Постанова № 41980958, 18.12.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"18" грудня 2014 р. № 820/17987/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонова М.О.

за участю секретаря судового засідання Шевченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Приватного виробничо-комерційного підприємства "Стандартопт" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне виробничо-комерційне підприємство "Стандартопт", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000542211 від 29.09.2014 року.

В обґрунтування позову вказано, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області прийнято з порушенням норм чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, щодо задоволення позову заперечував у повному обсязі, але письмових заперечень до суду надано не було.

Судом встановлено, що працівниками Західною ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Стандартопт» з питання господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень, травень, червень 2014 року.

За результатами вказаної перевірки було складено акт від 29.08.2014р. №2768/20-33-22-01-07/39080130, згідно якого перевіркою встановлені порушення податкового законодавства:

- п. 198.3, п. 198.6. ст.198, п.201.4. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість всього у сумі 1224086,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки керівником Західною ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000542211 від 29.09.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 5547310,00 грн. (в т.ч. за основним платежем - 4437848,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1109462,00 грн.).

Суд зазначає, що підставою для вище зазначених висновків відповідачає є його сумніви щодо належного оформлення ТТН за контрагентами позивача ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська вод очна компанія», ТОВ «Мініарт» та відсутність у позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення господарських операцій з ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська вод очна компанія», ТОВ «Мініарт».

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Кримська вод очна компанія» було укладено угоду поставки від 20.03.2014 року № 28 щодо поставки картону марки ММ.

Між позивачем та ТОВ «Мініарт» було укладено угоду купівлі - продажу товару від 01.04.20144 року № 35.

Між позивачем та ТОВ «Альфа ЛТД» було укладено угоду купівлі-продажу товару від 13.03.2014 року № 31.

Судом встановлено, зазначений факт не заперечувався сторонами по справі та підтверджується матеріалами справи, що розрахунки за вище зазначеними угодами станом на 30.06.2014 року не проведені та згідно рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» рахується кредиторська заборгованість, ТМЦ отримано у повному обсязі, належним чином оприбутковано та використано у власній господарській діяльності.

У відповідності до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

3гідно зі ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У відповідності до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В силу висновків Верховного Суду України, вміщених в у п.6 Постанови N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Суд зазначає, що зміст спірних угод між позивачем та ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська вод очна компанія», ТОВ «Мініарт» не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідав дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів також вказаних доказів у відповідності до вимог ст.. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Відповідачем не надано доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача так і ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська вод очна компанія», ТОВ «Мініарт» за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

Суд зазначає , що доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача так і ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська вод очна компанія», ТОВ «Мініарт» на підписання договорів тощо в момент їх укладання суду відповідачем не надано.

Крім цього суд зазначає, що згідно п.83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Суд зазначає, що викладені в акті судження відповідача в акті перевірки не ґрунтуються на жодному з визначених ст. 83 Податкового кодексу України джерел.

Так , підприємство вважається створеним з дня його державної реєстрації, ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні». Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно ст. 91 ЦК України Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Суд зазначає, що на час укладення угод між позивачем та ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська вод очна компанія», ТОВ «Мініарт», так і на час судового розгляду останні знаходяться в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , а також ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська вод очна компанія», ТОВ «Мініарт» є платниками податку на додану вартість.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, мовлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» №996, документом, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

У статті 3 зазначеного Закону вказано, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст. 201 цього Кодексу).

В акті перевірки підтверджується те, що при оформленні податкових накладних було дотримано вимоги ст. 201 Податкового кодексу України, податкові накладні відображено у відповідності в вимогами п.201.6 у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних отриманих від ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська вод очна компанія», ТОВ «Мініарт», які оформлені відповідно до діючих вимог без будь-яких порушень.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення № 0000542211 від 29.09.2014 року винесено Західною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з порушенням норм чинного законодавства України.

Щодо посилання відповідача на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних на зазначений вище товар, то зазначене посилання суд вважає необґрунтованим, оскільки відповідно до п.44. 1 ПКУ, у переліку підтверджуючих документів, встановлених цим пунктом, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством , на підставі яких платник податків повинен вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів нарахування податків або податкових зобов'язань, ТТН - відсутні.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 ПКУ.

Обов'язкова наявність ТТН передбачена положенням ст.230 p.VI ПКУ, в інших випадках наявність ТТН є обов'язковою тільки при автомобільних перевезеннях, це визначено нормами ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344 від 05.04.2001р..

ТТН включена до переліку документів, необхідних для використання при перевезенні вантажів автомобільним транспортом при внутрішньому сполученні, як це передбачено Постановою КМУ № 207 від 25.02.2009 р. « Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», однак, тільки у випадку, коли водій юридичної особи або ФОП здійснюють вантажні автоперевезення на договірних умовах.

Суд зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не сам факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Суд зазначає, що зазначена вище позиція зазначена також в листі Міністерства доходів і зборів України 19.09.2013 за № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного виробничо-комерційного підприємства "Стандартопт" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000542211 від 29.09.2014 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22 грудня 2014 року

Суддя Спірідонов М.О.