Ухвала суду № 41997449, 27.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/9991/30904/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мосійчук І.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.11.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства „ДТЕК Західенерго", Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012

у справі № 5/748-28/118А/5015

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Західенерго"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Львові

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Західенерго" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство „ДТЕК Західенерго") звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального головного управління Міндоходів) про визнати нечинним податкових повідомлень - рішень: № 442301/3/5314 від 23.03.2007, яким визначено податкове зобов'язання 1935134, 80 грн.; частково нечинним податкове повідомлення - рішення № 14681/17-0/3/5347 від 26.03.2007, в частині визначення суми податкового зобов'язання в сумі 8387, 34 грн.

Постановою господарського суду Львівської області від 15.06.2007, позовні вимоги задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012 постанову господарського суду Львівської області від 15.06.2007 скасовано, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 442301/3/5314 від 23.03.2007 в частині визначення основного платежу з частини прибутку в сумі 1488565, 23 грн. податковим зобов'язанням та в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 446569, 57 грн. у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволенні позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006 та складено акт № 79/23-0/23269555 від 22.08.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: № 442301/3/5314 від 23.03.2007, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем "частина прибутку (доходу) господарських організацій (державних, казенних підприємств та їх об'єднань), що вилучаються до бюджету" в розмірі 1935134, 80 грн.: основний платіж 1488565, 23 грн., штрафні (фінансові) санкції 446569, 57 грн.; № 14681/17-0/3/5347 від 26.03.2007, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в розмірі 10535, 70 грн.: основний платіж 3511, 90 грн., штрафні (фінансові) санкції 7023, 80 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 3.4 ст. 3, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.4 ст. 7, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 ст. 8, п. 22.3 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", а саме з наданих благ 26 громадянам на суму 23502, 70 грн. у вигляді проживання та харчування, позивачем не нараховано і не сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі 3511, 90 грн.; ст. 65 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік", Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році, затверджений постановою КМ України № 50 від 15.01.2005, позивач вирахував з частини чистого прибутку відсотки за користування позикою Світового банку та Європейського банку реконструкції та розвитку на суму 7078300 грн., оскільки дані відсотки попередньо включені у фінансові витрати, в результаті чого занижено відрахування частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності в 2005 році на суму 1488565, 23 грн.

Позивач як на акціонерна компанія у статутному фонді якої Державі належить частка (акції, паї), поширювалися вимоги ст. 65 Закону України „Про Державний бюджету України на 2005 рік" щодо сплати частини прибутку до загального фонду державного бюджету.

Як вбачається з встановлених судовими обставин справи, несплачені позивачем відповідно до наведеного припису Закону кошти було кваліфіковано податковим органом як податкове зобов'язання.

Втім виключний перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) наведено у статті 14 Закону України „Про систему оподаткування", яка не містить такого виду загальнодержавного податку чи збору, як відрахування господарськими товариствами, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), до бюджету частини прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Таким чином, оспорювана за даним позовом сума за своєю правовою природою є платежем, який в обов'язковому порядку підлягає сплаті до бюджету, однак не має сили податкового зобов'язання.

З огляду ж на те, що, як зазначено у преамбулі Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, приписи цього Закону не поширюється на спірні правовідносини.

Тому у разі добровільної несплати господарським товариством, у статутному фонді якого державі належать частки (акції, паї), до бюджету частини прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у його статутному фонді, податковий орган повинен пред'явити адміністративний позов про стягнення відповідної суми. Таким чином, у позивача не було правових підстав вважати суму вказаних внесків податковим зобов'язанням, та, відповідно, визначати таку суму, застосовуючи положення пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", та застосовувати до позивача штрафні санкції на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 цього ж Закону.

Стосовно визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб.

Судами встановлено, що договорами про надання аудиторських послуг № 3/41 від 05.07.2004 та № 3/46 від 15.08.2005 позивачу надавались послуги аудиту фінансово-господарської діяльності структурних підрозділів та апарату управління за 2004 рік та 2005 рік.

У договорах передбачено обов'язок по забезпеченню працівників аудиторської фірми ТОВ АФ „Украудит XXI-Захід", які здійснюють аудит за межами м. Львова, проживанням та харчуванням за рахунок замовника ВАТ „Західенерго".

Відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

За визначенням, наведеним у п. 1.1 ст. 1 названого Закону, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Таким чином, як додаткові блага мають розглядатися виплати, які мають пільговий характер, містять істотний особистий елемент та надання яких особі не пов'язане з виконуваною ним працею, а проводиться на будь-якій іншій підставі.

Оскільки вказані додаткові блага надавалися позивачем працівникам аудиторської фірми, наведені відносини регулювалися умовами відповідних господарських договорів, працівники аудиторської фірми не перебували з позивачем в трудових відносин, тому покликання суду першої інстанції на приписи пп. 4.2.9 "а" п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", якими передбачено включення до складу загального місячного оподатковуваного доходу отриманого платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору або відповідно до Закону, у встановлених ними межах, є помилковим.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Публічного акціонерного товариства „ДТЕК Західенерго", Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012 у справі № 5/748-28/118А/5015 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства „ДТЕК Західенерго", Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012 у справі № 5/748-28/118А/5015 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко