Рішення № 41991328, 16.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19526/14 16.12.14

За позовом Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой"

про стягнення штрафних санкцій

Суддя Котков О.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Олєйніков Є.В., Шипов К.Ю. (представники за довіреністю).

В судовому засіданні 16 грудня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

15 вересня 2014 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (позивач) на розгляд суду надійшла позовна заява № 521 від 12.09.2014 року в якій викладені позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (відповідач) штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань в сумі 49 979,10 грн. з них: пені - 14 966,60 грн. (чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість гривень 60 копійок), 3% річних - 9 999,65 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 65 копійок) та індексу інфляції - 25 012,85 грн. (двадцять п'ять тисяч дванадцять гривень 85 копійок).

Під час перебування справи на розгляді в суді позивач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, неодноразово збільшував свої позовні вимоги та в поданій 10.12.2014 року через канцелярію до суду останній заяві № 753 від 09.12.2014р. "Про збільшення позовних вимог" Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" заборгованості в сумі 65 884,15 грн. з якої: пені - 14 966,60 грн., 3% річних - 11 496,30 грн. та втрат від інфляції - 39 421,25 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем зобов'язання по договору підряду № 20/02 від 09.04.2009р. виконані неналежним чином, внаслідок чого позивач звернувся до суду з відповідним позовом в якому викладені вимоги щодо стягнення з відповідача пені, відсотків річних та втрат від інфляції за увесь час прострочення виконання зобов'язання за вказаним правочином.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому проти позову, за викладених у відзиві підстав, заперечує та просить суд застосувати позовну давність щодо сплати пені, що є підставою для відмови у позові.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2014 року (суддя Котков О.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/19526/14, розгляд справи призначено на 07.10.2014 року.

В судовому засіданні 07 жовтня 2014 року, відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено перерву до 04 листопада 2014 року на 11:30.

Судове засідання, призначене на 04.11.2014 року, не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року розгляд справи призначено на 18.11.2014 року.

В судовому засіданні 18 листопада 2014 року, відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено перерву до 02 грудня 2014 року на 12:50.

В судовому засіданні 02 грудня 2014 року, відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено перерву до 03 грудня 2014 року на 12:40.

Судове засідання, призначене на 03.12.2014 року, не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року розгляд справи призначено на 16.12.2014 року.

18 листопада 2014 року через канцелярію до суду від відповідача надійшло клопотання б/н б/д «Про зупинення провадження у справі» в якому ТОВ "Солстрой" просить суд зупинити провадження у справі № 910/19526/14 до вирішення по суті касаційної скарги ТОВ "Солстрой" на рішення Господарського суду м. Києва від 08.04.2014р. по справі № 5011-64/18946-2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р. у вказаній справі.

Дослідивши подане відповідачем відповідне клопотання, суд вказує слідуюче.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Так, з правової конструкції ч. 1 ст. 79 слідує виключний перелік підстав за наявності яких господарський суд зупиняє провадження у справі, в тому числі,

- в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Складова частина диспозиції вказаної ст. 79 визначає необхідність одночасно двох ознак, за наявності яких господарський суд зупиняє провадження у справі, а саме:

- неможливість розгляду даної справи;

- пов'язаність з нею іншої справи.

Відповідачем в клопотанні про зупинення провадження не зазначено обґрунтованих підстав неможливості розгляду судом справи № 910/19526/14 до вирішення по суті касаційної скарги ТОВ "Солстрой" на рішення Господарського суду м. Києва від 08.04.2014р. по справі № 5011-64/18946-2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р., а відтак в задоволенні відповідного клопотання відповідача судом було відмовлено.

03 листопада 2014 року через канцелярію до суду від позивача надійшло клопотання б/н б/д «Про поновлення строку» в якому Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю просить суд поновити строк для стягнення пені у справі № 910/19526/14 за позовом СП TOB «Основа-Солсиф» до TOB «Солстрой» про стягнення штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, суд,-

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2009 року між позивачем (надалі - Субпідрядник або Виконавець) та відповідачем (далі по тексту - Підрядник або Замовник) (разом - сторони) було укладено договір підряду № 20/02 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір або Договір підряду), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах визначених Договором Субпідрядник за завданням Підрядника зобов'язується організувати та виконати з власних матеріалів та обладнання, згідно до вимог проектно-кошторисної документації, технічного завдання, вимог ДБН України, повний комплекс певних підрядних робіт.

Позивач зазначає, що відповідно до положень Договору Замовник зобов'язаний був оплатити вартість виконаних робіт, однак Підрядник неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за Договором щодо оплати вартості робіт Субпідрядника, у зв'язку із чим Виконавець подав позовну заяву до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення заборгованості. Позивач вказує, що Господарським судом міста Києва було прийнято рішення по справі № 5011-64/18946-2012, яким позовні вимоги позивача були задоволені та вирішено стягнути з відповідача суму основного боргу та відсотків річних.

З тверджень позивача судом з'ясовано, що з боку відповідача зобов'язання по Договору щодо перерахування боргу в сумі 200 102,76 грн. станом на 01.12.2014р. не виконані належним чином, а тому позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача пеню, відсотки річних та втрати від інфляції за увесь час прострочення виконання зобов'язання за вказаним правочином.

З викладеними позивачем в позовній заяві вимогами щодо стягнення пені відповідач не погоджується та заперечує проти стягнення пені так як, за його переконанням, минув строк позовної давності щодо стягнення пені, що є підставою для відмови в позові.

Оцінивши в нарадчій кімнаті наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги, з урахуванням поданих уточнень, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вже було установлено судом, 09 квітня 2009 року сторонами укладено договір підряду № 20/02 за п. 1.1. якого в порядку та на умовах визначених Договором Субпідрядник за завданням Підрядника зобов'язується організувати та виконати з власних матеріалів та обладнання, згідно до вимог проектно-кошторисної документації, технічного завдання, вимог ДБН України, повний комплекс певних підрядних робіт.

Згідно положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2014р. у справі № 5011-64/18946-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2014р., позовні вимоги Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" про стягнення боргу задоволено частково, судом вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" на користь Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю 200 102 (двісті тисяч сто дві) грн. 76 коп. основного боргу, 8 339 (вісім тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 91 коп. трьох процентів річних та 4 168 (чотири тисячі сто шістдесят вісім) грн. 86 коп. витрат по сплаті судового збору.

Зі змісту відповідного рішення слідує, що відповідно до умови пункту 4.6 договору №20/02 від 09.04.2009 у відповідача 06.10.2011 виникло зобов'язання протягом місяця (до 07.11.2011) провести кінцеві розрахунки за виконаними позивачем роботами. Оскільки факт виконання будівельних робіт позивачем підтверджується належними доказами, встановлений строк остаточного розрахунку відповідно до пункту 4.6 договору сплинув, а доказів оплати виконаних робіт у повному обсязі суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача 200 102, 76 грн. основного боргу підлягає задоволенню. Також суд відмітив, що позовна вимога про стягнення 8 339, 91 грн. процентів річних підлягає задоволенню відповідно до наступного розрахунку: з 07.11.2011р. по 27.12.2012р.

Таким чином встановленими у господарській справі № 5011-64/18946-2012 є факти, в тому числі, щодо наявності заборгованості у відповідача перед позивачем та відносно настання відповідальності у вигляді стягнення процентів річних за неналежне виконання відповідачем умов Договору з оплати робіт перед позивачем.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Доказів перерахування Замовником на користь Виконавця станом на 01.12.2014р. суми основного боргу в розмірі 200 102, 76 грн. до суду не представлено.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За п. 7.1. Договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з Договору сторона несе відповідальність, визначену Договором та чинним з Україні законодавством.

У своїй постанові від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пленум Вищого господарського суду України, з метою однакового і правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, постановив надати роз'яснення за яких господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги стягнення з відповідача за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2014р. у справі № 5011-64/18946-2012 на користь позивача процентів річних за період з 07.11.2011р. по 27.12.2012р., за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання по Договору щодо оплати робіт, в межах заявленого періоду нарахування /з 01.01.2013р. по 01.12.2014р./ стягненню з Замовника, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, на користь Виконавця підлягає 11 496,30 грн. 3% річних та 39 421,25 грн. втрат від інфляції за вказаний період.

Щодо викладених позовних вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.

У відповідності до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права, - позовна давність - встановлюється тривалість у три роки.

Положеннями ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог, в тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності чи право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права.

У своїй постанові від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" пленум Вищого господарського суду України постановив роз'яснення згідно яких, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Пунктом 7.8. Договору сторонами погоджено, що у випадку прострочення Підрядником термінів розрахунків, передбачених Договором, Підрядник сплачує Субпідряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожний прострочений день. А тому, враховуючи факт до 07.11.2011 року провести кінцеві розрахунки за виконаними позивачем роботами, початок строку перебігу спеціальної позовної давності виникло у позивача з - 07.11.2011р. і, відповідно, закінчується - 07.05.2013р., тобто після спливу 6 (шість) місяців та 1 (один) року.

Суд відмічає, що за ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У своїй постанові від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" пленум Вищого господарського суду України постановив роз'яснення згідно яких у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за Договором та відсотків річних 26.12.2012р., що підтверджується позовом № 1782 від 26.12.2012р. з відміткою канцелярії суду на першій сторінці заяви, тобто звернувся в межах строків позовної давності для стягнення пені з 07.11.2011р. по 07.05.2013р., а відтак, зважаючи на відповідне звернення позивача до суду ще в 2012 році, строки спеціальної позовної давності визначаються в межах починаючи з 27.12.2012р. по 27.06.2014р. з урахуванням переривання таких строків 26.12.2012р., тобто після спливу 6 (шість) місяців та 1 (один) року починаючи з 27.12.2012р.

Втім, позовна заява № 521 від 12.09.2014 року, в якій викладені вимоги про стягнення, в тому числі, пені подана до суду лише 15.09.2014р., про що свідчить відмітка канцелярії суду на першій сторінці заяви, а не в строк до 27.06.2014р.

У відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позов, про застосування строку позовної давності, як підставу про відмову в позовних вимогах щодо стягнення пені.

За таких обставин, дослідивши подані сторонами докази та матеріали справи в цілому, суд дійшов висновку про обґрунтованість застосування заявленого відповідачем клопотання щодо строків позовної давності відносно вимог позивача про стягнення пені за період з 28.06.2012р. по 29.12.2012р., що є підставою для відмови позивачу у позові за викладених в ньому підстав у вказаній частині.

Щодо заявленого позивачем клопотання про поновлення строків для стягнення пені у справі № 910/19526/14, то суд зауважує, що відповідне клопотання є необґрунтованим, оскільки в період починаючи з 27.12.2012р. по 27.06.2014р. позивач не був обмежений в праві на звернення до суду з окремим позовом, в порядку ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, за захистом свого порушеного права з заявленими вимогами про стягнення з відповідача пені, і в тому числі, під час перебування справи № 5011-64/18946-2012 на розгляді у суді.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги, з урахуванням поданих уточнень згідно заяви № 753 від 09.12.2014р. "Про збільшення позовних вимог", підлягають частковому задоволенню про стягнення 50 917,55 грн. з них 3% річних - 11 496,30 грн. та втрат від інфляції - 39 421,25 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 411,90 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (ідентифікаційний код 30210582, адреса: 02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, буд. 1-А, р/р 26008010015880 в ПАТ « Укрсімбанку» м. Київ, МФО 322313), або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (ідентифікаційний код 20057315, адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 17, р/р 26004012812740 в ВАТ «Державно експортно-імпортний банк України», м. Київ, МФО 322313), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: 3% річних - 11 496,30 грн. (одинадцять тисяч чотириста дев'яносто шість гривень 30 копійок), втрат від інфляції - 39 421,25 грн. (тридцять дев'ять тисяч чотириста двадцять одна гривня 25 копійок) та судові витрати - 1 411,90 грн. (одна тисяча чотириста одинадцять гривень 90 копійок). Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Копію даного рішення направити позивачу по справі № 910/19526/14.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22.12.2014р.

Суддя О.В. Котков