Ухвала суду № 41984489, 10.12.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4198/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вознесенської Об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонбудсервіс" до Вознесенської Об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ТОВ "Бетонбудсервіс" звернулось з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.13р. №0000012201 на суму 30538,86 грн., №0000222201 на суму 16857,16 грн. ПДВ та штрафної санкції у розмірі 4214,29 грн., та від 13.08.13р №0000332201. на суму 54506 грн. , №0000112203 про сплату штрафної санкції у розмірі 2123 грн..

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000012201 від 24 травня 2013 року на суму 30538грн. 86коп.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000222201 від 24 травня 2013 на суму 16857грн. 16коп. податку на додану вартість та штрафної санкції у розмірі 4214грн. 29коп.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000332201 від 13 серпня 2013 на суму 54506грн. 00коп.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000112203 від 13 серпня 2013 про сплату штрафної санкції у розмірі 2123грн. 00коп.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонбудсервіс" (позивач) зареєстровано як юридичну особу Новоодеською державною адміністрацією Миколаївської області 28.09.07р., перебуває на податковому обліку у Вознесенської ОДПІ (Новоодеське відділення), є платником ПДВ та займається виробництвом виробів з бетону для будівництва та іншими будівельними видами діяльності.

На підставі Наказу №332 від 10.04.13р. "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Байкал ЛТД" (код ЄДРПОУ 37157761), ТОВ "Електромонтаж-Трейд" (код ЄДРПОУ 32004632), ТОВ "Миколаївська база будматеріалів" (код ЄДРПОУ 33367408), ТОВ "Автомаг Плюс" (код ЄДРПОУ 35106233) та ПП "Нольга" (код ЄДРПОУ 36880724) за період з 01.12.10р. по 31.12.10р., з 01.04.11р. по 30.06.11р., з 01.08.11р. по 31.10.11р.

За наслідками перевірки складено Акт від 07.05.13р. №610/22-0121/35424635.

Податковим органом було вказано в акті перевірки на порушення норм чинного законодавства:

- п.198.3. ст.198., пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (ПКУ), внаслідок чого позивачем занижено суму ПДВ та податку на прибуток.

В акті перевірки податковий орган також дійшов висновків, що у позивача та у його контрагентів була відсутня можливість виконувати господарські операції, всі вони (операції) мають ознаки нереальних (нікчемних), фіктивних та безтоварних, бухгалтерські та фінансові документи складались без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку із чим дії позивача призвели до втрат бюджету.

Крім того, контрагенти позивача мали взаємовідносини із іншими підприємствами (у ланцюгу постачання), які також не довели реальність своїх господарських операцій, що на думку податкового органу підтверджується актами перевірок інших податкових органів України.

На підставі даного Акту та за результатами розгляду скарг позивача були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000012201 від 24.05.13р. про сплату (сума завищення від'ємного значення) 30538грн. 86коп. ПДВ, застосованих за порушення п.198.3 ст.198 ПКУ;

- №0000222201 від 24.05.13р. про сплату 16857грн. 16коп. ПДВ та штрафної санкції у розмірі 4214грн. 29коп., застосованих за порушення п.198.3 ст.198 ПКУ;

- №0000332201 від 13.08.13р. про сплату 54506грн. 00коп. податку на прибуток, застосованих за порушення гл.3, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 ПКУ;

- №0000112203 від 13.08.13р. про сплату штрафної санкції у розмірі 2123грн. 00коп. по ПДВ, застосованих за порушення ст.198 п.198.3 ПКУ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За змістом п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

На підставі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх в обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків та його безпосередньої господарської діяльності.

Водночас, в ході судового розгляду встановлено, що податковий орган дійшов певних висновків без достатньої мотивації, без дослідження всіх первинних документів позивача, а також із застосуванням припущень та норм цивільного, а не податкового законодавства.

Так, в Акті перевірки робиться посилання на відомості відображені в інших актах перевірок податкових органів та актах про неможливість проведення зустрічних звірок суб'єктів господарювання щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками за різні періоди та з різних підстав.

До того ж, більшість висновків податкового органу базується на посиланнях в акті перевірки на аналіз взаємовідносин та господарської діяльності третіх осіб, які не є безпосередніми контрагентами позивача (так звані "ланцюги").

Варто зазначити, що вказані акти інших податкових органів підтверджують лише факти неможливості проведення перевірок контрагентів позивача із різних підстав та містять необґрунтовані висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність та нікчемність) правочинів контрагентів позивача та інших суб'єктів (по "ланцюгах") господарювання з яким у позивача відсутні будь - які господарські правовідносини (ПП "Технополімер", ТОВ "Легат - М", ТОВ "ВКК ДВМ", ПП "Ніка і Компанія", ПП "Агропрайд" тощо.

Згідно п.п. 198.6 п.198 ПК України що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПКУ) чи не підтверджені іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПКУ. У разі коли на момент перевірки платника податку суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до ПКУ.

Водночас, матеріали справи містять достатні докази для спростування висновків Акту перевірки та підтвердження їх відповідності вимогам податкового законодавства.

В ході судового розгляду було досліджено наступні докази надані позивачем:

- договір постачання щебеню №37 від 28.04.11р. між ТОВ "Байкал" та позивачем, податкові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, витратні та видаткові накладні, платіжні доручення та банківські витяги щодо взаєморозрахунків сторін, картки рахунків по контрагентах;

- копії первинних документів по контрагенту ТОВ "Електромонтаж-Трейд";

- копії первинних документів по контрагенту ТОВ "Нольга" та ТОВ "Автомаг Плюс".

Також встановлено, що позивач та його безпосередні контрагенти, які виписали податкові накладні, були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ на момент вчинення відповідних господарських операцій. Вказані обставини не спростовані відповідачем в Акті перевірки.

Крім того посилання податкового органу на порушення позивачем та його контрагентами положень Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю та якістю, затверджених постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965р. №П-6 та від 25.04.1966 №П-7 спростовується наступним.

За змістом ст.6, 44 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

За правилами ст.67, 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 3 Цивільного кодексу України Водночас визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно положень ст.204 ЦКУ встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Податковим органом не надано суду доказів визнання недійсними правочинів (господарських договорів) позивача та його контрагентів.

Отже, сторони господарських відносин мають право включати в положення договорів (правочинів) які регулюють господарські відносин будь - які умови не заборонені чинним законодавством України та які не порушують зазначене законодавство.

Водночас, подальше невиконання сторонами будь-яких положень господарських договорів (в даному випадку порядку прийняття товарів по якості та кількості) можуть бути тільки підставою для взаємної відповідальності сторін договору в порядку передбаченому нормами цивільного (господарського) законодавства, а не норм Податкового кодексу України.

На підставі викладеного можна дійти висновку висновку, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів вказаних в акті перевірки були реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Податковим органом не надано суду будь-яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

В ході судового розгляду встановлено, що висновки Акту перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях та на неперевірених даних, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства з боку позивача.

Варто також зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Слід також прийняти до уваги відповідну судову практику із зазначеного питання. Так, в Постанові ВАСУ від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

Водночас, встановлено, що Акт перевірки має чисельні посилання на висновки щодо нікчемності та недійсності правочинів позивача та його контрагентів у зв'язку із невідповідністю, на думку відповідача, положенням Цивільного кодексу України.

До того ж, в Ухвалі ВАСУ від 19.02.2013р. по справі №К/9991/56274/12 було зазначено, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ.

Податковим органом не було надано суду доказів наявності фактів узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником або інших неправомірних дій з боку позивача.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Бетонбудсервіс" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Вознесенської Об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року у справі № 814/4198/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян