Рішення № 41991240, 11.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22650/14 11.12.14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"

про відшкодування шкоди у порядку регресу у розмірі 12 709,72 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про відшкодування шкоди у порядку регресу у розмірі 12 709,72 грн.

Позивач зазначає, що виконавши умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплативши йому у зв'язку з пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, отримав право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки, якими є відповідач, як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 порушено провадження у справі №910/22650/14 та призначено її до розгляду на 18.11.2014 року.

10.11.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також прохання провести розгляд справи за відсутності представника позивача.

11.11.2014 від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація, витребувана ухвалою суду від 20.10.2014 року.

За наслідками судового засідання 18.11.2014, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 11.12.2014 року.

27.11.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про здійснення розгляду справи за відсутності представника позивача.

У судове засідання 11.12.2014 представник позивача не з'явився, зважаючи на висловлене у клопотаннях від 10.11.2014 та 27.11.2014 прохання здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судові засідання 18.11.2014 та 11.12.2014 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив та відзиву на позовну заяву не надав, тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що представники сторін не з'явились до судового засідання, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

25.07.2013 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик) та Приватним підприємством «Інтербуд» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №28-0199-РМ2-13-00499 (далі - Договір), за яким предметом страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки "Volkswagen", державний номер АЕ3839ВЕ. Вигодонабувачем за даним Договором виступає ТОВ «Порше Мобіліті».

Відповідно до довідки №9351996 про дорожньо-транспортну пригоду від 17.02.2014 у м.Дніпропетровськ на паркові в районі е/о №30 по вул.Шмідта сталась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) між транспортними засобами марки "Volkswagen", державний номер АЕ3839ВЕ, під керуванням Журба О.І. (страхувальник) та транспортним засобом марки "Daewoo", державний номер АЕ5695ВН, під керуванням Ільченко С.Г.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм Ільченко С.Г. Правил дорожнього руху України, якого постановою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26.03.2014 у справі №200/3602/14-п визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.02.2014 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та на виплату страхового відшкодування, відповідно до умов договору №28-0199-РМ2-13-00499 від 25.07.2013 року.

Умовами п.12.1.2.1. Договору визначено перелік документів, що підтверджують вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ, а саме: документи ремонтних підприємств, як наряд-замовлення, калькуляції, рахунки із зазначенням переліку відновлювальних робіт, їх вартість, вартість деталей; документи, що підтверджують оплату виконання відновлювальних робіт; висновок незалежної експертизи; калькуляція та кошторис відновлювального ремонту тощо.

Розмір страхового відшкодування визначений позивачем на підставі виставленого станцією СТО ТОВ «Автоцентр-Україна» рахунку №С000037398 від 18.02.2014 та зазначений у страховому акті №ССКА-2945 від 25.02.2014 із розрахунком до нього у розмірі 12709,72 грн.

Наявним у матеріалах справи листом від 24.02.2014 підтверджується відсутність заперечень з боку вигодонабувача за Договором №28-0199-РМ2-13-00499 від 25.07.2013 - ТОВ «Порше Мобіліті» щодо виплати страхового відшкодування на рахунок СТО.

Позивач, на виконання умов договору №28-0199-РМ2-13-00499 від 25.07.2013 , перерахував на рахунок ТОВ «Автоцентр-Україна» суму страхового відшкодування у загальному розмірі 12709,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3887 від 26.02.2014 року.

Статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність водія Ільченко С.Г., який керував транспортним засобом марки "Daewoo", державний номер АЕ5695ВН, на момент скоєння ДТП застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" (відповідач у справі), за полісом №АВ147028, відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Отже, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тому позивач звернувся із даним позовом до суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду (п. 5 ст. 11 ЦК України).

Наявною у матеріалах справи постановою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26.03.2014 у справі №200/3602/14-п встановлено вину Ільченко С.Г. у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди під час керування транспортним засобом марки "Daewoo", державний номер АЕ5695ВН.

На момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність Ільченко С.Г., який керував транспортним засобом марки "Daewoo", державний номер АЕ5695ВН, застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" (відповідач у справі), за полісом №АВ147028, відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином відповідач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" є відповідальною особою за завдані збитки власнику транспортного засобу марки "Volkswagen", державний номер АЕ3839ВЕ.

Відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, до позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" - як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором №28-0199-РМ2-13-00499 від 25.07.2013 добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до Ільченко С.Г., як до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.

Положеннями статті 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов"язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Наведеною статтею також визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

При цьому, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Також зазначена стаття визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Виходячи з вимог ч.ч. 2, 3 ст. 22, ст.1166 та ч.2 ст.1192 ЦК України, розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, у відповідності до чинного законодавства, умов Договору №28-0199-РМ2-13-00499 від 25.07.2013, перерахував визначену суму страхового відшкодування у загальному розмірі 12709,72 грн. на рахунок СТО ТОВ «Автоцентр-Україна», що підтверджується платіжним дорученням №3887 від 26.02.2014 року.

Відтак, здійснена позивачем виплата страхового відшкодування підлягає відшкодуванню у порядку регресу у повному обсязі, враховуючи положення п.36.2 та 36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме щодо права страховика здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Підтвердженням фактично здійснених витрат по виплаті страхового відшкодування страховиком є виставлені ТОВ «Автоцентр-Україна» рахунки по здійсненню ремонту пошкодженого ТЗ та платіжне доручення щодо перерахування грошових коштів (суми страхового відшкодування) на рахунок даної СТО.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого Господарського суду України від 12.11.2013 у справі №905/4194/13, у якій зауважено, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого ТЗ, а звіт про оцінку ТЗ є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Аналогічну правову позицію про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, викладено у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011 у справі № 3-118гс11 та у постанові Верховного Суду України від 12.03.2012 у справі №3-12гс12.

Рішення Верховного Суду України, відповідно до положень ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

До того ж, суд зауважує, що позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду.

Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 визначає, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого Господарського суду України від 21.01.2014 у справі №910/11450/13, від 29.04.2014 у справі №910/21529/13, від 14.11.2012 у справі №5028/17/22/2012, від 05.08.2014 у справі №910/1184/14.

Відповідно до приписів статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Статтею 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Полісом №АВ147028 передбачено 0,00 грн. франшизи, у зв'язку із чим, розмір страхового відшкодування після зменшення на відповідний розмір франшизи, залишається незмінним.

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем - Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" не доведено відсутність у нього зобов'язання по виплаті страхового відшкодування у порядку регресу.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог, які підлягають задоволенню повністю.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про відшкодування шкоди у порядку регресу у розмірі 12 709,72 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, м.Київ, вул.Дегтярівська, 33Б; ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м.Київ, вул.І.Федорова, 32А; ідентифікаційний код 30859524) 12 709 (дванадцять тисяч сімсот дев'ять) гривень 72 копійки сплаченого страхового відшкодування та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 11.12.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 11.12.2014 року

Суддя К.В. Полякова