Рішення № 41984170, 17.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22760/14 17.12.14

за позовом: Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», м.Київ, ЄДРПОУ 37264503

до відповідача: Державного підприємства «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові», м.Київ, ЄДРПОУ 37122901

про стягнення 1 656 924,08 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Циганин Я.М. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Державного підприємства «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 1 638 075 грн., пені в розмірі 16 829,54 грн., 3% річних в сумі 2019,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Державним підприємством «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» умов договору №19/03/13 від 21.03.2013р. поворотної фінансової допомоги в частині повернення грошових коштів в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 17.12.2014р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

За висновками суду, Державне підприємство «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03118, м.Київ, Голосіївський район, вул.Хотівська, буд.4, літ.А.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 26.11.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Направлена судом кореспонденція була вручена 12.12.2014р. відповідачу, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0103032145136.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Державного підприємства «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові», яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також наявність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем ухвали суду, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За висновками суду, з 03.11.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у Державного підприємства «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» було достатньо часу для підготування своєї правової позиції по суті спору та представлення витребуваних судом документів.

Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 26.11.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань сторін про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2013р. між Державним підприємством «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» (отримувач) та Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів» (підприємство) було укладено договір №19/03/13 поворотної фінансової допомоги, згідно з п.1.1 якого підприємство надає отримувачу поворотну фінансову допомогу, а отримувач зобов'язується прийняти фінансову допомогу, використати її та повернути у встановлені правочином строки.

Пунктом 2.1 договору №19/03/13 від 21.03.2013р. (в редакції додаткової угоди №3 від 19.09.2013р.) передбачено, що розмір поворотної фінансової допомоги становить 1 638 075 грн.

Договір набуває чинності з моменту перерахування підприємством відповідної матеріальної допомоги отримувачу на його банківський рахунок та діє до повного виконання отримувачем своїх зобов'язань перед підприємством щодо повернення грошових коштів (п.12.3 договору №19/03/13 від 21.03.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №19/03/13 від 21.03.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором позики, який підпадає під правове регулювання норм статей 1046-1053 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами п.3.1 договору №19/03/13 від 21.03.2013р. поворотна фінансова допомога надається підприємством отримувачу у національній валюті України, у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок отримувачу протягом п'яти днів з дати підписання договору.

Пунктом 2.1 спірного правочину визначено, що розмір поворотної фінансової допомоги становить 900 000 грн.

Додатковою угодою №1 від 25.04.2013р. контрагентами було погоджено внесення змін до п.2.1 договору №19/03/13 від 21.03.2013р. шляхом збільшення розміру поворотної фінансової допомоги на 606 000 грн. та встановлення її на рівні 1 506 000 грн.

19.09.2013р. сторонами було складено та підписано додаткову угоду №3, якою повторно внесено зміни до п.2.1 спірного правочину та визначено загальний розмір фінансової допомоги в сумі 1 638 075 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №19/03/13 від 21.03.2013р. та додаткових угод №1 від 25.04.2013р. і №3 від 19.09.2013р. позивачем перераховано на рахунок відповідача грошової кошти на загальну суму 1 638 075 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №107 від 24.03.2013р. на суму 900 000 грн., №168 від 25.04.2013р. на суму 606 000 грн. та №328 від 19.09.2013р. на суму 132 075 грн. з відміткою банку про проведення платежу.

Ухвалами від 21.10.2014р., 05.11.2014р., від 26.11.2014р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача грошових коштів за договором №19/03/13 від 21.03.2013р. в сумі 1 638 075 грн.

Проте, жодних заперечень з приводу отримання фінансової допомоги у визначеному вище розмірі від Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» Державне підприємство «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» не представило. При цьому, судом прийнято до уваги, що з 03.11.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було достатньо часу для висловлення своєї позиції по суті спору.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відсутність в матеріалах справи заперечень відповідача щодо отримання грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги від позивача, за висновками суду, представлені заявником платіжні доручення є належними доказами виконання Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів» своїх зобов'язань з надання Державному підприємству «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» в межах договору №19/03/13 від 21.03.2013р. фінансової допомоги в сумі 1 638 075 грн.

Як вже зазначалось, ст.26 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст.1049 Цивільного кодексу України).

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з п.4.1 договору №19/03/13 від 21.03.2013р. термін, на який підприємство надає поворотну фінансову допомогу отримувачу, встановлюється до 27.06.2013р.

За умовами п.4.3 спірного правочину строк користування поворотною фінансовою допомогою може бути продовжений за згодою сторін, що оформлюється письмовими додатковими угодами до правочину.

Додатковою угодою №2 від 27.06.2013р. контрагенти погодили продовження терміну повернення грошових коштів до 27.09.2013р.

19.09.2013р. сторонами було складено та підписано додаткову угоду №3, в який термін повернення фінансової допомоги продовжено до 26.09.2014р.

Днем повернення поворотної фінансової допомоги вважається день зарахування суми на поточний рахунок підприємства (п.4.2 договору №19/03/13 від 21.03.2013р.).

Таким чином, приймаючи до уваги умови договору №19/03/13 від 21.03.2013р. та додаткових угод до нього, зокрема, узгоджений сторонами порядок та строки повернення грошових коштів, судом встановлено, що строк повернення фінансової допомоги в розмірі 1 638 075 грн. настав.

Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Державним підприємством «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» грошові кошти, які були отримані на підставі договору №19/03/13 від 21.03.2013р., повернуто не було.

Ухвалами від 21.10.2014р., 05.11.2014р., від 26.11.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання зобов'язань за договором №19/03/13 від 21.03.2013р. поворотної фінансової допомоги.

Як вже зазначалось, судову кореспонденцію відповідач отримував, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення. З моменту отримання ухвали про порушення провадження, а саме з 03.11.2014р., у відповідача було більш ніж достатньо часу для надання витребуваних господарським судом документів. Однак, вказаним учасником судового процесу вимоги ухвали суду виконано не було, витребуваних документів не представлено, факту наявності заборгованості перед позивачем не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» до Державного підприємства «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» про стягнення основного боргу в сумі 1 638 075 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 16 829,54 грн. та 3% річних в сумі 2019,54 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Пунктом 7.2 договору №19/03/13 від 21.03.2013р. передбачено, що при простроченні строків повернення фінансової допомоги отримувач сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 2% від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочення.

З огляду на порушення відповідачем строків повернення грошових коштів, отриманих на підставі договору №19/03/13 від 21.03.2013р., позивачем за період з 26.09.2013р. по 10.10.2014р. з урахуванням приписів ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» було нараховано пеню на суму 16 829,54 грн.

Після проведення перевірки представленого заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а вимоги в частині стягнення пені обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем було за період з 26.09.2013р. по 10.10.2014р. нараховано 3% річних на загальну суму 2019,54 грн.

Шляхом проведення перевірки, судом було встановлено, що представлений Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів» розрахунок 3% річних є арифметично вірним.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з Державного підприємства «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» 3% річних.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», м.Київ до Державного підприємства «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 1 638 075 грн., пені в розмірі 16 829,54 грн., 3% річних в сумі 2019,54 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Дирекція з будівництва об'єктів до Євро 2012 у м.Львові» (03118, м.Київ, Голосіївський район, вул.Хотівська, буд.4, літ.А, ЄДРПОУ 37122901) на користь Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (03118, м.Київ, Голосіївський район, вул.Хотівська, буд.4, літ.А, ЄДРПОУ 37264503) основний борг в сумі 1 638 075 грн., пеню в розмірі 16 829,54 грн., 3% річних в сумі 2019,54 грн. та судовий збір в розмірі 33 138,48 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 17.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.12.2014р.

Суддя М.О. Любченко