Ухвала суду № 41980812, 18.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5656/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

18 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Некрасовій М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 1787/17-5/2121107902/63 від 29.05.2014 року, в якому встановлено порушення апелянтом пункту 183.10 статті 183, підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139, пункту 177.2, пункту 177.4, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 88554, 87 грн.; пункту 2, пункту 3 частини 1 статті 7 закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого нею занижено суму єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу в загальній сумі 21992, 87 грн., в тому числі за 2011 рік в сумі 1698,23 грн., за 2013 рік у сумі 20294, 64 грн.; пункту 181.1 статті 181, пункту 183.4, пункту 183.10 статті 183, пункту 187.1, пункту 187.7 статті 187 Податкового кодексу України, в результаті чого нею занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 188673 гривень, в тому числі за липень 2013 року у сумі 24437 грн., за серпень 2013 року у сумі 34865 грн., за вересень 2013 у сумі 39629 грн., за жовтень 2013 року у сумі 295 грн., за листопад 2013 року у сумі 1322 грн., за грудень 2013 року у сумі 88125 грн.; пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, а саме підприємцем не подано декларації по податку на додану вартість за липень-грудень 2013 року.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 року № 2304/0017011705/137, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та штрафні (фінансові) санкції на суму 110693, 59 грн.; податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 року № 2305/0017031705/138, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції на суму 235841, 25 грн.; податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 року № 2306/0017041705/139, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції на суму 510 грн.; вимогу від 19.06.2014 року № Ф - 6/0017001705 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21992, 87 грн.; рішення від 19.06.2014 року № 2307/0016991705/140 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 1269, 46 гривень.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 року № 2304/0017011705/137, № 2305/0017031705/138 та № 2306/0017041705/139 Головним управлінням Міндоходів у Київській області залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 05.09.2014 року № 1179/м/99-99-10-01-07-15 про результати розгляду скарги в частині оскарження вимоги від 19.06.2014 року № Ф-6/0017001705 та рішення від 19.06.2014 року № 2307/0016991705/140 скарга позивача частково задоволена, а саме: скасовано рішення від 19.06.2014 року № 2307/0016991705/140 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 1269, 46 грн., вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2014 року № Ф - 6/0017001705 залишена без змін.

Також було зобов'язано Білоцерківську ОДПІ винести нове рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску.

Однак, таке рішення винесено не було, а предметом оскарження є податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 року № 2304/0017011705/137, № 2305/0017031705/138 та № 2306/0017041705/139 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2014 №Ф-6/0017001705.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість (податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 року № 2305/0017031705/138 та № 2306/0017041705/139), колегія суддів зазначає наступне.

ФОП ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року перебувала на спрощеній системі оподаткування та сплачувала єдиний податок.

З 01.07.2013 року по 31.12.2013 року позивач перебувала на загальній системі оподаткування.

08.10.2013 року позивач отримала Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, що не заперечувалось представником апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно зі звітами суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи-платника єдиного податку та виписок банку з розрахункових рахунків виручка від реалізації товарів ФОП ОСОБА_3 за останні 12 місяців (за період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року) складає 1498952 гривень, тобто перевищує 300000 гривень.

Згідно з пунктом 181.1 пункту 181 Податкового кодексу України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Пунктом 183.4 статті 183 Податкового кодексу України передбачено, що у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

Згідно з пунктом 183.10 статі 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, якщо у платника ПДВ перша подія (відвантаження товарів, оформлення документа на постачання послуг або зарахування коштів від покупця) відбулася до його реєстрації платником ПДВ, а друга подія відбулась після такої реєстрації платника ПДВ, то податкове зобов'язання з ПДВ за такою операцією не нараховується, за умови, що такий платник не обрав касовий метод визначення податкового зобов'язання.

Якщо ж платником ПДВ застосовується касовий метод визначення податкових зобов'язань, то у разі надходження за фактом оплати поставлених товарів/послуг після його реєстрації платником ПДВ, він зобов'язаний задекларувати податкові зобов'язання з ПДВ та погасити їх у встановленому законодавством порядку.

Крім того, якщо платник до його реєстрації платником ПДВ, на дату виникнення першої події, зобов'язаний був зареєструватися платником ПДВ, у зв'язку з набранням обсягу оподаткованих операцій більше 300000 гривень, але не зареєструвався, то податкові зобов'язання з ПДВ нараховуються, а право на податковий кредит не надається.

Як вбачається з акта перевірки, податок на додану вартість було нараховано лише з липня 2013 року, тобто тоді, коли позивач вже не перебувала на спрощеній системі оподаткування. Також на донарахування податку на додану вартість вплинула наявність станом на 01.07.2013 року дебіторської заборгованості перед управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради в сумі 502022 грн. Станом на 31.12.2013 року дебіторська заборгованість складала 507198, 77 грн.

Згідно з пунктом 187.7 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом.

Тобто, датою виникнення податкових зобов'язань позивача є дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок від управління освіти і науки Білоцерківської міської ради.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач правомірно донарахував позивачу податкові зобов'язання з ПДВ, оскільки вже з липня 2013 року позивач перебувала на загальній системі оподаткування.

В частині порушень за неподання податкових декларацій з податку на додану, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України за неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем не було подано податковому органу податкові декларації з податку на додану вартість, а отже підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2014 року № 2306/0017041705/139 відсутні.

Щодо правомірності збільшення валового доходу та зменшення валових витрат, що вплинуло на донарахування податку на доходи фізичних осіб (податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 року № 2304/0017011705/137), колегія суддів зазначає наступне.

В ході перевірки відображених в декларації про доходи показників за період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року у загальній сумі 992569 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив отримання позивачем коштів за реалізацію продуктів харчування та відсоток банку згідно з депозитним договором у безготівковій формі розрахунків.

Перевіркою правильності визначення загального оподаткованого доходу у сумі 992569 грн. на підставі документів (договори, банківські виписки, книга обліку доходів та витрат, накладні, акти виконаних робіт (наданих) послуг) встановлено його заниження за 2013 рік на загальну суму 422919, 06 грн.

Відповідно до даних банківських виписок ФОП ОСОБА_3 за період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року було отримано грошові кошти на загальну суму 1598276, 23 грн., в тому числі: 1) від покупців на загальну суму 1591380 гривень, в тому числі ПДВ 182788, 16 гривень; 2) відсоток банку згідно з депозитним договором на загальну суму 6895, 89 грн.

Так, в своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що на банківський рахунок позивача у період з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року надійшли кошти у сумі 502022 грн. від управління освіти і науки Білоцерківської міської ради в рахунок погашення дебіторської заборгованості, яка виникла за 2012 та 2013 роки ще під час перебування позивача на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача, оскільки пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України чітко передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Оскільки вказані кошти надійшли вже у період, коли позивач не знаходилась на спрощеній системі оподаткування, відповідач правомірно дійшов висновків, що позивачем занижено валовий дохід на суму 422919, 06 грн. (без ПДВ).

Підпунктом 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу Урани встановлено, що до складу витрат не включаються суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

У разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу.

Отже, оскільки позивач повинна була подати заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість до 11.07.2013 року і цього не зробила, з липня 2013 року повинна була сплачувати ПДВ, то підстави для включення суми 105270 гривень (ПДВ) до складу валових витрат у неї відсутні.

Тому податковий орган дійшов обґрунтованого висновку про завищення валових витрат, а податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 року № 2304/0017011705/137 винесено правомірно і підстави для його скасування відсутні.

Щодо заниження суму єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу в загальній сумі 21992, 87 грн., в тому числі за 2011 рік в сумі 1698,23 грн., за 2013 рік у сумі 20294, 64 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок для цих осіб встановлюється у розмірі 34, 7 % від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законодавством.

Враховуючи, що за 2013 рік судом першої інстанції правильно встановлено заниження оподаткованого доходу, відповідачем правомірно донараховано єдиний соціальний внесок у сумі 20294, 64 гривень за 2013 рік.

Щодо донарахування єдиного соціального внеску за 2011 рік в сумі 1698, 23 грн., апелянт обґрунтовує свої вимоги в цій частині тим, що вона у 2011 році знаходилась на спрощеній системі оподаткування та є пенсіонером за віком, а тому в силу частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільняється від сплати єдиного внеску.

На підтвердження вказаних обставин позивачем було надано суду першої інстанції постанову Київського окружного адміністративного суду у справі 810/2599/14 від 26.05.2014 року (а.с.40-44), де позовні вимоги були задоволенні і скасована вимога про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати єдиного соціального внеску за 2012 рік.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 4статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана норма набрала законної сили лише 06.08.2011 року.

Тобто, позивач не була звільнена від сплати єдиного соціального внеску за весь 2011 рік, а лише з 06.08.2011 року, оскільки вона є пенсіонером за віком, який повинен бути звільнений (на час перебування на спрощеній системі оподаткування) від сплати єдиного соціального внеску в силу частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу, база для нарахування єдиного внеску для платників єдиного податку становить 34, 7 % від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законодавством. Судом першої інстанції правильно встановлено неможливість виокремити частину єдиного внеску, починаючи з 06.08.2011 року, яку позивач не повинна сплачувати у зв'язку з тим, що вона є пенсіонером за віком та перебувала на спрощеній системі оподаткування, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н.М.

Повний текст виготовлено: 18.12.2014 року.

.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.