Постанова № 41982170, 15.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2014 р. Справа№ 925/1266/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

при секретарі Грабінській Г.В.

За участю представників:

від позивача: Сіндряков О.В.

від відповідача: не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2014р.

у справі №925/1266/14 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго»

про стягнення 21 675 201,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго» про стягнення з останнього основного боргу за спожитий газ у сумі 19 432 107,39 грн., пені в сумі 1 462 775,12 грн., 3% річних в сумі 521 452,93 грн., інфляційні витрати в сумі 258 865,82 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.09.2014р. позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго» на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 13 596 783,72 грн. основного боргу, 1 170 220,10 грн. пені, 258 865,82 грн. інфляційних витрат, 521 452,93 грн. 3% річних та 73 080,00 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2014р. в частині відмови у стягненні 292 555,02 грн. пені, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго» на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 292 555,02 грн. пені, в решті залишити рішення без змін.

Скаржник зазначає про те, що ним пені нарахована у повній відповідності до умов п. 7.2. Договору та ст. 232 Господарського кодексу України.

При цьому апелянт вказує про те, що судом неправильно застосовано положення ст.ст. 549, 611, 624 Цивільного кодексу України та ст.ст. 230-233 Господарського кодексу України, оскільки не враховано особливі обставини щодо діяльності позивача, які полягають, зокрема, в тому, що він є гарантованим постачальником природного газу та не може відмовитись від його постачання споживачам, а отже, законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Водночас, як зазначає скаржник, він несе обов'язок щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами за договорами. Несвоєчасність розрахунків за поставлений природний газ споживачів, як наслідок - нестача коштів, тягне за собою заборгованість перед газодобувними підприємствами відповідно до договорів, які передбачають жорсткі санкції за прострочення оплат.

Відповідач - Уманське комунальне підприємство «Уманьтеплокомуненерго», надало в матеріали справи письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким просить залишити рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2014р. без змін, а апеляційну скаргу ПАТ НАК «Нафтогаз України» без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2014р. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та призначено її до розгляду на 24.11.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. розгляд справи було відкладено відповідно до ст. 77 ГПК України, з огляду на неявку в судове засідання представника позивача.

Справа слухалась з оголошеною в судовому засіданні 08.12.2014р. перервою на підставі ст. 77 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Правовідносини між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», як продавцем, та Уманським комунальним підприємством «Уманьтеплокомуненерго», як покупцем, виникли на підставі Договору №13/3477 -БО-36 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Згідно з п. 2.1. Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. газ обсягом до 5 550 тис. куб. м.

У відповідності до п. 3.1. Договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Пунктами 3.3. та 3.4. Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з пунктом 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

15.07.2013р. позивачем та відповідачем підписана Додаткова угода №1 до Договору, якою змінено з 01.07.2013р. п. 5.2., 5.5. Договору та визначено, що ціна за 1 000 куб. м. газу всього з ПДВ становить 4 588,54 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з січня по грудень 2013 року позивач передав, а відповідач прийняв природного газу в загальному обсязі 5 184,416 куб.м. на загальну суму 25 575 949,13 грн. за актами приймання-передачі газу від 31.03.2013р., 30.04.2013р., 31.07.2013р., 31.10.2013р., 30.11.2013р., 31.12.2013р.

В свою чергу відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо оплати за природний газ, тому у нього перед позивачем рахується заборгованість на загальну суму 13 596 783,72 грн.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким, а лише належним його виконанням. Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язання. Якщо учасники зобов'язання порушують хоча б одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а змінюється, оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача сума основного боргу в розмірі 13 596 783,72 грн.

Оскільки відповідач прострочив грошове зобов'язання, позивач просить стягнути з нього суму 3% річних у розмірі 521 452,93 грн. та суму інфляційних витрат у розмірі 258 865,82 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок розміру 3% річних та інфляційних витрат, судова колегія апеляційного господарського суду вказує на те, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача з урахуванням положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України суму 3% річних у розмірі 521 452,93 грн. та суму інфляційних витрат у розмірі 258 865,82 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені у розмірі 1 462 775,12 грн.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі невиконання покупцем (відповідачем у справі) пункту 6.1. умов цього Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Сума пені в розмірі 1 462 775,12 грн., заявлена позивачем до стягнення з відповідача, є правильно розрахованою та такою, що підлягає до стягнення з відповідача.

При цьому, судом першої інстанції було зменшено розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 20% на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, з чим апеляційний господарський суд погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасниками господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, вказані норми законів дають право суду у певних випадках та за певних обставин (виняткових випадках) зменшувати розмір штрафних санкцій. При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язань, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Судова колегія відмічає, що господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення в даній справі не зазначив обґрунтованих доказів, на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені на 20% та не виклав доводи, на підставі яких відхилив доводи позивача.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

За таких обставин, сума пені, яка заявлена до стягнення, підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в розмірі 1 462 775,12 грн.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 24.09.2014р. у справі №925/1266/14 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго», ідентифікаційний код 02082675, місцезнаходження: 20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Тищика, 12а, на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ідентифікаційний код 20077720, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 - 13 596 783,72 грн. основного боргу, 1 462 775,12 грн. пені, 258 865,82 грн. інфляційних витрат, 521 452,93 грн. 3% річних та 73 080,00 грн. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня підписання.»

3. Стягнути з Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго» (20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Тищика, 12а, код ЄДРПОУ 02082675) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 2 925,55 (дві тисячі дев'ятсот двадцять п'ять грн. 55 коп.) грн. судового збору за розгляд справи Київським апеляційним господарським судом.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду Черкаської області.

5. Справу №925/1266/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Е.О. Шевченко

Судді В.О. Зеленін

О.Ф. Синиця