Ухвала суду № 41990818, 03.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2014 р. м. Київ К/800/9962/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:Ларіонова Р.О.,відповідача:Української Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013

у справі № 2а-14395/11/1370 (9104/116001/12)

за позовом Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетного відшкодування,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013, задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» ДП «ЛДАРЗ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби (надалі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2011 № 0000430804/14792 повністю, від 31.08.2011 № 0000600804/0/2094 та № 0000610804/0/2095 повністю, від 25.07.2011 № 0000420804/14790 в частині суми завищення бюджетного відшкодування в розмірі 619 763,90 грн., а також стягнуто з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 940 042,25 грн.

Позиція судів першої та апеляційної інстанцій полягає в тому, що неможливість підтвердити сплату податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача по ланцюгах постачання не впливає на податковий кредит покупця та не може бути підставою для позбавлення його права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість при дотриманні ним необхідних умов, передбачених нормами Податкового кодексу України.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальні позапланові виїзні перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивача на розрахунковий рахунок за квітень-травень 2011 року, результати яких оформлено актами від 14.07.2011 № 822/08-04/07684556 та від 19.08.2011 № 950/08-04/07684556.

Згідно висновків акта перевірки від 19.08.2011 № 950/08-04/07684556 ДП «ЛДАРЗ» неправомірно заявило про здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у травні 2011 року на суму 320 278,35 грн., а також в порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, пп. 200.1 - 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України завищило залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до суми податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 26 Декларації), на суму 380 942,23 грн.

Відповідно до висновків акта перевірки від 14.07.2011 № 822/08-04/07684556 ДП «ЛДАРЗ» завищило залишок від'ємного значення попередніх періодів (лютий-березень 2011 року) на загальну суму 485 215,51 грн., а також безпідставно включило до бюджетного відшкодування суму 134 710,27 грн., внаслідок чого завищило суму бюджетного відшкодування на 619 925,78 грн. Крім того, позивач завищив від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за квітень 2011 року на суму 83 543,29 грн.

На підставі висновків вказаних актів перевірок відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 25.07.2011 № 0000430804/14792, № 0000420804/14790 та від 31.08.2011 № 0000600804/0/2094, № 0000610804/0/2095.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку виданих йому продавцями товару (послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару (послуг) є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем було укладено ряд договорів поставки з ТОВ «Авіанормаль», ТОВ «Галілея», ПП «Юрма Плюс», ТОВ «Автотехніка», ПП «Стимул», ТОВ «Шаір В», ТОВ «Пласт Трейд», ТОВ «Тіком», ТОВ «Соломія-Текс», ПП «Фірма «Кадекс і К», ПАТ «НТК «Електронприлад», ТОВ «Авіаремонт «Аїр».

Факт виконання вказаних договорів підтверджено податковими накладними, видатковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства, накладними на отриманий товар з відмітками про повне його отримання і прийняття на склад комірниками позивача, із зазначенням відповідної дати приходу.

Всі вищевказані контрагенти позивача на час здійснення господарських операцій були зареєстровані платниками податку на додану вартість і мали право надавати покупцю відповідні податкові накладні.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за придбаний позивачем товар здійснювалися в безготівковій формі, оплата проведена у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Сплачені позивачем, в ціні придбаного товару, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, віднесено до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ДП «ЛДАРЗ» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій із вказаними контрагентами з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо невідповідності чинному законодавству тверджень відповідача про те, що утримана Державною компанією «Укрспецекспорт» у попередніх податкових періодах (березень - квітень 2011 року) сума податку на додану вартість у складі комісійної винагороди в розмірі 126 292,79 грн. та 134 710,27 грн., за відсутності платіжних доручень, не враховується до суми податку, сплаченого позивачем постачальникам товарів у попередніх податкових періодах.

Згідно ст. 1020 Цивільного кодексу України комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

З огляду на приписи викладених норм Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що законодавчою підставою для здійснення бюджетного відшкодування є фактична оплата за товари/послуги у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг, а не наявність платіжного доручення. При цьому, факт проведення оплати послуг комісіонера підтверджується договорами комісії, звітами комісіонера, виданими ним податковими накладними, які відображені в актах перевірки, що не заперечується представниками відповідача.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2011 № 0000430804/14792 повністю, від 31.08.2011 № 0000600804/0/2094 та № 0000610804/0/2095 повністю, від 25.07.2011 № 0000420804/14790 в частині суми завищення бюджетного відшкодування в розмірі 619 763,90 грн.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій передчасно задовольнили вимогу позивача про стягнення з Державного бюджету України сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 940 042,25 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до п. 200.7 та п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Згідно п. 200.12 та п. 200.13 ст. 200 даного Кодексу орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Таким чином, право на стягнення бюджетного відшкодування у позивача виникає лише після подання органом державної податкової служби Державному казначейству України висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету або відмові в поданні, або виплаті відшкодування.

Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахункового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийняття зобов'язань та проведення платежів, бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету. Державне казначейство, як система органів державної виконавчої влади, здійснює управління наявними коштами державного бюджету, коштами державних позабюджетних фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Також визначено, що виконання відповідних показників державного бюджету та контроль за надходженням, рухом і використанням державних позабюджетних фондів, позабюджетних коштів у частині, що визначається Головним управлінням Державного казначейства України, здійснюються відділеннями Державного казначейства України у районах, містах, районах у містах і саме вони здійснюють за поданням державних податкових інспекцій повернення за рахунок державного бюджету зайво сплачених або стягнених податків, зборів та обов'язкових платежів.

Органи Державного казначейства України здійснюють бюджетне відшкодування податку на додану вартість платнику за висновками податкових органів. Також вони перераховують кошти своїми платіжними дорученнями з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок, вказаний у висновку податкового органу чи рішенні суду.

Таким чином, відповідний територіальний орган Державного казначейства України повинен залучатися до участі у справі як відповідач за позовом про відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість поряд з відповідним органом державної податкової служби.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі, відповідно до част. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ДП «ЛДАРЗ» сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 940 042,25 грн.

Оскільки чинне законодавство передбачає стягнення сум лише з відповідачів, при новому розгляді справи суд першої інстанції має залучити відповідний територіальний орган Державного казначейства України як співвідповідача у справі про відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 у справі № 2а-14395/11/1370 (9104/116001/12) скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 940 042,25 грн.

В цій частині справу № 2а-14395/11/1370 (9104/116001/12) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 у справі № 2а-14395/11/1370 (9104/116001/12) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України, лише в частині залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна