Постанова № 41991518, 28.10.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 р. Справа № 804/16053/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛуніної О.С. при секретаріГамовій Л.І. за участю: представника позивача - представника відповідача - Панишко А.О. Стасюк Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 418» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2009 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ТОВ «Аптека № 418» (далі - відповідача) в якому просить:

- стягнути з ТОВ «Аптека № 418» на користь Дніпропетровського обласного відділеня Фонду соціального захисту інвалідів 5 781,48 грн. адміністративно-господарських санкцій та 547,47 грн. пені, а разом 6 328,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (№ 875-XII від 21.03.1991р., зі змінами та доповненнями), внаслідок чого до нього застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 5781,48 грн. Сума адміністративно-господарських санкції своєчасно відповідачем не сплачена, у зв'язку з чим нарахована пеня у сумі 547,47 грн. Внаслідок несплати відповідачем вищевказаним сум адміністративно-господарських санкцій та пені, утворилась заборгованість у розмірі 6 328,95 грн., що в свою чергу, завдає шкоди інтересам держави, не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року у задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено. Вказана постанова вмотивована тим, що відповідач на виконання вимог закону створив необхідну кількість робочих місць та подав відповідну інформацію до центру зайнятості, що виключає будь-яку відповідальність останнього.

Не погодившись з ухваленою постановою, позивач 16 лютого 2011 року звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій послався на те, що законом на роботодавця покладено обов'язок із забезпечення працевлаштування інвалідів, що передбачає не тільки подання до центру зайнятості відповідної інформації, а й інші активні дії, пов'язані з таким працевлаштуванням.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2012 року залишено без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року.

Не погодившись з ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2012 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій посилався на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 вересня 2014 року касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів задоволено частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, у мотивувальній частині ухвали ВАС України звернуто увагу на те, що під час розгляду справи судами не надано належної правової оцінки наявності у відповідача обов'язку надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і щомісячно звітувати про наявність вільних робочих місць (вакансій) призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання до центру зайнятості звітів форми 3-ПН.

01 жовтня 2014 року адміністративна справа надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду та ухвалою від 03 жовтня 2014 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтрималала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні адміністративного позову просила відмовити, надала письмові заперечення, у яких зазначила, що товариством ведеться діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначеного в аптечних закладах, що розташовані в м. Запоріжжя, м. Кривому Розі. В м. Дніпропетровську ТОВ «Аптека № 418» господарської діяльності на здійснює. Також у запереченнях зазначено, що підприємством направлені запити до Заводського та Правобережного міжрайонного центрів зайнятості Запорізького обласного центру зайнятості та Центрально-Міського і Жовтневого районного центрів зайнятості Криворізького міського центру зайнятості. Таким чином відповідач отримав інформацію про відсутність на обліку у вказаних центрах зайнятості в 2007 році осіб, що мають групу інвалідності з питанням працевлаштування на робоче місце провізор-фармацевт. Відповідь Індустріального районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, яка долучена до позовної заяви не свідчить про наявність вини відповідача у скоєні адміністративно-господарського порушення, оскільки відповідач не здійснює господарську діяльність у м. Дніпропетровську.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на ТОВ «Аптека № 418» покладається обов'язок самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів ТОВ «Аптека № 418» форми № 10-ПІ за 2007 рік, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» складає дві особи.

За період 2007 року на одному робочому місці інваліди працевлаштовані не були.

За підсумками роботи відповідача у 2007 році позивачем нараховано адміністративно-господарські санкції у сумі 5 781,48 грн. та пеню в сумі 547Ю47 грн., внвслідок не заповнення одного робочого місця.

Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвердженого Постановою КМУ від 26 вересня 2002 року № 1434, із внесеними змінами від 15.11.2006р. №1602 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.1991р. Фонд соціального захисту інвалідів має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів. Суми адміністративно-господарських санкцій використовуються на фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частинами 1 та 3 ст. 18 Закону України № 875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.

Згідно з ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі "чотирьох" відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до п. 1 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70 який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості. Частина 1 пункту 2 Порядку встановлює, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Форма звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкція щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за № 117/13384.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні, звіт за формою 10-ПІ подано відповідачем 17 жовтня 2008 року, тобто з порушенням строку, встановленого Порядком.

Крім того, ч. 4 ст. 20 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ «Про зайнятість населення» (в редакції статті, чинної в період спірних правовідносин) передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідні форми звітності та інструкції щодо їх заповнення затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 (який був чинним в період спірних правовідносин), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814.

Цим наказом затверджено форму звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» та інструкцію щодо її заповнення.

У загальних положеннях цієї Інструкції зазначено, що відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

У разі необхідності підбору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичні особи, у тому числі підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій за цією формою.

Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і щомісячно звітувати про наявність вільних робочих місць (вакансій) призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання до центру зайнятості звітів форми 3-ПН.

Проте, судом встановлено, що всупереч даним вимогам закону, відповідач щомісячні звіти форми 3-НП протягом звітного періоду до центру зайнятості за своїм місцезнаходженням як платник збору не подавав, що підтверджується копією відповіді Індустріального районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, наявної у матеріалах справи.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що відповідач не здійснює господарську діяльність в м. Дніпропетровську, а тому подання таких звітів за місцем реєстрації є лише формальність та не сприяє працевлаштуванню інвалідів.

Так, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, враховуючи, що звіт форми 10-ПІ (річний) подано відповідачем з порушенням строку, встановленого Порядком, а саме 17 жовтня 2008 року, щомісячні звіти форми 3-НП відповідачем протягом звітного періоду не подавались та середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність склала 1 особу, при цьому, кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII для відповідача становить 2 особи, суд приходить до висновку про правоміність нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій в розмірі 5 781,48 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 547,47 грн.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 72, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 418» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 418» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 5 781,48 грн. адміністративно-господарських санкцій та 547,47 грн. пені, а разом 6 328,95 (шість тисяч триста двадцять вісім гривень дев'яносто п'ять копійок) грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 04 листопада 2014 року.

Суддя О.С. Луніна