Рішення № 41994840, 12.12.2014, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" грудня 2014 р.Справа № 921/1316/14-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Івас", вул. С. Бандери, 102, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська область ,48600

до Відділу з питань освіти Заліщицької районної державної адміністрації, вул. С.Бандери, 15, корпус Б, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська область, 48600

про стягнення грошових коштів в сумі 114 355,96 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Дрозд П.П., паспорт № МС 401644 від 04.11.98 р.

відповідача: Дембровська К.І., довіреність № б/н від 05.12.14 р.

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Технічна фіксація (звукозапис) не здійснювалась за відсутності відповідного клопотання представників сторін.

Суть справи: За результатами розгляду заявленого ТОВ " Івас " позову до Відділу з питань освіти Заліщицької районної державної адміністрації про стягнення грошових коштів в сумі 114 355,96 грн., господарський суд Тернопільської області визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви і, як наслідок, ухвалою суду від 27.11.2014р. порушив провадження у справі та призначив її до розгляду на 12.12.2014р.

До початку розгляду справи по суті, позивачем подано заяву від 05.12.2014р., у якій ним зменшено заявлені до стягнення суми пені. Зважаючи, що така подана в порядку ст.22 ГПК України та не суперечить чинному процесуальному законодавству, заява про зменшення позовних вимог приймається судом, відтак справа розглядається з урахуванням вказаного уточнення.

Заявлені вимоги, підтримані в судовому засіданні повноважним представником, позивач мотивує неналежним виконанням його контрагентом умов договору на виконання капітального ремонту приміщень загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. в с. Нирків Заліщицького району № 59 від 24.12.2012р. в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних робіт, суму якої з урахуванням пені, втрат від інфляційних процесів та 3% річних просить стягнути в судовому порядку.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позов № 333 від 09.12.2014р. суму основного боргу визнає, втім, просить суд відмовити в стягненні господарських санкцій у зв'язку із відсутністю його вини, адже фінансування заходів щодо соціально-економічного розвитку району повинне було здійснюватись за рахунок державних капітальних видатків. Однак, кошти на вказані цілі з державного бюджету не надійшли, що унеможливило своєчасний розрахунок з підрядником.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, оцінивши представлені докази в їх сукупності та дослідивши норми чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

24.12.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Івас" та Відділом з питань освіти Заліщицької районної державної адміністрації було укладено договір № 59, згідно з п.1 якого Замовник доручає, а Генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання капітального ремонту приміщень загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. в с. Нирків Заліщицького району Тернопільської області.

За умовами п.2.1 даної угоди, вартість робіт визначається кошторисом який є її невід'ємною частиною та становить 90 000 грн.

Роботи вважаються виконаними після підписання сторонами актів виконаних робіт за формою № КБ-2в, № КБ-3 та акту Державної приймальної комісії (п. 8.1. договору).

Пунктом 12.1 контрагентами погоджено набрання чинності правочином з моменту його підписання та дію до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним, але не довше ніж до 31.12.2012р.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору будівельного підряду, які регулюються главою 61 ЦК України.

За приписами ст. 875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Таким чином, укладений учасниками спору 28.12.2012р. правочин слугує підставою для виникнення між ними господарських зобов'язань, та за вказівками ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509, 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов даного договору позивачем виконано передбачений у ньому обсяг підрядних робіт, на загальну суму 90 000 грн., які прийняті відповідачем, як замовником, без будь-яких претензій і зауважень.

Факт виконання зазначених робіт та прийняття їх відповідачем підтверджується актом приймання виконаних робіт від 29.12.2012р. форми № КБ-2в, що підписаний уповноваженими представниками обох учасників спору та скріпленим їх печатками.

Однак, як стверджує підрядник, незважаючи на досягнуті домовленості, вартість будівельних робіт замовником не оплачена.

З метою досудового врегулювання спірних відносин, господарюючим суб'єктом направлено на адресу відділу претензію з вимогою погасити наявну загальну заборгованість. Проте, у зв'язку із відсутністю фінансування з державного бюджету, остання залишена без задоволення, що і стало підставою для звернення товариства із позовом до суду.

За правилами, що викладені у ст. 879 ЦК України та п. 99 Загальних умов укладення та виконання договорів у капітальному будівництві, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 року № 668, розрахунки за виконані роботи повинні проводитись на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Останній перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Аналогічна за змістом умова міститься у п.5.4. угоди, зокрема, замовник зобов'язаний оплатити Підряднику вартість виконаних робіт після підписання актів виконаних робіт.

З огляду на наведене, враховуючи дату підписання акту приймання виконаних будівельних робіт, суд констатує, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті їх вартості настав, а відтак, на час розгляду справи, борг відповідача перед позивачем становить 90 000 грн.

Вказана сума заборгованості визнається органом місцевого самоврядування через свого уповноваженого представника, та, окрім іншого, підтверджується актом звірки взаєморозрахунків 22.10.2014р., підписаним обома сторонами без заперечень.

Слід зазначити, що відсутність бюджетного фінансування, на яке посилається відповідач, не може слугувати перешкодою для стягнення даної суми в судовому порядку. Так, у п. 1.10 постанови № 14 від 17.12.2013р. Пленум Вищого господарського суду України зазначив, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Крім того, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 названого Кодексу і ст. 193 ГКУ встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За даних обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Івас" про стягнення з Відділу з питань освіти Заліщицької районної державної адміністрації 90 000 грн. боргу підлягають до задоволення, оскільки підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не заперечені відповідачем.

Поряд з цим, за приписами статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

На підставі наведеної правової норми, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 24.03.2013р. по 24.10.2014р. 11 250,48 грн. інфляційних втрат та 3% річних за користування коштами в сумі 4 105,48 грн.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень, суд констатує, що дані нарахування проведені в межах встановлених законодавством строків, їхній розмір не перевищує максимально допустимий, а відтак, заявлені вимоги підлягають до задоволення у визначеному товариством розмірі.

Поряд з тим, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період 23.03.2013р. по 23.09.2013р. пеню в розмірі 3 220,24 грн.

За наслідками проведеного перерахунку, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, з врахуванням приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" заявлена до стягнення сума пені відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає до задоволення у повному обсязі.

В той же час судом враховано що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України, інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Тобто, ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та у зв'язку з цим відносити до санкцій та звільняти боржника від їх сплати, на чому наполягає відповідач у справі.

Відсутність бюджетного фінансування не може слугувати підставою і для звільнення боржника від сплати нарахованої йому на умовах договору пені.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України " Про судовий збір" у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом сплачена сума судового збору повертається в розмірі переплаченої суми та в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики

Відтак, товариству з обмеженою відповідальністю "Івас" слід повернути з державного бюджету України - 115,68 грн. судового збору, як зайво сплаченого.

Решта судових витрат, у відповідності до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Відділу з питань освіти Заліщицької районної державної адміністрації, вул. С.Бандери, 15, корпус Б, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська область, 48600 (ідент. код 02145955) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Івас", вул. С. Бандери, 102, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська область ,48600 (ідент. код 31668211) 90 000 (дев'яносто тисяч) грн. боргу; 3 220 (три тисячі двісті двадцять) грн. 24 коп. пені; 11 250 (одинадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 48 коп. втрат від інфляційних процесів; 4 105(чотири тисячі сто п'ять) 48 коп. річних за користування коштами та 2 171(дві тисячі сто сімдесят одну) грн. 52 коп. в повернення сплаченого судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути з державного бюджету України товариству з обмеженою відповідальністю "Івас", вул. С. Бандери, 102, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська область ,48600 (ідент. код 31668211) - 115 (сто п'ятнадцять) грн. 68 коп. зайво сплаченого судового збору.

Оригінал квитанції №13 від 24.11.2014р. про сплату судового збору в сумі 2 287,20 грн. повернути позивачу.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.

Суддя О.В. Руденко

Повний текст рішення

підписано 17.12.2014 р.