Постанова № 41985149, 24.11.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2619/13-а

24 листопада 2014 року 13год. 45хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є., за участю секретаря судового засідання Гладкий Р.І., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: не прибула,

відповідачів: представники не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненської районної державної адміністрації Рівненської області, Управлінння Держземагентства у Рівненському районі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - Рівненська РДА) про визнання протиправними дій щодо прийняття відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на складання проекту землеустрою по зміні цільового призначення земельної ділянки площею 0,7538га та зобов'язання вчинення дій щодо розгляду даної заяви і прийняття рішення про надання дозволу на складання такого проекту землеустрою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до Рівненської РДА із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою по зміні цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,7538га, яка належить їй на праві власності, для будівництва автостоянки, проте, відповідачем було відмовлено у наданні такого дозволу на підставі п.15 перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Зазначала, що в результаті ведення тривалого землеробства на зазначеній земельній ділянці прослідковується виснаження родючості ґрунту, що призвело до погіршення його якості, а тому є підстава для зміни цільового призначення такої земельної ділянки. За таких обставин, не надання дозволу на складання проекту землеустрою позбавляє позивача можливості реалізувати своє право, як власника земельної ділянки. Просила позов задовольнити повністю.

Позивач у судове засідання не прибула, у поданому суду клопотанні просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідачем, Рівненською РДА, позов не визнано повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях, де зазначає, що відповідач не наділений повноваженнями щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки на момент звернення позивача до ст.20 ЗК України було внесено зміни, де зазначено, що такі проекти розробляються на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу органу виконавчої влади. Крім того, п.15 перехідних положень ЗК України призупинено здійснення зміни цільового призначення земельних ділянок виділених в натурі (на місцевості) як земельну частку (пай) для ведення особистого селянського господарства. Відтак, відмова у наданні дозволу на складання проекту землеустрою винесена в межах та на підставі законодавства України, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Під час розгляду справи судом залучено до участі у справі як співвідповідача Управління Держземагентства у Рівненському районі.

Відповідач, Управління Держземагентства у Рівненському районі, заперечень суду не надав, у судове засідання представник не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Судом не визнавалася обов'язковою участь сторін у судовому засіданні. За таких обставин суд вважає за можливе вирішити спір без участі сторін на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч.6 ст.12 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не забезпечується.

Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 18.09.2012 позивач звернулася до Рівненської РДА із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою по зміні цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,7538га, яка належить їй на праві власності, для будівництва об'єктів (автостоянка) пов'язаних з обслуговуванням територіальної громади Рівненського району (а.с.8).

Листом від 22.11.2012 №вих-4975/01-52/12 відповідачем було відмовлено у задоволенні такої заяви (а.с.9).

Суд не погоджується з такою відмовою відповідача з огляду на наступне.

Згідно зі ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені ст.122 ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 №586-XIV (далі - Закон №586-XIV), виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Частиною 2 статті 1, пунктом 1 частини 1 статті 2, пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону № 586-XIV встановлено, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня. До повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля відносяться, зокрема, розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст.17 ЗК України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з ч.3 ст.122 ЗК України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Таким чином, враховуючи вкладені вище норми законодавства, до відання районних державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Рівненської РДА від 08.11.2006 №685 ОСОБА_1 виділено земельну ділянку (пай) на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області площею 2,22га для ведення особистого селянського господарства.

Частиною 1 статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пункт «а» частини 3 статті 22 ЗК України передбачає, що громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЗК України, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

Згідно з ч.1 ст.33 ЗК України, громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

В силу вимог статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 №742-IV, для ведення особистого селянського господарства можуть використовуватися земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. В той же час, розмір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Таким чином, законодавство України дозволяє реалізовувати три основні правові моделі приватизації земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянами:

- формування земельних ділянок у порядку безоплатної приватизації із земель державної або комунальної власності, відповідно до ст.118 ЗК України (не супроводжується виділенням земельної частки (паю));

- приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, відповідно до ст.25 ЗК України, що супроводжується виділенням земельної частки (паю);

- приватизація земель колективної власності, що належали колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству на праві колективної власності через виділення в натурі (на місцевості) земельної частки паю із віднесенням сформованої земельної ділянки до земель особистого селянського господарства.

Земельну ділянку з кадастровим №1:56:246:820:00:04:027:0090 було виділено позивачу, як члену колгоспу імені «Леніна» (а.с.18), через виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 №858-IV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №858-IV), цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. З цією метою до форми бланків зазначених державних актів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449, введена графа «цільове призначення».

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

З державного акта на право власності на земельну ділянку від 12.03.2007 серії ЯА №693169 вбачається, що земельна ділянка виділена позивачу з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» (а.с.7).

Таким чином, аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що зміна цільового призначення частини вказаної земельної ділянки, з метою розміщення в майбутньому на ній автостоянки, передбачає зміну категорії земель.

Відповідно до ч.2 ст.20 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно з ч.3 ст.20 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Механізм щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи встановлений Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 №502 (далі - Порядок №502) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), а розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (далі - проект відведення земельної ділянки) визначає Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №677 (далі - Порядок №677) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.2 Порядку №502, зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.

До заяви (клопотання) додаються:

а) копія державного акта на право власності на земельну ділянку;

б) для громадянина - власника земельної ділянки - копія паспорта (серія, номер паспорта, коли і ким виданий та місце проживання), для юридичної особи - власника земельної ділянки - копія статуту (положення) та копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

в) документи щодо встановлених обмежень (обтяжень) та земельних сервітутів на використання земельної ділянки;

г) обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки із зазначенням її розміру.

Згідно з п.3 Порядку №502, сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення:

- складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина;

- перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.

В силу вимог пунктів 4 та 6 Порядку №502, проект відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, складається державною або іншою землевпорядною організацією на замовлення власника земельної ділянки та погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення.

В силу вимог ст.22 Закону №858-IV та п.3 порядок №677, землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Згідно зі ст.25 Закону №858-IV, документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.

Види документації із землеустрою: а) загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель; б) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; в) проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень; г) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; ґ) проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів; д) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; е) проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; є) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; ж) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; з) робочі проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращання сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів (далі - робочі проекти землеустрою); и) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); і) технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; ї) спеціальні тематичні карти і атласи стану земель та їх використання.

Відповідно до п.2 Порядку №677, проект відведення земельної ділянки розробляється у разі:

- зміни цільового призначення земельної ділянки відповідно до закону;

- надання, передачі земельної ділянки, вилучення (викупу), відчуження земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості).

Вказане свідчить, що зміна категорії цільового призначення частини земельної ділянки можлива, але за обґрунтуванням необхідності такої зміни.

Так, частиною 3 статті 23 ЗК України встановлено, що для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Отже, слід взяти до уваги, що поняття «сільськогосподарські угіддя гіршої якості» тісно пов'язане із поняттями родючості ґрунтів та придатності земель для потреб сільськогосподарського виробництва, причому ЗК України вказує, що визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, має провадитися на цілком об'єктивній основі - даних державного земельного кадастру.

Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними та набутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів. Інформаційною основою для обліку якісного стану земель, згідно зі ст.36 Закону №858-IV, є ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження земель, що провадяться при здійсненні землеустрою.

Статтею 171 ЗК України до деградованих земель віднесено земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо, а також земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші. До малопродуктивних земель віднесено сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

На практиці, віднесення сільськогосподарських угідь до таких, що мають гіршу якість, теоретично можна здійснювати на підставі двох типів критеріїв: земельно-оціночних показників та показників якісного стану ґрунтів.

Як вбачається з висновку технічного звіту по грунтово-агрохімічному обстеженню земельної ділянки від 29.08.2007 №485-2, в результаті ведення тривалого землеробства на обстежуваній земельній ділянці іде тенденція до збільшення еродованих ґрунтів, тобто прослідковується виснаження родючості ґрунту, що призвело до погіршення його якості (а.а.с.13-17).

З метою обґрунтування зміни цільового призначення частини земельної ділянки та на підставі даного технічного звіту у 2012 році позивачем було замовлено передпроектні пропозиції щодо розміщення автостоянки на даній земельній ділянці, які розроблені ПрАТ «Рівнеекспертпроект» з позитивними висновками (а.а.с.21-30).

За таких обставин, суд вважає, що погіршення якості ґрунту на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_1 з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», може бути підставою для зміни такого цільового призначення, оскільки в результаті погіршення якості ґрунтів її господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Проте, перехідними положеннями ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до 1 січня 2013 року не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб (пп.«б» п.15).

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, законодавством України було встановлено порядок та підстави реалізації законних прав власників земельних ділянок із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» щодо зміни такого цільового призначення, проте, механізм щодо застосування та реалізації такого порядку призупинено, а тому, виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, суд вважає, що зміна цільового використання землі може проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Поряд з цим, слід зазначити, що законодавче призупинення відчуження земель сільгосппризначення не забороняє власнику такої земельної ділянки виготовлення проекту землеустрою з подальшою реалізацією таких прав після відновлення механізму застосування порядку щодо зміни такого цільового призначення чи в іншому порядку передаченому чинним земельним законодавством.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача на ту обставину, що в силу вимог статті 20 ЗК України, зміни до якої внесено законодавцем у грудні 2012 року, Рівненська РДА не наділена повноваженнями щодо надання дозволу на розробку вищевказаної документації, оскільки ОСОБА_1 звернулася із такою заявою у вересні 2012 року, а відмова відповідачем надана у листопаді 2012 року, тобто до внесення змін у законодавство.

За таких обставин, відмова Рівненської РДА від 22.11.2012 №вих-4975/01-52/12 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою по зміні цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,7538га є передчасною, а відтак, протиправною.

Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в даній частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Що ж стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо прийняття рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою по зміні цільового призначення частини земельної ділянки, суд вважає, що в цій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на наступне.

В силу вимог пунктів 4 та 6 Порядку №502, проект відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, складається державною або іншою землевпорядною організацією на замовлення власника земельної ділянки та погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення.

Відповідно до п.8 Порядку №502, районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Таким чином, законодавець передбачає, що зміна цільового призначення земельної ділянки здійснюється лише на розсуд відповідного органу виконавчої влади, тобто надає йому суб'єктивне право прийняття такого рішення, що за своєю правовою природою є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу - Рівненської РДА.

Відповідно до рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, відповідно до закріплених у ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання Рівненської РДА вчинити дії щодо прийняття рішення про надання дозволу зміну цільового призначення частини земельної ділянки площею 0,7538га, є передчасною, не узгоджується з дискреційними повноваженням відповідача, які виходять за межі завдань адміністративного судочинства, оскільки принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Таким чином суд не наділений повноваженнями прийняття рішень, які підміняли б компетенцію відповідачів. Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Водночас, суд зауважує, що відповідачі при повторному вирішенні заяви позивачки зобов'язані виконувати рішення суду які набрали законної сили, враховувати висновки судів та не допускати порушень прав заявника.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За наведених обставин, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Рівненська районна державна адміністрація Рівненської області у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Зобов'язати Рівненську районну державну адміністрацію Рівненської області та Управлінння Держземагентства у Рівненському районі повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

В частині позовної вимоги щодо зобов'язання Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області прийняти рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою - відмовити в її задоволенні.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 17,20 грн. (сімнадцять гривень двадцять копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.