Ухвала суду № 41990804, 23.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2014 року м. Київ К/800/17058/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Левіної А. А.,

за участю: представника відповідача - Борисової Т. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Сумської митниці Міндоходів та Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" до Сумської митниці Міндоходів про скасування рішення, стягнення суми,

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" звернулось з позовом до Сумської митниці Міндоходів про скасування рішення про коригування митної вартості товарів, стягнення суми.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: скасовано рішення Сумської митниці Державної митної служби України від 08 квітня 2013 року № 805130000/2013/000070/1 про коригування митної вартості товарів; в частині позовних вимог щодо стягнення коштів відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати його в частині відмови в позові та ухвалити у нове рішення про задоволення позову повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати його в частині задоволення позову та ухвалити у нове рішення про відмову в позові повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідача позивач просив відмовити в її задоволенні.

В запереченнях на касаційну скаргу позивача відповідач просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Судами встановлено, що 03 січня 2013 року між ПАТ "Сумихімпром" (Покупець) та ЗАТ "Білоруська калійна компанія" (Продавець) укладено контракт № 2013-0004 (далі - Контракт), відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити калій хлористий (далі - товар) на умовах поставки DAF кордон Білорусь/Україна.

Додатковою угодою № 2 від 30 січня 2013 року до контракту № 2013-0004 сторони визначили загальну кількість товару, що постачається, - 9 000 тон метричних, ціну за 1 тону метричну - 365 доларів США, загальну вартість товару - 3 285 000 доларів США, період відвантаження - лютий-березень 2013 року, а також порядок розрахунків - оплата за товар здійснюється в євро (сторони використовують курс конверсії долар США/євро, встановлений Європейським центральним банком).

Факт поставки калію хлористого на загальну суму 651 879,07 євро (оплата в євро передбачена додатковою угодою) підтверджується: залізничним накладними від 25 березня 2013 року та від 29 березня 2013 року на загальну кількість товару 789300 кг.; рахунками - фактурою на оплату калію хлористого від 22 березня 2013 року № 5, від 25 березня 2013 року № 381, від 29 березня 2013 року №№ 407, 408, 409, 410, 411, 412, 421, 422, 423, 424, 425; платіжними дорученнями в іноземній валюті від 28 березня 2013 року № 168, від 02 квітня 2013 року № 176.

З метою митного оформлення товару позивачем 24 грудня 2012 року подана митна декларація № 80530000/2013/003812, згідно якої заявлено до декларування калій хлористий дрібний рожевий (ГОСТ 4568-95) сорт 1, вагою 789 300 кг, вартістю 2 302 739,34 грн. (при курсі долара США 7,993).

Окрім цього, позивачем подано: попередню митну декларацію; накладні УМВС; рахунки-фактури від 22 березня 2013 року, від 25 березня 2013 року, від 29 березня 2013 року; №№ 407-425; зовнішньоекономічний контракт № 2013-004 від 03 січня 2013 року; доповнення до контракту № 2 від 30 січня 2013 року та № 3 від 04 березня 2013 року; довідку про проведення декларування валютних цінностей доходів майна, що належить резиденту України, і знаходяться за її межами; інформацію про позитивні результати санітарно-епідемілогічно екологічного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення екологічного контролю товару; сертифікати про походження товару СТ-1; копію митної декларації країни відправлення.

На поданій декларації митної вартості (ДМВ) № 805130000/2013/001984 інспектором митного органу зроблено відмітку про те, що для визначення митної вартості згідно ст. 53 Митного кодексу України необхідно надати наступні документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракти); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з відміткою на вказаній ДМВ представником позивача надано відповідачеві рахунок № 5, лист ЗАТ "Білоруська калійна компанія" № 05/258, платіжне доручення № 176, платіжне доручення № 168, лист ДП "Укрзовнішекспертиза", лист БКК № 05/4098, Указ Президента Республіки Білорусь від 25 серпня 2005 року № 398 «Про вдосконалення експорту калійних добрив».

08 квітня 2013 року Сумською митницею видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення № 805130000/2013/00066 та прийнято рішення № 805130000/2013/000070/1 про коригування митної вартості товарів на рівні 0,7168 доларів США за 1 тону метричну, другорядний методом - за ціною договору щодо ідентичних товарів від 08 квітня 2013 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з цим позовом, в якому також просив стягнути з Державного бюджету України суми мита та податку на додану вартість, надмірно сплачені на підставі неправомірно скоригованої митної вартості.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанцій дійшов протилежного висновку в частині позовних вимог щодо скасування рішення митниці про коригування вартості товару, тому позов задовольнив частково.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову з таких мотивів.

Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України до переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених статей свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Водночас, митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митниця посилалась на те, що використані декларантом відомості не є достатньо підтвердженими документально.

Між тим, ч. 4 ст. 54 МК України передбачено обов'язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.

Однак всупереч вищевказаним вимогам Закону митницею не зазначено про причини, за яких заявлена декларантом митна вартість не може бути визначена.

Окрім того, митницею не доведено правомірності рішення, прийнятого у зв'язку з невиконанням позивачем вимог щодо витребування додаткових документів, оскільки відповідач не надав докази того, що саме додатково витребувані документи є такими, що у своїй сукупності можуть спростувати/чи впливають на митну вартість товару.

Отже, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що з дій відповідача та прийнятого рішення не вбачається наявність потреби витребовування у позивача даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товару, наявність виникнення у нього об'єктивних обставин та обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих декларантом відомостей про митну вартість товару та/або неправильності обрання позивачем методу визначення та обчислення митної вартості товару.

Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи, про які вказує митниця в запереченнях та скарзі, зокрема, про розбіжності у контракті та доповненні до декларації щодо виробника товару та вантажовідправника, ніяким чином не може свідчити про недостовірність заявленої позивачем митної вартості, оскільки відповідач не довів, що така інформація може вплинути на митну вартість товару.

Крім того, для усунення таких сумнівів позивачем митному органу наданий Указ Президента Республіки Білорусь від 25 серпня 2005 року № 398 «Про вдосконалення експорту калійних добрив», який дає повне роз'яснення щодо виробника та вантажовідправника за договором, по якому ввозився зазначений товар.

Відповідач зазначає, що неподання декларантом до митного органу платіжних доручень свідчить про порушенням приписів п. 4 ч. 2 ст. 53 МК України, оскільки за умовами контракту рахунки на поставку товару мали бути сплаченими. Однак такі доводи є помилковими з огляду на те, що невиконання стороною обов'язків з оплати товару та неподання їх до митного органу в день декларування може вважатися порушенням договірних зобов'язань, проте аж ніяк не вимог п. 4 ч. 2 ст. 53 МК України.

Такий висновок свідчить, що позивачем при здійсненні митного оформлення товару надано всі необхідні та достатні документи, що дають змогу визначити митну вартість товару за основним методом.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки висновок суду апеляційної інстанцій ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, то рішення суду в частині скасування рішення Сумської митниці Державної митної служби України від 08 квітня 2013 року № 805130000/2013/000070/1 про коригування митної вартості товарів підлягає залишенню без змін.

Також суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові про стягнення коштів, виходячи з такого.

Статтею 301 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення (затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364) та Порядком взаємодії (затверджений наказом Державної митної служби України Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

При цьому за Порядком взаємодії основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

Аналогічна правова позиція вже була викладена у постанові Верховний Суд України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-21а14.

Крім того, у постанові від 7 вересня 2012 року (справа № 21-242а12) Верховний Суд України висловив таку правову позицію: аналіз статті 266 МК, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2006 року № 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційні скарги Сумської митниці Міндоходів та Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: