» будівельно-монтажних робіт на проекті вітроенергетики ВЕС «Берегова» згідно договорів субпідряду від 20.11.2013 р. № 207/11-13 та від 16.12.2013 р. № 215/12-13, за умовами яких Субпідрядник (ТОВ «А Буд») зобов'язався виконати на свій ризик власними чи залученими силами на будівництві вітроелектростанції ВЕУ-4 «Берегова» на території Тарасівської сільської ради Скадовського району Херсонської області роботи по виготовленню і монтажу арматурних каркасів для фундаментів у відповідності з проектом та завданням Генпідрядника (ТОВ «Олеся»).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано витрати, що враховуються при визначенні об'єктів оподаткування, та податковий кредит, не спростовано.

Заперечуючи проти права позивача на податковий кредит та витрати, що враховуються при визначенні об'єктів оподаткування в оспорюваних сумах, ДПІ посилалася виключно на акт перевірки податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача через відсутність останнього за податковою адресою.

Податковим органом не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків, свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності названого постачальника робіт, про узгодженість дій позивача та ТОВ «А Буд», спрямованих на штучне створення умов для отримання позивачем податкової вигоди тощо.

Колегією суддів встановлено, що реальність виконання операцій з виконання вказаним контрагентом робіт по виготовленню і монтажу арматурних каркасів для фундаментів підтверджується належними первинними документами - договорами субпідряду від 20.11.2013 р. № 207/11-13 та від 16.12.2013 р. № 215/12-13, актами приймання виконаних робіт за листопад, грудень 2013 року, довідками про вартість виконаних робіт за листопад, грудень 2013 року, податковими накладними та виписками з банківських установ про рух коштів.

Крім цього з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «А Буд» як на момент здійснення господарських операцій, так і на момент проведення перевірки, було зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а також мало ліцензію на здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, виданої Інспекцією ДАБК у м. Києві.

Податковим органом не доведено факт недостовірності відомостей у поданих позивачем первинних документах, оформлених під час здійснення спірних господарських операцій з придбання робіт та послуг у зазначеного в акті перевірки контрагента.

Доказів на спростування факту виконання робіт саме ТОВ «А Буд», або на підтвердження того, що фактично ці роботи були виконані іншими особами, податковим органом не представлено.

Колегія суддів зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій, адже актом про неможливість проведення зустрічної звірки фіксується лише факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, а реальність господарських операції такого платника не є предметом такої перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ДПІ на відсутність у постачальника позивача об'єктивної можливості для виконання обумовлених в договорах робіт в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання цих робіт, а відсутність у власності нерухомого та рухомого майна не є єдиним доказом виникнення у цього контрагента витрат, пов'язаних з виконанням робіт.

Суд апеляційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав не зазначення в актах виконаних будівельних робіт номеру документу, дату його складання, дату здачі субпідрядником виконаних робіт та дату прийняття генпідрядником виконаних робіт, а також не надання документів, які б уповноважували посадову особу, підпис якої міститься в актах виконаних робіт, на вчинення таких дій, судам першої інстанції не враховано, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, з яким погодився суд першої інстанції, залишивши вищевказані обставини та фактичні дані поза межами уваги, є помилковим, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Оскільки суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не дав їм належної правової оцінки та допустив порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олеся» - задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олеся» до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Олеся» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 05.08.2014 року № 0001592200, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на 479 749 грн. та № 0001602200, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 504 999 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.