Рішення № 41989556, 17.12.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2014 р.Справа № 922/5341/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Доленчука Д.О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма-Рост", м. Харків до 1. ФОП ОСОБА_1, смт. Ков'яги, Валківський район, Харківська область , 2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра", смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область про стягнення 33510,01 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Максіма-Рост" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - 1. ФОП ОСОБА_1 та 2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості у сумі 33510,01 грн., яка складається з заборгованості за договором поставки № 18/04 від 18.04.2013 р. у розмірі 26488,50 грн.; 1706,88 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; 4502,56 грн. втрат від інфляції та 812,07 грн. процентів за користування коштами.

Ухвалою суду по справі від 24.11 2014 р. було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09.12.2014 р. о 11:00.

09.12.2014 р. судом розгляд справи було відкладено на 17.12.2014 р. о 10:40.

Представники сторін про судове засідання були повідомлені належним чином, їх представники в призначене судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідачі відзиви на позовну заяву до суду не надали.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 16.12.2014 р. за вх. № 45424, надав заяву з додатком згідно якої просив суд розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представника позивача. Дана заява судом була задоволена та долучена до матеріалів справи.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали, встановив наступне.

18.04.2013 р. між ТОВ "Максіма-Рост" (позивач, постачальник) та СТОВ "Довіра" (2-й відповідач, покупець) було укладено договір поставки засобів захисту рослин № 18/04 (надалі - договір поставки).

Відповідно до п.1.1. договору поставки постачальник зобов'язувався поставити покупцю засоби захисту рослин, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вказану продукцію.

Того ж дня, 18.04.2013 р. між ТОВ "Максіма-Рост" (позивач, кредитор) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (1-й відповідач, поручитель) було укладено договір поруки № П-18/04 (надалі - договір поруки), відповідно умов якого (п. 1.1.) поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед позивачем за виконання СТОВ "Довіра" зобов'язань щодо здійснення останнім розрахунку та можливих штрафних санкцій за договором поставки засобів захисту рослин № 18/04 від 18.04.2013 р., а також інших витрат позивача, визначених в пункті 2.1. цього договору поруки.

Відповідно до п.3.1 договору поставки, загальна вартість поставленого позивачем товару за даним договором визначається, відповідно до видаткових накладних позивача.

Поставка товару у повному обсязі має бути здійснена у строк до 30.10.2013 року (п. 4.1 договору поставки).

На виконання умов договору поставки, позивачем 20.06.13 р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 26488,50 грн., що підтверджується видатковою та товарно-транспортною накладними № РН-0000078 від 20 червня 2013 р., які були скріплені печатками підприємств та підписані уповноваженими представниками сторін.

Повноваження представника 2-го відповідача на отримання товару зазначеного у видатковій накладній підтверджуються довіреністю № 15 від 20 червня 2013 р.

Згідно з п.3.2 договору поставки, 2-й відповідач мав сплатити кошти за поставлену продукцію шляхом перерахування вартості товару на розрахунковий розрахунок позивача не пізніше 30 жовтня 2013 р.

Проте, 2-й відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару не виконав, внаслідок чого у 2-го відповідача утворилася заборгованість, яка склала 26488,50 грн.

13.02.2014 року позивачем на адресу 2-го відповідача була направлена претензія (вих.№ 4) з вимогою сплатити заборгованість за договором поставки. Втім, 2-й відповідач заборгованість перед позивачем не погасив.

При цьому, суд зазначає, що доказів сплати суми заборгованості у розмірі 26488,50 грн. в матеріалах справи не міститься.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, враховуючи вищевикладене, 2-й відповідач визнається судом таким, що з 31.10.2014 р. прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, за договором поставки.

Відповідно до п. 7.2 договору поруки, цей договір набирає чинності з моменту підписання його повноваженими представниками сторін і діє до моменту повного виконання зобов'язань, забезпечених порукою.

Згідно із ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України).

Статтею 541 Цивільного кодексу України передбачено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України).

Відтак, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання 2-м відповідачем зобов'язань в частині оплати поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про те, що відповідачі несуть солідарний обов'язок щодо сплати заборгованості за договором поставки.

Згідно з ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України , ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів 26488,50 грн. заборгованості обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить солідарно стягнути з відповідачів 1706,88 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; 4502,56 грн. втрат від інфляції та 812,07 грн. процентів за користування коштами.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до приписів статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 5.2 договору поставки встановлено, що у разі невиконання будь-якою із сторін зобов'язань, визначених даним договором, сторона, яка порушила умови договору, сплачує іншій стороні неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період прострочення платежу від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Частина 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, беручи до уваги умови договору поруки, зокрема п. 2.1, в якому зазначено, що порукою забезпечується також сплата штрафних санкцій, перевіривши нарахування пені позивачем, суд визнає вимогу про солідарне стягнення з відповідачів 1706,88 грн. пені обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, суд визнає вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів інфляційних втрат в сумі 4502,56 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 3% річних суд зазначає, що з відповідачів підлягає солідарному стягненню сума 3% річних у розмірі 807,72 грн. за період з 31.10.2013 р. до 06.11.2014 р., оскільки позивачем у розрахунку не вірно був визначений період за яким були нараховані 3% річних у розмірі 812,07 грн.

За таких обставин позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенні в частині стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача суми заборгованості у розмірі 26488,50 грн.; 1706,88 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; 4502,56 грн. втрат від інфляції та 807,72 грн. процентів за користування коштами, всього - 33505,66 грн.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд на підставі ст. 49 ГПК України вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у пропорційному розмірі задоволених позовних вимог, яка становить 1826,63 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 526, 530, 541, 543, 549, 553, 554, 610, 611, 625, 628, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" (22865, Вінницька область, Немирівський район, смт. Ситківці, вул. Мандоролька, буд. 19, ідентифікаційний код 20101499, р/р 2600295466001 ПАТ «Банк «Київська Русь» у м. Києві, МФО 319092) та з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ «Райффазен банк «Аваль, МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіма-Рост" (61014, м. Харків, Дзержинський район, вул. Клочківська, буд. 191-А, кв. 15, ідентифікаційний код 35588088, р/р 26008166126 в ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» м. Київ, МФО 380805) суму заборгованості у розмірі 26488,50 грн.; 1706,88 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; 4502,56 грн. втрат від інфляції; 807,72 грн. процентів за користування коштами та суму сплаченого судового збору у розмірі 1826,63 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 22.12.2014 р.

Суддя Д.О. Доленчук