Постанова № 41994817, 16.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2014 р. Справа№ 910/19742/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

секретар Бурдейна Н.В.

за участю представників:

від позивача - Кошман О.В. (представник за довіреністю)

від відповідача - Никипорець І.Ф. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

на рішення господарського суду міста Києва

від 23.10.2014 р.

у справі №910/19742/14 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про стягнення 52474,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 52474,62 грн., з яких: 41384,00 грн. основного боргу, 3991,31 грн. пені, 772,24 грн. 3% річних, 6327,07 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг №ПЗ/Т-132739/НЮ від 11.12.2013 р.

В подальшому позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог, у зв'язку зі сплатою відповідачем основного боргу в сумі 41384,00 грн., відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 11090,62 грн. та судовий збір.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2014 р. у справі №910/19742/14 позов приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" задоволено частково. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" пеню в сумі 39(тридцять дев'ять) грн. 91 коп., 3% річних в сумі 772(сімсот сімдесят дві) грн. 24 коп., інфляційні збитки в сумі 6327(шість тисяч триста двадцять сім) грн. 07 коп. та судовий збір в розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 р. у справі №910/19742/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, скаржник зазначив, що суд першої інстанції не прийняв до уваги обставини щодо скрутного становища відповідача, що призвело до виникнення заборгованості за виконані роботи згідно договору; також судом не враховано вимоги ч. 3 ст.83 ГПК України, ст. 233 ГК України, відповідно до яких суд має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, зменшити розмір санкцій враховуючи не тільки майновий стан сторін, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Зубець Л.П.) від 28.11.2014 р. прийнято апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 р. у справі №910/19742/14 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.12.2014 р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014р. змінено склад судової колегії.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 16.12.2014 р. прийнято апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 р. у справі №910/19742/14 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.12.2014 р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 р. у справі №910/19742/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 р. у справі №910/19742/14 - без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

11.12.2013 р. між приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", як виконавцем, та Державним територіально галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця", як замовником, укладено договір за №ПЗ/Т-132739/НЮ, заводський №13062П, про надання послуг з ремонту та шліфуванню колінчастих валів тепловозів серії ЧМЕЗ, у кількості 2 (дві) одиниці (далі за текстом - договір).

Відповідно до п.1.1, п.1.2 договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги з ремонту та шліфуванню колінчастих валів тепловозів серії ЧМЕЗ, у кількості 2 (дві) одиниці, а замовник зобов'язується прийняти ці послуги та оплатити їх. Обсяг та характер наданих послуг, передбачених у п.1.1. даного договору, визначаються згідно зі специфікацією №1 на надання послуг із ремонту та шліфування колінчастих валів тепловозів серії ЧМЕЗ (додаток №1 до Договору), яка є невід'ємною частиною договору.

Виходячи зі змісту п.2.1., п.2.2. договору виконавець зобов'язується надати послуги з ремонту та шліфування колінчастих валів тепловозів серії ЧМЕЗ (надалі - послуги) в повному обсязі та належної якості. Якість послуг повинна відповідати вимогам правил технічного обслуговування і поточних ремонтів тепловозів серії ЧМЕЗ, ЧМЕЗТ, ЧМЕЗЕ, затверджених наказом Укрзалізниці від 24.06.2009 р. №367-Ц. Виконавець надає послуги на території ПрАТ ДТРЗ із використанням власних матеріалів та інструментів.

Згідно з п.3.1., п.3.2., п.3.3. договору, строк надання послуг встановлюється згідно з графіком подачі в ремонт і випуску із ремонту об'єктів (додаток №2 до Договору). Строком закінчення надання послуг вважається день підписання уповноваженими представниками Сторін акту здачі-приймання наданих послуг. Виконавець повинен письмово повідомити замовника про закінчення надання послуг та готовність до здачі наданих послуг замовника.

Відповідно до п. 4.1. договору, загальна сума договору складає 51384,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що позивачем на виконання умов договору своєчасно та у повному обсязі надано відповідачу послуги з ремонту та шліфуванню колінчастих валів тепловозів серії ЧМЕЗ, у кількості 2 (двох) одиниць та пред'явлено до оплати рахунок-фактуру №351 від 26.12.2013 на загальну суму 51384,00грн. Надання вказаних послуг підтверджується актом приймання з капітального ремонту вузлів та агрегатів ТРС від 26.12.2013 р., актом виконаних робіт №1 від 26.12.2013 р., який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що відповідач повинен перерахувати суму, зазначену в акті про надані послуги, протягом 15-ти банківських днів з моменту підписання такого акту.

Проте відповідачем було порушено строки здійснення грошового розрахунку, в зв'язку з чим позивач 03.06.2014 р. звернувся до відповідача з претензію за №15-19/33-19/7, яка була частково задоволена відповідачем, а саме: 17.06.2014 р. відповідачем сплачено 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №810 від 17.06.2014 р.

Сума у розмірі 41384,00грн. залишилася неоплаченою.

Вказана заборгованість відповідача відображена в складеному сторонами акті звірки взаєморозрахунків станом на 01.07.2014 р.

25.07.2014 р. позивачем було направлено на адресу відповідача нагадування за претензією №15-19/33-19/7 за вих. №15-19/58, яке залишилось без відповіді.

Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 41384,00 грн. основного боргу, 3991,31 грн. пені, 772,24 грн. 3% річних, 6327,07 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг №ПЗ/Т-132739/НЮ від 11.12.2013 р.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав, тоді як відповідач порушив зобов'язання щодо строків та порядку розрахунку за отримані послуги, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 41384,00 грн.

В процесі розгляду справи в місцевому господарському суді відповідачем надано суду докази оплати суми заборгованості за договором в розмірі 41384,00грн. (копія платіжного доручення №1975 від 06.10.2014 р. міститься в матеріалах справи), а позивач в свою чергу подав заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем основного боргу в сумі 41384,00 грн., відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 11090,62 грн. та судовий збір.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до умов договору та чинного законодавства України, враховуючи те, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, у позивача наявні правові підстави вимагати стягнення з відповідача за порушення грошового зобов'язання три відсотки річних та інфляційних втрат.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність у боржника грошових коштів, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.Колегія суддів вважає розрахунок сум інфляційних втрат, трьох відсотків річних, заявлених до стягнення в розмірі 6327,07 грн. та 772,24 грн. відповідно, вірним, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 3991,31 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за несвоєчасне здійснення розрахунків за договором, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Колегія суддів вважає, що позивач правомірно звернувся з вимогою щодо стягнення пені, зважаючи на те, що розрахунки за отримані послуги відповідачем вчасно не здійснювались.

Виходячи зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 статті 83 чинного Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, що приймає рішення, має право у певних випадках (якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора) зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшуючи розмір пені до 1% від заявленого до стягнення розміру, а саме в сумі 39,91 грн., суд першої інстанції зазначив, що стягнення пені у розмірі заявленому позивачем до стягнення призведе до погіршення й так важкого фінансово-економічного стану відповідача, і як наслідок до зростання заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам, зростанню заборгованості по сплаті обов'язкових платежів до бюджету.

Враховуючи майновий стан та інтереси сторін, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, поведінку винної сторони, те, що сплата в даному випадку штрафних санкцій у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, колегія суддів вважає, що зменшуючи розмір пені до 1% від заявленого до стягнення розміру, судом першої інстанції дотримано баланс інтересів сторін.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 39,91 грн., 3% річних в сумі 772,24 грн., інфляційних втрат в сумі 6327,07 грн. В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2014 р. у справі №910/19742/14 залишити без змін.

Матеріали справи №910/19742/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко