Рішення № 41992104, 15.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21988/14 15.12.14

За позовом Приватного підприємства «ШИВА»

до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк»

про стягнення 21 783, 35 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Карплюк Р.П.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «ШИВА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про стягнення 21 783,35 грн. за договором оренди нежитлового приміщення від 08.02.2013 р., з яких: 19 928,71 грн. - основна заборгованість та 1 854,64 грн. - пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем щодо оплати оренди нежитлового приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/21988/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.11.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. у відпустці станом на 10.11.2014р. дану справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.11.2014р.

19.11.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначає, що відповідачем частково погашено заборгованість з орендної сплати у розмірі 7 000, 00 грн., а саме: платіжним дорученням № 2190 від 07.10.2014 р. сплачено 1 000, 00 грн.; платіжним дорученням № 3681 від 08.10.2014 р. сплачено 1 000,00 грн.; платіжним дорученням № 3554 від 09.10.2014 р. сплачено 1 000,000 грн.; платіжним дорученням № 3300 від 10.10.2014 р. сплачено 1 000, 00 грн.; платіжним дорученням № 4807 від 13.10.2014 р. сплачено 1 000, 00 грн.; платіжним дорученням № 3562 від 14.10.2014р. сплачено 1 000, 00 грн.; платіжним дорученням № 55310 від 15.10.2014 р. сплачено 1 000,00 грн. та просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 14 783,35 грн., з яких: 12 928, 71 грн. - основна заборгованість та 1 854, 64 грн. - пеня.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10., 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Виходячи зі місту вищевказаної заяви, Приватним акціонерним товариством «ШИВА» фактично зменшено розмір позовних вимог.

Тож, приймаючи до уваги, що позивачем зменшено розмір позову за тією ж вимогою, яка була заявлена у позовній заяві та заява позивача не суперечать вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду та задовольнити у зв'язку з чим спір підлягає вирішенню за новою ціною позову.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позов, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 15.12.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.02.2013 р. між Приватним підприємством «ШИВА» та Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умови якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти у тимчасове платне користування нежитлове приміщення площею 40,3 кв.м., за адресою м. Львів, вул. Зубрівська, 38.

Відповідно п.п. 3.1 3.2 3.2 договору передача приміщення здійснюється представниками сторін на підставі акту приймання-передачі та скріплюється печаткою з боку відповідача. Приміщення вважається переданим з дня підписання сторонами акту-прийому-передачі. Повернення приміщення здійснюється протягом 10 робочих днів з дати розірвання за відповідним актом прийому-передач.

Згідно п. 4.1. договору плата за користування приміщенням за календарний місяць становить 9 663, 54 грн. За розміщення фірмового найменування та торгового знаку на фасаді відповідач додатково щомісячно сплачує, не пізніше десятого числа кожного поточного місяця орендну плату, яка складає 2 397, 90 грн. При сплаті орендної плати протягом дії договору застосовується курс долара США до гривні встановлений Національним банком України на дату укладання договору.

Відповідно п. 4.4. 4.5. орендна плата нараховується з дня підписання акту прийому-передач приміщення в оренду. За розміщення фірмового найменування та торгового знаку орендна плата нараховується з дня його розміщення на фасаді будівлі. Орендна плата сплачується щомісячно до десятого числа поточного місяця на підставі виставленого позивачем рахунку, шляхом безготівкового перерахування коштів.

Відповідно п. 4.8. відповідач додатково компенсує витрати із забезпеченням приміщення електричною енергією.

У відповідності до п. 7.1.2. договору відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі у відповідності з умовами даного договору.

Згідно п. 9.3 у випадку прострочення терміну оплати оренди, відповідачу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Договір, згідно п. 5.1. набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє два роки одинадцять місяців.

За актом приймання-передачі позивач передав, а відповідач прийняв нежитлове приміщення площею 40,3 кв.м., за адресою м. Львів, вул. Зубрівська, 38.

Відповідно до додаткового договору № 3 від 12.09.2014 р. строк дії договору від 08.02.2013 р. встановлено до 15.09.2014 р.

При цьому, 15.09.2014 р. сторонами підписано акт приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення, засвідчена копія якового міститься в матеріалах справи.

Згідно додаткового договору № 2 від 01.04.2014 р. до договору від 08.02.2013 р., сторони домовились починаючи з 01.04.2014 р. сплачувати орендну плату щомісячно до 25-го числа поточного місяця на підставі виставленого позивачем рахунку.

01.07.2014 р. та 13.08.2014 р. позивач звернувся до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» з претензією про погашення заборгованості за договором від 08.02.2013 р. у розмірі 17 669, 01 грн. та 22 015, 88 грн. відповідно.

Листом від 10.09.2014 р. відповідач повідомив позивача про скрутне фінансове становище та зобов'язався докласти зусиль для належного виконання договору.

Водночас, судом встановлено, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості за договором від 08.02.2013 р. позивачем зараховано гарантійний платіж за останній місяць оренди у розмірі 9 663, 52 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено умови договору від 08.02.2013 р. в частині розрахунків за оренду приміщення, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 12 928, 71 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Крім того, позивачем нараховано пеню у розмірі 1854, 64 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 759, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував, доказів наявності об'єктивах причини неможливості виконання умов договору не навів.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості у розмірі 12 928, 71 грн.

Що ж до вимог позивача в частині стягнення пені у розмірі 1 854, 64 грн. суд відзначає, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідач допустив прострочення виконання грошових зобов'язань щодо розрахунків за оренду приміщення, приймаючи до уваги що відповідачем не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування правових наслідків, встановлених нормами ст. 549 Цивільного кодексу України та умовами вказаного договору.

Згідно розрахунку позивача за період з 26.06.2014 р. (дата виникнення заборгованості за відповідним платежем) до 22.09.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно) розмір пні становить 1 854, 64 грн.

Розрахунок позивача не перевищує розмір пені, нарахований судом та відповідає вимог чинного законодавства України.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку задоволення позову.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «ШИВА» задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 33 код 34353904), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного підприємства «ШИВА» (79066, Львівська обл., м. Львів, вул. Зубрівська, буд. 38 код 23270044) заборгованість у сумі 12 928, 71 (дванадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім грн. 11 коп.) грн., 1 854, 64 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят чотири грн.. 71 коп.) - пені та 1 827, 00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 22.12.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.