Постанова № 41989902, 16.12.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року Справа № 903/635/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Ковельське лісове господарство" на постановувід 30.09.2014 р. Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 903/635/14 господарського суду Волинської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Панхім" до Державного підприємства "Ковельське лісове господарство" простягнення 107 865,32 грн.В С Т А Н О В И В :

У липні 2014 р. ТОВ "Панхім" звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до ДП "Ковельське лісове господарство" про стягнення з відповідача 107 865, 32 грн., з яких: 35 000 грн. сума основного боргу, 29 109, 00 грн. - товарний кредит, 8 216, 29 грн. пеня та 35 540, 03 грн. - 40 % річних, посилаючись на 526, 548, 610, 625, 627, 628, 655 та 694 Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 03.01.2013 р. щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару.

23.07.2014 р. ТОВ "Панхім" подало до господарського суду клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення 35 000,00 грн. основного боргу, у зв'язку зі сплатою відповідачем 35 000, 00 грн. за отримані на підставі договору поставки від 03.01.2013 р. нафтопродукти згідно платіжних доручень № 1428 від 08.07.2014 р. та № 1431 від 08.07.2014 р. (а.с. 77).

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.07.2014 р. (суддя Якушева І.О.) позов задоволено частково, стягнуто з ДП "Ковельське лісове господарство" на користь ТОВ "Панхім" 72 865 грн. 32 коп., з яких: 29 109, 00 грн. процентів за користування товарним кредитом, 8 216, 29 грн. пені, 35 540, 03 грн. процентів річних. Провадження у справі в частині стягнення 35 000 грн. заборгованості припинено.

Мотивуючи рішення в частині припинення провадження на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності предмету спору внаслідок сплати відповідачем під час розгляду справи 35 00, 00 грн. основної суми заборгованості.

В решті позов задоволений з підстав доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

За апеляційною скаргою ДП "Ковельське лісове господарство" Рівненський апеляційний господарський суд (судді: Бучинська Г.Б., Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.), переглянувши рішення господарського суду Волинської області від 23.07.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 30.09.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ДП "Ковельське лісове господарство" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати повністю, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги недотриманням судами вимог статей 43, 47, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України щодо повного та всебічного встановлення всіх обставин справи, вказуючи на прийняття судами першої та апеляційної інстанції рішень у цій справі без належного з'ясування умов договору та правового змісту зобов'язань сторін щодо порядку розрахунку за наданий товарний кредит, а відтак, на думку скаржника, судові рішення підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Панхім" просить залишити ї без задоволення вказуючи на те, що 20.10.2014 р. ДП "Ковельське лісове господарство" подало касаційну скаргу, в якій не погоджуючись з судовими рішеннями про стягнення з підприємства 72 865, 32 грн. з яких: 29 109, 00 грн. процентів за користування товарним кредитом, 8 216, 29 грн. пені, 35 540, 03 грн. процентів річних, 11.11.2014 р. погасило борг у сумі 72 865, 32 грн., при цьому, вказуючи у касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального та процесуального права, не зазначивши які саме норми порушені чи не застосовані судами.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 03.01.2013 р. між ТОВ "Панхім" (постачальник) та ДП "Ковельське лісове господарство" (покупець) укладено договір поставки № 0000003, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах договору.

Розділом 5 договору визначений порядок розрахунків та пунктом 5.1 договору, зокрема, передбачено, що покупець має право здійснити повну або часткову оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних.

У пункті 5.2 договору сторонами було обумовлено згоду покупця на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, із встановленням терміну та нарахування визначеного у вказаному пункті розміру відсотків за користування товарним кредитом.

У пункті 5.4 договору сторонами обумовлено, що якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом, покупець не внесе всіх передбачених договором платежів - він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також пеню в розмірах, передбачених пунктом 8.1. договору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами пункту 1 статті 692 цього кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України у разі рострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач свої обов'язки за договором виконав належним чином, передавши через завскладом Рацько Г.І., яка діяла на підставі довіреностей № 330 від 06.08.2013 р., № 339 від 14.08.2013 р., № 356 від 02.09.2013 р., відповідачу товар на загальну суму 126 751,96 грн., що підтверджується видатковими накладними № ФП-0000051 від 06.08.2013 р., № ФП-0000158 від 14.08.2013 р. та № ФП-0000082 від 06.09.2013 р. (а.с. 8-9, 33-35).

Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 91 751,96 грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи банківськими виписками про рух коштів (а.с. 10-22), що стало підставою для нарахування позивачем 35 000 грн. основного боргу, 29 109,00 грн. процентів за користування товарним кредитом, 8 216, 29 грн. пені та 35 540,03 грн. річних.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи ДП "Ковельське лісове господарство" сплатило 35 000, 00 грн. за отримані на підставі договору від 03.01.2013р. №0000003 нафтопродукти, згідно платіжних доручень № 1428 від 08.07.2014 р. та № 1431 від 08.07.2014 р., у зв'язку з чим ТОВ "Панхім" подало до господарського суду клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення 35 000,00 грн. основного боргу.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

При цьому, статтею 694 Цивільного кодексу України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (частина 5 вказаної норми).

Судами встановлено, що пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку не оплати покупцем відвантаженої партії товару в строки, вказані в пункті 5.1. договору, покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 2% за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов'язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту і сплатити відсотки за його використання в терміни, вказані в пункті 5.3 даного договору. Під наданням покупцем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання даного договору.

Відповідно до пункту 5.3 договору покупець зобов'язується оплатити суму товарного кредиту і відсотків за його використання на 31 день від дати відвантаження вказаної в накладній. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості.

Якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом, покупець не внесе всіх передбачених договором платежів - він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також пеню в розмірах, передбачених пунктом 8.1. договору (пункт 5.4 договору).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 610 та 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина 4 статті 231 вказаного Кодексу).

Пунктом 8.1 договору передбачено, що при виконанні чи неналежному виконанні умов договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення від неоплаченої суми, або суми невиконаної чи неналежно виконаної умови.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.2 договору поставки, укладеного між сторонами встановлено, що покупець у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 40 % річних від простроченої суми.

Враховуючи приписи чинного законодавства, умови укладеного між сторонами договору поставки № 0000003 від 03.01.2013 р. та встановлені судами обставини справи стосовно неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної оплати вартості переданого товару, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів про часткове задоволення позовних вимог та припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у зв'язку зі сплатою відповідачем цієї суми, а судові рішення вважає такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

При цьому, викладені у касаційній скарзі доводи скаржника, судова колегія вважає непереконливими такими, що не містять посилань та обґрунтувань порушення чи неправильного застосування судами конкретних норм матеріального та процесуального права та такими, що зводяться до непогодження скаржника із судовими рішеннями у даній справі.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 р. у справі № 903/635/14 та рішення господарського суду Волинської області від 23.07.2014 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач