Постанова № 41995732, 23.12.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2014 р.Справа № 916/3192/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів:, Разюк Г.П., Шевченка В.В.

(Склад колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду сформовано згідно із розпорядженням голови суду № 2880 від 18.11.2014 року)

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С

за участю представників сторін:

від позивача: Павалакі М.Ф. (довіреність № 1584 від 30.09.2014 року)

від відповідача: Казани Н.О. (довіреність № 2/15 від 01.10.2014 року)

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт"

на рішення господарського суду Одеської області від "16" вересня 2014 року, повний текст якого складено та підписано "17" вересня 2014 року

по справі № 916/3192/14

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" особі Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт"

про стягнення 254 088,38 грн.

В С Т А Н О В И В :

11.08.2014 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі по тексту - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 254 088,38 грн. боргу за неналежне виконання умов Договору встановлення сервітуту від 13.06.2013 року № 600-003 (38/67-13/в).

Позовні вимоги мотивовані тим що відповідач порушив умови договору щодо плати за користування причалами №№ 9, 17-28 з метою здійснення перевалки генеральних, навальних та насипних вантажів, використовуючи потужності та засоби відповідача, у зв'язку з чим за період з 31.08.2013 року по 31.12.2013 року нарахована заборгованість у сумі 254 088,38 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.09.2014 року (суддя Власова С.Г.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнути з Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі, якою є Ренійська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"; 254 088 (двісті п'ятдесят чотири тисячі вісімдесят вісім) грн. 38 коп. та судовий збір в сумі 5 081 (п'ять тисяч вісімдесят одна) грн. 77 коп.

Зазначене рішення суду мотивовано тим, що вищезазначений Договір не є нікчемним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, позивачем доведено належними доказами здійснення робіт відповідачем на об'єктах сервітуту у період дії Договору, а також наявність заборгованості відповідача у сумі 254 088,38 грн. в результаті порушення останнім умов Договору щодо оплати за використання об'єктів сервітуту.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду Державне підприємство "Ренійський морський торговельний порт" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

В обґрунтування апеляційної скарги ДП «РМТП» посилається на те, що місцевим господарським судом не було встановлено, що відповідно до норм чинного законодавства, право власності на гідротехнічні споруди №№ 9, 17-28, які знаходяться на балансі позивача, підлягають реєстрації, оскільки право користування чужим майном є похідним, то реєстрація сервітуту щодо причалу можлива тільки після того, як державним реєстратором буде зареєстровано право власності на даний причал.

У зв'язку з чим апелянт зазначає, що ДП «АМПУ» в особі Ренійської філії не здійснена державна реєстрація прав на користування сервітуту, а тому у відповідача немає юридичних та законних підстав для виконання умов Договору № 600-003 (38/67-13/в) від 13.06.2013 року.

22.12.2014 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт", в якому він та його представник в судовому засіданні просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим та відповідаючим матеріалам справи.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на неї, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Пунктом 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів.

Пунктом 7 наказу встановлено , що після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Відповідно до зазначеного за актом приймання-передачі від 13.06.2013 р. №482/19 до Адміністрації були передані основні засоби Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт" згідно з розподільчим балансом станом на 13.06.2013р., в т.ч. причали Ренійського морського порту.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, для забезпечення виконання робіт 13.06.2013 року між ДП «АМПУ» в особі Ренійської філії ДП «АМПУ» (надалі - "Серветутодавець") та ДП «РМТП» (надалі - "Сервітуарій") укладено Договір про встановлення сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 600-003 (38/67-13/в), відповідно до п.1.1 якого Серветутодавець надає Сервітуарію за плату на умовах діючого договору право користування причалами № 20, №22 та № 24 з метою, здійснення перевалки генеральних, навальних та насипних вантажів, використовуючи потужності та засоби Сервітуарія (а.с.10-12)

Відповідно до п. 8.2 Договору встановлено, що умови договору зберігають силу протягом всього строку дії договору, а в частині зобов'язань Сервітуарія щодо сплати належних Серветутодавцю платежів до виконання Сервітуарієм своїх зобов'язань.

Розділом 5 договору сторони передбачили умови плати за сервітут на причал та порядок розрахунків.

Відповідно п. 5.7 Договору всі розрахунки між Серветутодавцем та Сервітуарієм здійснюються безпосередньо на основі виставлених рахунків.

Згідно п. 5.9 плата за сервітут на причал № 20 здійснюється Сервітуарієм у вигляді щомісячних платежів у розмірі 5 337,50 грн., на причал № 22 у розмірі 1 510, 00 грн., на причал № 24 у розмірі 1 295,00 грн. Сплата здійснюється не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за місяцем за який здійснюється сплата.

10.07.2013 року до договору № 600-003 (38/67-13/в), між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, 31.07.2013 року додаткову угоду № 2; додаткову угоду № 3 від 15.08.2013 року; додаткову угоду № 4 від 14.08.2013 року; додаткову угоду № 5 від 29.08.2013 року з урахуванням яких п. 1.1 договору викладено у такій редакції: Серветутодавець, на визначених договором умовах оплати, надає Сервітуарію право користування причалами № 9, № 17, № 18, № 19, № 20, № 21, № 22, № 23, № 24, № 25, № 26, № 27, № 28 з метою, здійснення перевалки генеральних, навальних та насипних вантажів, використовуючи потужності та засоби Сервітуарія (а.с.13-20).

Пунктами 5.17, 5.21, 5.25, 5.29, 5.33 Договору з урахуванням додаткових угод встановлено, що плата за сервітут на причал № 17 здійснюється Сервітуарієм у вигляді щомісячних платежів у розмірі 3 837,50 грн., на причал № 9 у розмірі 80,50 грн., на причал № 27 у розмірі 463,75 грн., на причал № 18 у розмірі 50 787,50 грн., на причал № 19 у розмірі 5 400,00 грн., на причал № 21 у розмірі 2 158,33 грн., на причал № 25 у розмірі 525,00 грн., на причал № 23 у розмірі 1 295,00 грн., на причал № 26 у розмірі 577, 50 грн. та на причал № 28 у розмірі 29 324,90 грн. Сплата здійснюється не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за місяцем за який здійснюється сплата.

Згідно п. 6.10 договору сторони дійшли згоди, що згідно ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, умови цього договору застосовуються до правовідносин, які виникли між ними з дати підписання цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач умови Договору виконав у повному обсязі, що підтверджується складеними та підписаними обома сторонами Актами виконання робіт (надання послуг), а саме:

- Акт виконання робіт (надання послуг) від 31.07.2013 року за користування причалом № 18 на загальну суму 60 945,00 грн. (з ПДВ);

- Акт виконання робіт (надання послуг) від 31.07.2013 року за користування причалами №№ 19,21,25 на загальну суму 9 700,00 грн. (з ПДВ);

- Акт виконання робіт (надання послуг) від 30.09.2013 року за користування причалами №№ 17, 19, 20, 22,54,25 на загальну суму 21 486,00 грн. (з ПДВ);

- Акт виконання робіт (надання послуг) від 30.09.2013 року за користування причалом № 18 на загальну суму 30 755,60 грн. (з ПДВ);

- Акт виконання робіт (надання послуг) від 30.09.2013 року за користування причалом № 27 на загальну суму 367,26 грн. (з ПДВ);

- Акт виконання робіт (надання послуг) від 30.10.2013 року за користування причалом №№ 17, 20, 21, 22, 24, 25, 28 на загальну суму 52 785,88 грн. (з ПДВ);

- Акт виконання робіт (надання послуг) від 31.10.2013 року за користування причалом № 18 на загальну суму 18 324,31 грн. (з ПДВ);

- Акт виконання робіт (надання послуг) від 30.11.2013 року за користування причалом № 19, 20, 21, 22, 24, 25, 9 на загальну суму 19 567,60 грн. (з ПДВ);

- Акт виконання робіт (надання послуг) від 31.12.2013 року за користування причалом № 18 на загальну суму 12 637,07 грн. (з ПДВ) (а.с.24-32, 36-37, 43-44, 48, 51, 68-75)

Відповідно до Актів виконання робіт у період з 31.08.2013 року по 31.12.2013 року відповідачу були виставлені рахунки до оплати (використання причалів) на загальну суму 300 173,95 грн. Відповідачем було частково сплачено суму у розмірі 46 085,57 грн., у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 254 088,38 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд, з яким також погоджується й апеляційний господарський суд , виходив з того, що позивач довів факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про встановлення сервітуту, а також наявність в останнього заборгованості в розмірі 254 088,38 грн., а тому позовні вимоги є обґрунтованими та документально підтвердженими виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної оплати за сервітутом за період з 31.08.2013 року по 31.12.2013 року (включно) не виконав, внаслідок чого має перед позивачем борг в сумі 254 088,38 грн., у зв'язку з чим місцевий суд підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму боргу.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Як зазначено у Статуті, Адміністрація є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до приписів ч.2 ст. 74 Господарського кодексу України, п.4.2 Статуту Адміністрації, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні Адміністрації, належить до державного майна.

Відповідно до ч.1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Адміністрація як особа, у господарському віданні якої знаходяться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Так як Адміністрація здійснює право володіння, користування та розпорядження закріпленим за ним майном, вона володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.1 та ч.2ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вже зазначалося вище, між ДП «АМПУ» в особі Ренійської філії ДП «АМПУ» та ДП «РМТП» укладено Договір про встановлення сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 600-003 від 13.06.2013р., згідно з яким позивач, на визначених договором умовах оплати, надає відповідачу право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Ренійського морського порту.

Відповідно до положень ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Статтею 406 Цивільного кодексу України визначені випадки припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Даний Договір без будь-яких зауважень підписано повноваженими представниками сторін: Адміністрації та Порту, а також засвідчений печатками сторін.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193).

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Однак, Відповідач, в порушення умов договору щодо оплати за використання об'єктів сервітуту, не здійснив оплату, у зв'язку з чим станом на день розгляду справи заборгованість Відповідача складає 254 088,38 грн.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату (використання причалу), які одержані відповідачем, останнім не оплачені.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, щодо обґрунтованості рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ДП «АМПУ» в особі Ренійської філії ДП «АМПУ» та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 254 088,38 грн.

Одеським апеляційним господарським судом не встановлені випадки припинення сервітуту визначені ст. 406 Цивільного кодексу України випадки, а саме сервітут не припинявся, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, строк, на який було встановлено сервітут не сплинув; обставини, які були підставою для встановлення сервітуту не припинені. За рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення сервітут також не припинявся.

Так як, Адміністрація здійснює право володіння, користування та розпорядження закріпленим за нею майном, то вона володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України вчиняти щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Договір про встановлення сервітуту підписано повноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та засвідчено їх печатками. Будь-яких доказів, які б свідчили про припинення сервітуту відповідно до приписів ст. 406 ЦК України в матеріалах справи не міститься.

Посилання відповідача на те, що позивачем не здійснено державну реєстрацію права власності ДП "АМПУ" на об'єкти сервітуту за Договором використання сервітуту № 600-003 (38/67-13/в) від 13.06.2013 року не спростовують вищенаведеного, а тому не можуть бути підставами для відмови у позові.

Крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дала необхідну оцінку, з дотриманням наведених ними норм матеріального та процесуального права, беручи до уваги загальний принцип свободи договору (виключення з якого прямо передбачені законом), а також визначений законодавцем підхід до визнання договору укладеним, з огляду на відсутність тотожності у правовому змісті термінів "правочин" та "право", "сервітут" і "земельний сервітут", встановивши досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов наявного чинного Договору, який не є нікчемним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, з'ясувавши зміст Договору та фактичні обставини виконання сторонами договірних зобов'язань, перевіривши розмір наявної заборгованості, за відсутності у чинному законодавстві України приписів щодо обов'язковості державної реєстрації Договору - дійшла обґрунтованих висновків щодо укладеності Договору та неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, а тому й правомірно задовольнив даний позов.

Посилання скаржника на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в частині державної реєстрації права користування (сервітуту) не спростовують наведеного, а тому й не можуть бути підставами для задоволення вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування рішення господарського суду Одеської області від 16.09.2014 року, прийнятого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду відповідає встановленим ними фактичним обставинам, прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для його скасування відсутні (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 916/2232/13 від 22.04.14р.).

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Ренійський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 16 вересня 2014 року по справі № 916/3192/14 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови

складено „24" грудня 2014 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя В.В. Шевченко