Постанова № 41980665, 11.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р. Справа№ 911/2575/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

від Прокуратури Київської області: Шевченко С.Ю. - прокурор відділу

від позивача -1: ОСОБА_3 - представник; ОСОБА_4 - представник

від позивача - 2: не з'явився;

від відповідача -1: не з'явився;

від відповідача -2: ОСОБА_5 - представник; ОСОБА_6 - сільський голова;

від третьої особи - 1: не з'явився;

від третьої особи - 2: не з'явився;

від третьої особи - 3: не з'явився;

від третьої особи - 4: не з'явився;

від третьої особи - 5: не з'явився;

від третьої особи - 6: не з'явився;

від третьої особи - 7: ОСОБА_7 - представник;

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп"

на рішення

Господарського суду Київської області

від 01.09.2014р.

у справі № 911/2575/14 ( суддя Скутельник П.Ф.)

за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Київське лісове господарство", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства

до Підгірцівської сільської ради Обухівського району, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп"

за участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_9

третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_10

третьої особи - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_11

третьої особи - 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_12

третьої особи - 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_13

третьої особи - 6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_14

третьої особи - 7, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Європейський газовий банк"

про визнання недійсними рішень, витребування земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності на землю

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Київської області звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Київське лісове господарство", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернулись до Підгірцівської сільської ради Обухівського району, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" за участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_9, третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_10, третьої особи - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_11, третьої особи - 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_12, третьої особи - 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_13, третьої особи - 6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_14, третьої особи - 7, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Європейський газовий банк" про визнання недійсними рішень, витребування земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності на землю

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.09.2014р. у справі № 911/2575/14 позов задоволено повністю, визнано недійсними рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області "Про вилучення земельної ділянки та передачі її до земель запасу Підгірцівської сільської ради" від 20.01.2005 року, визнано недійсними рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 20.01.2005 року, якими затверджено наступні проекти землеустрою та передано у власність:

- ОСОБА_9, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, земельної ділянки, загальною площею 0,409 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1;

- ОСОБА_11, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, земельної ділянки, загальною площею 0,3018 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2

- ОСОБА_10, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3, земельної ділянки, загальною площею 0,5016 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2

- ОСОБА_12, ідентифікаційний номер: НОМЕР_4, земельної ділянки, загальною площею 0,4373 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2

- ОСОБА_13, ідентифікаційний номер: НОМЕР_5, земельної ділянки, загальною площею 0,4371 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2

Рішенням суду витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" на користь Державного підприємства "Київське лісове господарство" земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 експертна грошова оцінка якої станом на 27.12.2006 року складає 1275200,00 грн.

Рішенням суду визнано недійсним державний акт серії ЯЕ № 006869 від 02.07.2007 року на право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі рішення суду з Підгірцівської сільської ради Обухівського району підлгяє стягненню в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 34 030,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Європейський газовий банк" звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на неповне з»ясування місцевим судом всіх обставин справи, що призвело до прийняття необгрунтованого рішення.

В обгрунтування апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Європейський газовий банк" посилаєстья на те, що судом не зазнаечно в мотивувальній частині про наявність між сторонами кредитних правовідносин, забезпечених спірною земельною ділянкою.

Апелянт звертає увагу суду на те, що за договором іпотеки № 1264-270214/І від 27.02.2014 ПАТ «Європейський газовий банк» прийня в іпотеку земельну ділянку з кадасторовим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2, 0868 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 з метою забезпечення виконання за кредитним договором № 516-070212 від 07.02.12р укладеним між АТ «Єврогазбанк» та ТОВ «Люміка». Заборгованість за кредитним договором не погашено.

На думку апелянта оскаржуване рішення суду порушує права АТ «Єврогазбанк», як іпотекодержателя у тому числі права держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки ПАТ «Європейський газовий банк» на даний момент перебуває в процедурі виведення банку з ринку, в банку введено тимчасову адміністрацію. Одним із основних завдань тимчасової адміністрації є забезпечення депозитних внесків вкладникам банку, в тому числі за рахунок стягнення простроченої заборгованості. Оскаржуване рішення утруднить або унеможливить виконання тимчасовим адміністратором своїх прав та обов»язків, визначених чиним законодавством України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального та матеріального права, неповністю з'ясовано обставини справи.

В обгрунутвання апеляціної скарги ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп" посилається на те, що рішеням суду порушено його права, визначені ст.ст. 22, 27 ГПК України, оскільки скаржник не отримав копії ухвали про призначення справи до розгляду на 01.09.2014р., навіть під час ознайомленння з матеріалами справи така ухвала в справі була відсутньою, що позбавило можливості надати письмові пояснення по суті спору.

Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що ухвалою суду від 01.09.2014 року AT «Єврогазбанк» залучено у справу в якості третьої особи на стороні відповідача- 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, однак в той же день, без надіслання ухвали сторонам у справі було винесено рішення по суті спору (01.09.2014).

Також апелянт зазначає, що виділення земельних ділянок, які зрештою склали одну спірну земельну ділянку розміром 2,0868 га, відбувалося ще в 2005 році на підставі чинного законодавства і в результаті власникам (треті особи) було видано відповідні державні акти, жодних претензій щодо цього ніхто не заявляв.

TOB «СЕТОРІ КОНСАЛТІНГ ГРУП» просить суд на підставі ст. 257, ст. 267 ЦК України застосувати позовну давність до вимог Позивачів та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт звертає увагу суду на те, що земельні ділянки було вилучено, передано та продано за наявності волі власника, що підтверджується наявними у справі документами, що свідчать про обізнаність позивача про маніпуляції з земельною ділянкою з боку відповідача-1. Більше того, такі дії було письмово погоджено з власником спірного майна. Апелянт вважає, що всі наступні юридичні процедури також було зроблено за власним бажанням власників, а відтак власник не має права вилучати у TOB «СЕТОРІ КОНСАЛТІНГ» як у добросовісного набувача спірне майно.

Крім того, на думку апелянта, припинення прав на землю регламентовано главою 22 Земельного кодексу України, статтею 140 якого передбачені підстави припинення права власності на земельну ділянку, що є вичерпними.

Апелянт зазначає, що скасовуючи рішення відповідача-1 та свідоцтво на право власності TOB «СЕТОРІ КОНСАЛТІНГ ГРУП» судом не взято до уваги той факт, що маючи у приватній власності спірну земельну ділянку відповідач-2 протягом більше ніж 6 років, безпідставно сплачував податок на землю (копії декларацій додаються) і тому було б логічним та справедливим повернути безпідставно сплачені податки, однак суд не звернув уваги на зазначену обставину.

В судове засідання представники позивача-2, відповідача-1 та третіх осіб 1-6 не з»явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, однак не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України. Виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 11.12.2014 року.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія встановила наступне.

Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно із пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок відноситься до повноважень Київської міської ради, крім того, відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. 12 розділу 10 перехідних положень Земельного Кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Рішенням XVII сесії Підгірської сільської ради XXIV скликання від 26.10.2004 року надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність:

- ОСОБА_9 земельної ділянки, загальною площею 0,409 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1;

- ОСОБА_11 земельної ділянки, загальною площею 0,3018 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2

- ОСОБА_10 земельної ділянки, загальною площею 0,5016 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2

- ОСОБА_12 земельної ділянки, загальною площею 0,4373 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2

- ОСОБА_13 земельної ділянки, загальною площею 0,4371 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2

За результатами розгляду листа від 17.11.2004 року за № 01-946 Київського державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" (далі за текстом: КДЛО "Київліс"), правонаступником якого є ДП "Київське лісове господарство", 20.01.2005 року на 19 сесії 24 скликання Підгірцівською сільською радою прийняте рішення "Про вилучення земельної ділянки та передачі її до земель запасу Підгірцівської сільської ради.

На виконання вищевказаного рішення сільської ради вилучено земельну ділянку держлісфонду Козинського лісництва в кварталі № 90, виділ - 2, загальною площею 2,5472 га, розташованої в межах населеного пункту с. Підгірці, з земель об'єднання Київліс та передано її до земель запасу Підгірціівської сільської ради.

Рішенням 19 сесії 24 скликання Підгірцівської сільської ради від 20.01.2005 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13 земельні ділянки, загальною площею 2,0868 га, для ведення особистого селянського господарства в селі Підгірці, вул. Київська.

На підставі вищевказаного рішення Підгірцівської сільської ради Обухівським районним відділом земельних ресурсів видані наступні державні акти:

- державний акт серії ЯА № 573765 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0041 загальною площею 0,4090 га, для ведення особистого селянського господарства;

- державний акт серії ЯА № 573769 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_11 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0046 загальною площею 0,3018, га, для ведення особистого селянського господарства;

- державний акт серії ЯА № 573770 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_10 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0042 загальною площею 0,5016 га, для ведення особистого селянського господарства;

- державний акт серії ЯА № 573771 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_12 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0043 загальною площею 0,4373 га, для ведення особистого селянського господарства;

- державний акт серії ЯА № 573772 від 12.08.2005 року на право власності ОСОБА_13 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0044 загальною площею 0,4371 га, для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому вищевказані земельні ділянки були відчужені на підставі наступних правочинів:

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0041, загальною площею 0,4090 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 та зареєстрований в реєстрі за № 3530;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0046, загальною площею 0,3018 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_14 та зареєстрований в реєстрі за № 3506;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0042, загальною площею 0,5016 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_14 та зареєстрований в реєстрі за № 3510;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0043, загальною площею 0,4373 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_12 і ОСОБА_14 та зареєстрований в реєстрі за № 3522;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0044, загальною площею 0,4371 га, для ведення особистого селянського господарства, укладений 18.05.2006 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та зареєстрований в реєстрі за № 3526.

На підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу Обухівським районним відділом земельних ресурсів видано державний акт серії ЯД № 655803 від 04.09.2006 року на право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068 загальною площею 2,0868 га для ведення особистого селянського господарства, яка включає в себе п'ять спірних земельних ділянок площею 0,4090 га, 0,3018 га, 0,5016 га, 0,4373 га, та 0,4371 га, що придбані на підставі договорів купівлі-продажу від 18.05.2006 року за № 3530, № 3506, № 3510, № 3522 та за № 3526.

В подальшому, між ОСОБА_14 та ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп" 27.12.2006 року укладено договір купівлі-продажу, який зареєстровано в реєстрі за № 5819, земельної ділянки із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2006 року за № 5819 Обухівським районним відділом земельних ресурсів видано державний акт серії ЯЕ № 006869 від 02.07.2007 року на право власності ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп" на земельну ділянку із кадастровим номером 3223186801:01:020:0068, загальною площею 2,0868 га, для ведення особистого селянського господарства.

Прокуратурою Київської області проведено перевірку щодо дотримання Підгірцівською сільською радою Обухівського району вимог земельного та лісового законодавства України, за наслідками якої виявленні значні порушення зазначених галузей законодавства в діяльності сільської ради, що грубо порушують державні інтереси.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог ст. 150 цього Кодексу.

Земельний кодекс України в ст. 79 визначає, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Таким чином, сільські ради наділені повноваженнями приймати рішення про вилучення земельних ділянок лісового фонду, межі яких встановлені в натурі.

Згідно із ст.ст. 1, 2 Закону України "Про землеустрій" межування земель це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка, які проводяться під час виконання робіт із землеустрою. Видами робіт із землеустрою являються обстежувальні вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою.

Землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Статтею 20 Закону України "Про землеустрій" визначено, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі вилучення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 "Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 року за № 677, встановлено, що проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи, Київським державним лісогосподарським об'єднанням "Київліс" було надано лист від 17.11.2004 року за № 01-946 про те, що останній не заперечує проти вилучення спірної земельної ділянки для потреб територіальної громади. Зазначений лист може бути лише підставою для розробки проекту вилучення спірної земельної ділянки з метою встановлення координат вказаної земельної ділянки та формування її як об'єкта права.

Колегія погоджуєтсья з висновком місцевого господарського суду про те, що положення ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України щодо отримання згоди землекористувача при вилученні земельної ділянки, може бути реалізоване лише у формі погодження останнім проекту вилучення земельної ділянки, а не у формі листа.

Крім того, без формування земельної ділянки, як об'єкта права, щодо останньої не могло бути прийняті сільською радою рішення про її вилучення, оскільки такої земельної ділянки в розумінні ст. 79 Земельного кодексу України та ст.ст. 179, 181, 182 Цивільного кодексу України, - не існує.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що рішення Підгірцівської сільської ради, яким вилучено земельну ділянку, загальною площею 2,5472 га із постійного користування Київського державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" прийнято з порушенням ст.ст. 20, 50 Закону України "Про землеустрій", ст. 149 Земельного кодексу України та вказаним рішенням сільської ради порушено право законного користувача спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим останнє підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч, 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Положеннями Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що земельна ділянка вважається вилученою після проведення державної реєстрації припинення на неї прав постійного користувача.

Зокрема, Земельний кодекс України в ст. 202 визначає основні організаційні засади проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки, згідно з якою державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Державний реєстр земель складається з двох частин книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Відповідно до ст.ст. 181, 182 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з п. 3.10. "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі", затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року за № 43, у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення прокурором перевірки встановлено, що державна реєстрація припинення права постійного користування КДЛО "Київліс" на спірну земельну ділянку не проведена та зміни до правовстановлюючих документів КДЛО "Київліс" не вносились і нові правовстановлюючі документи не виготовлялись.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що спірна земельна ділянка, загальною площею 2,5472 га, юридично продовжує перебувати в постійному користуванні позивача, а право останнього у встановленому законодавством порядку не припинено.

Крім того, Рішенням 19 сесії 24 скликання Підгірцівської сільської ради від 20.01.2005 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність громадян спірні земельні ділянки, порушено порядок зміни їх цільового призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Лісового кодексу України (в редакції на момент існування спірних відносин), переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Однак, орган лісового господарства згоди на передачу спірних земель до земель сільськогосподарського призначення не надавав, сільською радою рішення про віднесення вилучених земель до земель сільськогосподарського призначення не приймалось.

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Зокрема, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Таким чином, рішення 19 сесії 24 скликання Підгірцівської сільської ради від 20.01.2005 року, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність громадян спірні земельні ділянки, прийняте з грубим порушенням вимог ст. 21 Земельного кодексу України та ст. 42 Лісового кодексу України, що відповідно до ст.ст. 21, 152 Земельного кодексу України є безумовною підставою для визнання їх недійсними.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Цивільний кодекс України в ст.ст. 387, 388 передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, права ДП "Київське лісове господарство", як особи, яка має речове право на спірне майно, підлягають захисту в порядку ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а спірні земельні ділянки, які незаконно перебувають у власності ТОВ "Сеторі Консалтінг Груп", мають бути витребувані на користь державного підприємства.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Так, на підставі ст. 152 Земельного кодексу України підлягають визнанню недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки останніх власників.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № З-рп/99 від 08.04.1999 року, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 16 Конституції України забезпечення безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

Колегія вважає обґрунтованою позицію Прокурора, що виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Одночасно, згідно із вказаним рішенням Конституційного Суду України, поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Державою у ст.ст. 13, 14 Конституції України встановлено основні принципи регулювання земельних відносин в Україні, які деталізовано у ст. 5 Земельного кодексу України,

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України одним із завдань земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Враховуючи обставини справи судова колегія приходить до висновку, що прийняття оспорюваних рішень сільської ради та набуття вищевказаними особами права власності на спірні земельні ділянки грубо порушує права та інтереси держави, як власника лісогосподарських земель, адже з державної власності протиправно вибули землі вказаної категорії, у зв'язку з чим державу в особі компетентних органів позбавлено права власності та права користування на землю. Прокурором вірно обрано спосіб та метод захисту і відновлення інтересів держави відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" шляхом пред'явлення відповідного позову в порядку господарського судочинства.

Крім того, колегія вважає, що у сфері земельних відносин загальносуспільні інтереси переважають над приватними інтересами окремих власників, у зв'язку з чим порушення принципу законності не допускається.

Цивільний кодекс України у ст. 386 передбачає, що на державу покладений обов'язок забезпечувати рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Зазначені вище дії по незаконній передачі Відповідачем - 1 в користування належної державі земельної ділянки лісового фонду зачіпають інтереси держави.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Господарський кодекс України у ст. 5 передбачає, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Абзацом 1 п. 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнання недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 року за N 02-5/35 з послідуючими змінами та доповненням визначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку, що оспорюванні рішення сільської ради та державний акт в силу вимог ст.ст. 21, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок через те, що спрямовані на протиправне вилучення з користування держави земельної ділянки, у зв'язку з чим позовні вимоги Прокурора є обґрунтованими і доведеними, внаслідок чого підлягають задоволенню судом в повному обсязі шляхом визнання недійсними рішень місцевої ради, державного акту та витребування земельної ділянки.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача-2 щодо порушення місцевим судом норм процесуального права, виходячи з наступного.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2014р було порушено провадження у справі № 911/2575/14, справу призначено до розгляду на 21.07.2014р.

Як вбачається з матеріалів справи, учасники спору належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про відправлення поштової кореспонденції. Крім того, поштова кореспонденція направлена на адресу відповідача-2, а саме: 01103 м.Київ, вул. Кіквідзе, 13 була повернута на адерсу суду, оскільки відповідач-2 її не отримав.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч.3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 77 ГПК України суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні, тобто місцевий суд на власний розсуд розцінює можливість розгляду справи або необхідність її відкладення для витребування додаткових доказів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Щодо доводів пропущення позивачем строку позовної давності, колегія зазначає наступне. Відповідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України встановлено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється.

Відповідно до ч. 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-ГУ від 20.12.11, пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України було виключено.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 4176-ІУ від 20.12.11 передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-ІУ від 20.12.11 офіційно опублікований в газеті «Голос України» № 6 від 14.01.12.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4176-ІУ від 20.12.11 визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, виходячи з приписів Закону України № 4176-ІУ від 20.12.11 на день звернення позивача до суду строк позовної давності не сплив.

Що стосується відчуження земельних ділянок особами, які набули земельні ділянки шляхом безоплатної приватизації, іншим особам, то про їх відчуження ДП «Київське лісове господарство» довідалось лише в червні 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто і по інших позовних вимогах на день звернення позивача до суду строк позовної давності не сплив.

Посилання апелянта Товариства з обмеженою відповідальністю «Сеторі Консалтінг Груп» на те, що від нього як добросовісного набувача власник не має права вилучати набуте ним майно суперечить чинному законодавству.

За змістом ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 388 цього ж Кодексу якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набутебезвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

В контексті зазначених норм, спірні земельні ділянки вибули із власності держави поза волею її розпорядника, адже обласна державна адміністрація прийняла спірні розпорядження на виконання судового рішення, тобто діяла під його примусом та відповідальністю за його невиконання. Крім того, необхідно врахувати, що спірні земельні ділянки вибули із власності держави безвідплатно, в порядку безоплатної приватизації, відповідно до ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України.

Враховуючи, що в позовній заяві відповідно до ч. 1 ст. 58 ГПК України правомірно об'єднано декілька вимог, зв'язаних між собою підставами виникнення та поданими доказами суд правомірно застосував передбачені чинним законодавством способи захисту порушених прав та інтересів держави, зокрема застосуванням віндикації.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апелянтами не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, в зв'язку з чим апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" на рішення Господарського суду Київської області від 01.09.2014р. у справі № 911/2575/14 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеторі Консалтінг Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 01.09.2014р. у справі № 911/2575/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 01.09.2014р. у справі № 911/2575/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/2575/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська