Постанова № 41984395, 09.12.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 р. Справа № 804/18698/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій А.В. за участю: представника позивача представника відповідача Панченко А.В. Мадалиць В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003752202 від 28.10.2014 року прийняте Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 50250,00 грн..

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Промстройбуд» за червень 2014 року, за результатами якої складено акт № 523/222/33769732 від 10.10.2014 року. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003752202 від 28.10.2014 року, яким визначену суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 33500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 16750,00 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Новомосковська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Промстройбуд» (код ЄДРПОУ 39167436) за червень 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, по операціях по ланцюгу постачання від ТОВ «Промстройбуд» за червень 2014 року на загальну суму ПДВ 33500,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 523/222/33769732 від 10.10.2014 року на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003752202 від 28.10.2014 року, яким визначену суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 33500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 16750,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у періоді що перевірявся позивач мав взаємовідносини із ТОВ «Промстройбуд» (Продавець) на підставі договору від 02.06.2014 року №06-01/14 (договір купівлі-продажу полімерних матеріалів).

На виконання умов договору ТОВ «СД Енергопласт» отримано від ТОВ «Промстройбуд» податкові накладні у червні 2014 року.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за червень 2014 року.

Перевезення товару здійснювалось згідно договору №1/01 від 03.01.2012р., де замовник ТОВ «СД Енергопласт» та Виконавець ФОП ОСОБА_5, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки по наданню Замовнику автотранспортних послуг по перевезенню товарів на що виписано товарно-транспортні накладні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, судом встановлено, що у наданих суду видаткових накладних від 18.06.2014 року №196 та від 27.06.2014 року №310 відсутні посада і прізвище особи, що прийняла товар.

Крім того, підприємством ТОВ «СД Енергопласт» в наданих ТТН графи з 11 по 15 не заповнено, відсутні відомості про вантажно-розвантажувальні операції, відсутні відомості, щодо довіреності за якою отримано товар, відсутні відомості, щодо конкретної адреси навантаження ТМЦ (в графі пункт навантаження зазначено тільки назва міста без назви вулиці), відсутні підписи водія.

Згідно з розділом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року №363 здавання вантажу - подання вантажоодержувачу перевізником вантажу, згідно з товарно-транспортним документом, з наступним розвантаженням і оформленням документів про його передачу вантажоодержувачу. Відповідно до абз.1 пункту 11.1 розділу 11 Правил оформлення документів на перевезення, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Розділом 13 Правил оформлення документів на перевезення, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року №363 визначені правила здачі вантажів вантажоодержувачу, відповідно до якого перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Згідно з пунктами 11.5, 11.7 розділу 11 Правил оформлення документів на перевезення, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

При цьому, якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 року №488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Товарно-транспортна накладна форми № 1-ТН заповнюється у п'ять етапів такими особами:

1. Вантажовідправником до прибуття для навантаження автомобіля;

2.Вантажовідправником після прибуття автомобіля та навантаження товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ);

3. На шляху доставлення вантажу заповнюється відповідальною особою Перевізника;

4. Вантажоодержувачем після прибуття вантажу;

5. Перевізником після розвантаження.

При здійсненні автоперевезень в Україні основним нормативним документом, який визначає права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту-перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів, є Правила Мінтранс, від 14.10.1997, № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні".

Підприємством згідно офрмлених товарно - транспортних накладних, не доведено факт навантаження - розвантаження товару та порушено п.п.8.25 п.п 8.26 п.8, п.п 11.9 п.11, п.п. 13.1 п.п.13.2 п.13 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року (із змінами та доповненнями) «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»:

8.25. Час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

8.26. Вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

11.9. Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.»,

13.1. Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

13.2. Здача вантажів вантажоодержувачу у пункті призначення по масі і кількості місць провадиться у порядку і способом, за якими вантажі були прийняті від вантажовідправника (зважуванням на вагах, обмірюванням, підрахунком місць та ін.)».

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення у відповідності до вимог ч.3 ст.2 вищевказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014. у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому відсутні правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду позовної заяви майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Станом на 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата складає 1218,00 грн.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Енергопласт» в рахунок Державного бюджету України решту судового збору в розмірі 1644,30 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 15 грудня 2014 року

Суддя О.В. Єфанова