Ухвала суду № 41990147, 02.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2014 року м. Київ К/800/51457/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Загороднього А.Ф

Тракало В.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції в Одеській області, начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса Костянтина Васильовича про скасування наказу та поновлення на посаді,

встановила:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління юстиції в Одеській області, начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса Костянтина Васильовича про скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року, позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 2007 року проходив державну службу органах ДВС України та перед звільненням обіймав посаду головного державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції.

31 січня 2014 року ОСОБА_2 подав заяву на ім`я начальника Головного управління юстиції в Одеській області про звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України по виходу із щорічної відпустки з 19.03.2014.

06 лютого 2014 року до Головного управління юстиції в Одеській області надійшла ще одна заява позивача від 31.01.2014, якою він просив вважати дату звільнення останній день по виходу з відпустки, тобто 24.02.2014.

Наказом керівника Головного управління юстиції в Одеській області від 06.02.2014 №86-в позивачу була надана щорічна відпустка з 06.02.2014 по 24.02.2014.

10 лютого 2014 року керівником Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції було направлено на адресу керівника Головного управління юстиції в Одеській області подання №2736 про звільнення з 24.02.2014 ОСОБА_2 за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

13 лютого 2014 року, в період знаходження у відпустці, позивач подав нову заяву, якою просив звільнити його з посади за власним бажанням за статтею 38 Кодексу законів про працю України, вважати датою звільнення дату виходу з відпустки та просив власні заяви про звільнення за статтею 38 Кодексу законів про працю України від 31.01.2014 та від 06.02.2014 не розглядати. Необхідно зазначити, що дана заява не була погоджена керівництвом та на ній відсутні будь-які резолюції щодо подальших дій з даною заявою.

24 лютого 2014 року наказом начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса К.В. №328-к ОСОБА_2 було звільнено з посади за власним бажанням згідно положень статті 38 Кодексу законів про працю України з 24.02.2014 та виплачено компенсацію за невикористану частину відпусток.

Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжити роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, який просить працівник.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 38 Кодексу законів про працю України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Судами встановлено, що позивач у своїй заяві від 13.02.2014 просив не розглядати подані ним попередні заяви про звільнення від 31.01.2014 та від 06.02.2014 відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, однак у першому абзаці цієї заяви продовжував просити звільнити його за власним бажанням за статтею 38 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до змісту другого абзацу заяви про звільнення позивача від 13.02.2014 ОСОБА_2 просив вважати датою його звільнення останній день відпустки.

Станом на момент подання цієї заяви позивач перебував у щорічній відпустці згідно наказу Головного управління юстиції в Одеській області від 06.02.2014 №86-в до 24 лютого 2014 року.

Необхідно зазначити, що у період з 24.02.2014 позивач не перебував на робочому місці та не виконував свої функціональні обов'язки.

Право працівника на перебування у відпустці та звільнення від виконання своїх посадових обов'язків відбувається лише на підставі відповідного наказу керівника підприємства, установи чи організації.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ні до ні після 24.02.2014 керівництвом позивача наказ про надання відпустки не видавався. Про те, що ОСОБА_2 на час звільнення не перебував у відпустці та про те, що йому не була надана ще одна щорічна та додаткова відпустка після 24.02.2014 позивач був обізнаний.

Згідно довідки Головного управління юстиції в Одеській області від 09.07.2014 №04-50/4641 станом на день звільнення позивач мав невикористані 96,5 календарних днів, грошова компенсація за які в розмірі 7051,00 грн. була перерахована на його банківську картку у повному обсязі, що підтверджується реєстром перерахувань за лютий 2014 року до платіжного доручення №16.

Також, при звільненні позивача були дотримані гарантії звільнення державних виконавців, передбачені статті 9 Закону України «Про державну виконавчу службу», згідно якої звільнення ОСОБА_2 за статтею 38 Кодексу законів про працю України відбувалось на підставі подання безпосереднього керівника позивача від 10.02.2014 №2736.

Таким чином, колегія судді вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що звільнення ОСОБА_2 було проведено правомірно та відповідно до поданої ним заяви про звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції в Одеській області, начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса Костянтина Васильовича про скасування наказу та поновлення на посаді - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді А.Ф. Загородній

В.В. Тракало