Рішення № 41984187, 17.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25107/14 17.12.14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ, ЄДРПОУ 00131305

до відповідача: Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м.Київ, ЄДРПОУ 37471933

про стягнення 12 718,93 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Кучкова Ю.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

Відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 03.12.2014р., 10.12.2014р. та 12.12.2014р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Київенерго», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м.Київ про стягнення заборгованості в розмірі 12 718,93 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №1532752 від 01.01.2006р. на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині здійснення оплати спожитої за період з 01.11.2011р. по 01.12.2011р. теплової енергії, внаслідок чого у Міністерства енергетики та вугільної промисловості України утворилась заборгованість в розмірі 12 718,93 грн.

У відзиві №17/1954 від 28.11.2014р. та у поясненнях №17/1996 від 08.12.2014р. відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, з огляду на те, що 20.12.2011р. енергопостачальником та споживачем було складено та підписано акт №11/2011-1532752 приймання-передавання товарної продукції за листопад 2011р., в якому контрагентами було погоджено, що у спірний період відповідачем було отримано теплову енергію в обсязі 52,852 Гкал вартістю 40 479,48 грн., який Міністерством енергетики та вугільної промисловості України було оплачено в повному обсязі. При цьому, за твердженнями відповідача, представлена заявником в обґрунтування позовних вимог табуляграма без акту та рахунку-фактури не є достатнім доказом споживання теплової енергії у спірний період. На думку відповідача, вказані обставини свідчать про безпідставність позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

Відповідач у судове засідання 17.12.2014р. не з'явився, представника не направив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України під час розгляду справи 17.12.2014р. не скористався. Проте, за висновками суду, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника відповідача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 12.12.2014р. судового засідання, суд дійшов висновку, що вказаний учасник судового процесу був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що у відзиві та під час розгляду справи у попередніх судових засіданнях відповідачем вже було висловлено свою правову позицію по суті спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Як встановлено судом, 01.01.2006р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) було укладено договір №1532752 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого відповідно до п.1.1 є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої тепловодої енергії у гарячій воді.

Сторонами у додатку №3 від 01.01.2006р. узгоджено, що розрахунки зі споживачем за спожиту теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими Розпорядженням №2249 від 10.12.2004р. Київської міської державної адміністрації, за кожну відпущену гігакалорію з урахуванням податку на додану вартість. Пунктом 3 вказаного додатку контрагенти погодили, що в період дії договору можливе змінення тарифів. Листом №048-21-13149/1532752/1 від 05.10.2010р. споживача було попереджено про набуття сили Постановою №242 від 17.02.2011р. Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про встановлення тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» та встановлені на підставі вказаної постанови тарифи на теплову енергію для споживачів.

У п.8.1 спірного правочину сторонами погоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2006р.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено одним з контрагентів про його припинення (п.8.4 договору №1532752 від 01.06.2006р.).

Ухвалою від 14.11.2014р. було зобов'язано сторін надати пояснення щодо строку дії спірного правочину.

Позивач у поясненнях б/н від 27.11.2014р. зазначив, що спірний правочин було припинено на підставі листа №24/1-524 від 04.09.2012р. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, в якому останній просив об'єднати договори №1532752 та №1532558 у зв'язку з тим, що постачання теплової енергії відбувається з однієї теплотраси.

Тобто, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що правочин №1532752 від 01.06.2006р. у період з 01.11.2011р. по 01.12.2011р. був чинним.

Відповідачем заперечень щодо чинності договору №1532752 від 01.06.2001р. у спірний період протягом розгляду справи надано не було.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1532752 від 01.06.2006р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення між сторонами взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання теплової енергії.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами укладеного між сторонами правочину постачальник зобов'язався, зокрема, постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року.

Згідно з п.5.1 спірного договору №1532752 від 01.06.2006р. облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом (по приладах обліку).

Як встановлено судом, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України було складено та скріплено його печаткою відомість обліку теплової енергії, за змістом якої вказаною юридичною особо у листопаді 2011р. було спожито теплової енергії у кількості 107,4065 Гкал.

За твердженнями позивача, на підставі даних Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Публічним акціонерним товариством «Київенерго» було складено облікову картку №1554 (табуляграму), відповідно до якої Міністерством енергетики та вугільної промисловості України у спірний період було спожито 107,470 Гкал теплової енергії вартістю 85 441,73 грн.

Наразі, суд зазначає, що дані, які містяться у складеній Публічним акціонерним товариством «Київенерго» табуляграмі та оформленій Міністерством енергетики та вугільної промисловості відомості обліку теплової енергії, співпадають.

Твердження відповідача про те, що облікова картка №1554 за листопад 2011р. не є належним доказом обсягу спожитої Міністерством енергетики та вугільної промисловості України у вказаний період теплової енергії, суд до уваги не приймає з огляду на таке.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За умовами додатку №4 від 01.01.2006р. до спірного правочину контрагенти погодили, що у разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць.

За змістом Постанови №191 від 22.06.2006р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії» та Інструкції щодо порядку складання документів, яку схвалено рішенням, що затверджено протоколом №3 від 07.04.2006р. Міжвідомчої комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, вартісні та кількісні показники споживання теплоносіїв визначаються саме обліковими картками споживання.

Тобто, саме облікова картка є належним доказом обсягу та вартості спожитої у відповідний період теплової енергії.

Господарський суд зазначає, що зміст представленої в обґрунтування своїх позовних вимог позивачем облікової картки №1554 в повному обсязі відповідає відомостям споживання теплової енергії, які було складено Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, підписано його посадовою особою та скріплено печаткою.

При цьому, впродовж розгляду спору відповідачем не заявлялось про відсутність в особи, якою підписана відомість обсягів споживання у листопаді 2011р. теплової енергії, відповідних повноважень, доказів втрати печатки також не надавалось.

Суд наголошує, що отримавши облікову карту, в якій зазначено обсяг фактично спожитої у відповідний період теплової енергії, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України не було позбавлено права та реальної можливості звернутись до теплопостачальної організації з запереченнями щодо даних обліку, які в ній визначені, з наданням документів, які б свідчили про споживання меншої кількості теплової енергії, ніж заявлено до оплати позивачем.

Однак, за поясненнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, споживачем заперечень з приводу визначеної в обліковій картці за 11.2011р. кількості спожитої теплоенергії до моменту звернення до суду з розглядуваним позовом висловлено не було.

Одночасно, представлений відповідачем до матеріалів справи акт №11/2011-1532752 від 20.12.2011р. приймання-передавання товарної продукції за листопад 2011р., в якому зазначено, що у спірний період Міністерством енергетики та вугільної промисловості України було спожито теплову енергію в обсязі 52,852 Гкал, суд не приймає до уваги як належний доказ споживання теплової енергії в обсязі меншому, ніж визначений в обліковій картці, оскільки наведений акт складено розрахунково. Крім того, у відомості обліку теплової енергії, яку було складено Міністерством енергетики та вугільної промисловості України на виконання умов спірного правочину, самим споживачем вказано, що за спірний період спожито 107,4065 Гкал теплової енергії.

Разом з тим, твердження відповідача про те, що облікова картка без відповідного рахунку не є належним доказом споживання теплової енергії, господарський суд також вважає необґрунтованими, оскільки за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, а ніяким чином не фіксує обсяг та вартість спожитої теплової енергії.

До того ж, умовами спірного правочину (додаток №4) передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число місяця отримує у районному центрі теплозбуту, в тому числі, платіжну вимогу-доручення.

Отже, отримання рахунку на оплату теплової енергії є обов'язком споживача, а невиконання цього обов'язку ніяким чином не нівелює зобов'язання відповідача оплатити теплоенергію, в обсязі, який фактично був спожитий у спірний період.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду те, що зміст облікової картки в повному обсязі відповідає кількісним показникам споживання теплової енергії, які представлено у відомості споживання, складеній саме Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, господарський суд дійшов висновку, що облікова картка №1554 (табуляграма) є належним доказом споживання відповідачем у спірний період 107,470 Гкал теплової енергії вартістю 85 441,73 грн.

Аналогічні висновки щодо доказової сили облікових карток споживання теплової енергії наведено у постановах від 27.08.2013р. та від 15.07.2014р. Вищого господарського суду України по справі №42/657 й №5011-18/16306-2012 та постанові від 18.11.2014р. Київського апеляційного господарського суду України по справі №910/13551/14.

Як вказувалось вище, за приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, у додатку №4 до договору №1532752 від 01.06.2006р. контрагентами погоджено порядок розрахунків за теплову енергію.

За умовами вказаного додатку абонент щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділенні теплозбуту №1 за адресою: вул.Жилянська, буд.63, в тому числі, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та платіжну вимогу - доручення. Сплату за вказаними документами абонент здійснює не пізніше 25 числа поточного місяця. Бюджетні організації споживають теплову енергію в межах коштів, передбачених коштиросом витрат, як на поточне споживання так і на покриття заборгованості з поданням енергопостачальній організації кошторису витрат на кожний рік.

За таких обставин, з огляду на наведені вище висновки суду щодо належності облікової картки №1554 споживання теплової енергії у листопаді 2011р., як доказу обсягів та вартості спожитої Міністерством енергетики та вугільної промисловості України у вказаний період теплоенергії, враховуючи передбачені у спірному правочині термін та обсяги оплати спожитої теплової енергії, суд дійшов висновку, що строк внесення плати за спожиту у період 01.11.2011р. по 01.12.2011р. на підставі договору №1532752 від 01.06.2006р. теплову енергію на загальну суму 85 441,73 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України в повному обсязі спожиту у листопаді 2011р. теплову енергію оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 12 718,93 грн.

При цьому, твердження відповідача щодо оплати в повному обсягу вартості теплової енергії в розмірі, що зазначений в акті, а отже відсутності у Міністерства енергетики та вугільної промисловості України заборгованості за спірний період, господарський суд до уваги не приймає, з огляду на наведені вище висновки щодо дійсного обсягу та вартості спожитої у листопаді 2011р. на підставі договору №1532752 від 01.06.2006р. теплової енергії.

Інших доказів погашення спірної заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Київенерго» відповідачем до матеріалів справи не представлено.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на всі наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновків, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення заборгованості в розмірі 12 718,93 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м.Київ про стягнення заборгованості в розмірі 12 718,93 грн.

Стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.30, ЄДРПОУ 37471933) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м.Київ, Печерський район, пл.Івана Франка, буд.5, ЄДРПОУ 00131305) заборгованість в розмірі 12 718,93 грн., а також судовий збір в сумі 1827 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 17.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.12.2014р.

Суддя М.О.Любченко