Постанова № 41994986, 22.12.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2014 року 810/6552/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Глазун Т.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Кальковець В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до проБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області скасування податкового повідомлення - рішення,- в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_3 з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27.06.2014 № 2372/00177221703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 191921,24 грн. (основне зобов'язання - 127947, 49 грн., штрафні санкції - 63973, 75 грн.).

В основу оскаржуваного податкового повідомлення - рішення покладено висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам із ПП «Олвітехно». На думку відповідача, фінансово - господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Олвітехно» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки всі операції з поставки товарів контрагентом мали реальний характер з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку та податковій звітності, а тому він правильно визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених в письмових запереченнях. У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_3 є суб'єктом підприємницької діяльності, що зареєстрований у Відділі державної реєстрації Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 16.10.1998. Перебуває на податковому обліку в Білоцерківській ОДПІ та є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 26.10.1998 НОМЕР_5. Перебуває на загальній системі оподаткування.

10 квітня 2013 року між позивачем та ПП «Олвітехно» було укладено Договір поставки № 12, відповідно до умов якого постачальник (ПП «Олвітехно») брав на себе зобов'язання передати у власність позивача макулатуру, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, що передбачені Договором.

На підтвердження факту придбання товару у ПП «Олвітехно» у період з липня по листопад 2013 року, позивачем було надано податкові накладні (а.с. 50, 53, 56, 59, 62, 65, 68, 71, 74, 77, 80, 83, 86, 89, 92, 95, 98,101,103, 105,107, 109, 111, 113, 115, 118, 121, 124, 127, 130, 133, 136 т.І); видаткові накладні (а.с.51,54, 57, 60, 63, 66, 69, 72, 73, 75, 78, 81, 84, 87, 90, 93, 96, 99, 102, 104, 106, 108, 110, 112, 114, 116, 119, 122, 125, 128, 131, 134, 137 т. І); товаро - транспортні накладні (а.с. 12-75 т. ІІ).

Позивач здійснив оплату за вказаним договором у розмірі 767684,30 грн., на підтвердження чого надав платіжні доручення (а.с.174-191).

За здійсненими господарськими операціями, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виписаних ПП «Олвітехно» податкових накладних у розмірі 127947,38 грн.

Також під час судового розгляду справи позивачем надано суду документи, що підтверджують подальшу реалізацію макулатури, придбаної у ПП «Олвітехно», а саме: податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, платіжні доручення (а.с.76-167 т.ІІ).

У червні 2014 року на підставі наказу Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 02.06.2014 № 884 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Олвітехно» за період з 01.07.2013 по 30.11.2013, за результатами якої було складно Акт від 16.06.2014 № 1982/17-3/2253412978/67.

Перевіркою встановлено порушення позивачем положень пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 127947,50 грн., у тому числі : за липень 2013 року на суму 25492,50 грн., за серпень 2013 року на суму 25666,88 грн., вересень 2013 року на суму 34524,00 грн., за жовтень 2013 року на суму 18015,75 грн., за листопад 2013 року на суму 24248,36 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ПП «Олвітехно», є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди. На думку податкового органу, договір між позивачем та контрагентом укладено за відсутності наміру дійсної поставки, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

При перевірці позивача посадовими особами податкового органу взято до уваги дані Акта ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 04.02.2014 № 125/26-57-22-03-10/36547110 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Олвітехно» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період липень - грудень 2013 року, відповідно до якого встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням, а також відсутність у ПП «Олвітехно» виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання для здійснення будь - якого виду господарської діяльності та, як наслідок, відсутність документального підтвердження господарських відносин товариства з контрагентами (у тому числі і з позивачем).

Крім того, під час проведення перевірки, у позивача були відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували переміщення товару від постачальника ПП «Олвітехно» до ФОП ОСОБА_3

На підставі викладеного, відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП «Олвітехно».

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.06.2014 № 2372/0017721703/150, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 191921,24 грн. (основне зобов'язання - 127947,49,00 грн., штрафні санкції - 63973,75 грн.).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів, випливають з порядку формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат та стосуються правомірності рішень контролюючого органу про нарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу Украни не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що право на включення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у зв'язку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що поставка товарів ПП «Олвітехно», оплата вартості та їх подальше використання позивачем у своїй господарській діяльності підтверджується документально; господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується договором поставки, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Господарські операції позивача з ПП «Олвітехно» були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податків, ФОП ОСОБА_3 поніс реальні витрати на оплату поставлених ПП «Олвітехно» товарів. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрованою юридичною особою та був платником податку на додану вартість та податку на прибуток.

В Акті перевірки не має жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Олвітехно» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення договору.

Крім того, суд зазначає, що обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

Щодо посилань податкового органу про не підтвердження первинними бухгалтерськими документами переміщення товару від ПП «Олвітехно» до ФОП ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Перевезення вантажів автомобільним транспортом врегульовано положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт», Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні».

Так, відповідно до положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товаро - транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, основним документом на перевезення вантажів є товаро - транспортна накладна.

За змістом пункту 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207, для водія фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах необхідними документами, зокрема є: товаро - транспортна накладна, посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб.

Таким чином, аналіз вказаних норм чинного законодавства свідчить про те, що основнимими документами, які надають право на здійснення перевезення вантажів у межах України є товаро - транспортні накладні, на підставі яких відбувається списання товарно - матеріальних цінностей постачальником, посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що транспортування придбаного у ПП «Олвітехно» товару, здійснювалось працівниками ФОП ОСОБА_3 на належних йому транспортних засобах DAF 95 XF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом TRAILOR SYY3, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та RENAULT MAGNUM, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 з напівпричепом PRIM BALL, державний реєстраційний номер НОМЕР_4, на підтвердження чого надав суду копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за ІІІ та ІV квартали 2013 року; копії паспортів та ідентифікаційних номерів працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.2-11 т.ІІ), товаро - транспортні накладні (а.с. 12-75 т. ІІ).

Зазначені обставини свідчать, що посилання податкового органу про не підтвердження первинними бухгалтерськими документами переміщення товару від ПП «Олвітехно» до ФОП ОСОБА_3, є безпідставними та спростовується наявними в матерілах справи доказами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних бухгалтерських документів, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ПП «Олвітехно» .

А відтак, позивач правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Олвітехно».

З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставин, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вказаними операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем положень пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.06.2014 № 2372/0017721703/150 прийнято безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись вимогами статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 27.06.2014 № 2372/0017721703/150.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 383 (триста вісімдесят три) гривні 84 копійки.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 грудня 2014 р.