Ухвала суду № 41989219, 16.12.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/1731/14

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченко К.В

Лукянчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 липня 2014р. по справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 17722,97грн.,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014р. Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд із позовом до Фермерського господарства ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 17722,97грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на протязі 2013р. ФГ ОСОБА_2 надавав звіти форми №3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, проте не працевлаштовував таких осіб, що є порушенням вимог ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». На підставі таких висновків позивачем зроблений розрахунок заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів, згідно якого у фермерському господарстві повинно бути виділено 1 робоче місце для інваліда. Між тим, за звітний період відповідач не працевлаштував таку особу за що до нього застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 17388,89грн. та пеня у розмірі 3340,8грн. Посилаючись на зазначені обставини позивач просить позов задовольнити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 липня 2014р. в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.197 КАС України, апеляційні скарги можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

За правилами ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що ФГ ОСОБА_2 вжито залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення, а тому він не може відповідати за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. Доказів щодо відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку ФГ ОСОБА_2 позивач не навів. Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено обов'язку підприємства займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій немає.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на протязі 2013р. ФГ ОСОБА_2 надавав до Вознесенського міськрайонного центру зайнятості Миколаївської області звіти форми №3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю (а.с.11-22). Враховуючи, що відповідач повинен був працевлаштувати 1 інваліда, але такого зроблено не було, позивачем складений розрахунок заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів, згідно якого до нього застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 17388,89грн. та пеня у розмірі 3340,8грн. (а.с.6)

Вирішуючи питання щодо заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного.

За правилами ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про зайнятість населення» ч.4 ст.20 передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форм власності мають щомісячно подавати центрам зайнятості за місцем їх реєстрації адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць ( вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Аналізуючи наведені норми законодавства, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що відповідачем виділено 1 робоче місце для інваліда. ФГ ОСОБА_2 систематично надавав до центру зайнятості звіти за формою №3-ПН для працевлаштування інвалідів. Він надав також позивачу звіт за формою 10-ПІ за 2013р., в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складає 18 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 працівник, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у відповідача 1 (а.с.9).

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цього Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи, що позивач не навів доказів того, у чому саме полягає порушення, яке на думку Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів допустив позивач, а в матеріалах справи відсутні будь-які направлення з центру зайнятості того чи іншого інваліда для працевлаштування у ФГ ОСОБА_2, та які за певних підстав не були прийняті на роботу, судова колегія вважає, що підстав вважати, що з боку відповідача допущено порушення вимог ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» немає.

За правилами ч.1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що на ФГ ОСОБА_2 законодавством покладений обов'язок щодо своєчасного вжиття заходів щодо працевлаштування інвалідів, тобто їм створено робоче місце, наданий відповідний звіт до центру зайнятості, між тим центром зайнятості інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялися. Протилежного позивач не довів.

Таким чином вважати, що з боку відповідача допущені порушення нормативу для працевлаштування інвалідів немає, а тому суд першої інстанції цілком правомірно відмовив Миколаївському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів у задоволені позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.198, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 липня 2014р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді:

К.В. Кравченко

О.В. Лукянчук