Рішення № 41977121, 02.12.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2014 р. Справа № 914/3316/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АТЗТ Мирне”, с. Оршівці, Кіцманський район, Чернівецька область;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агролайф Корми”, с. Давидів, Пустомитівський район, Львівська область.

про: стягнення 75 515 грн. 41 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 19.09.2014 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АТЗТ Мирне” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агролайф Корми” про стягнення 80 807 грн. 41 коп. Розгляд справи призначено на 07.10.2014 року.

У судовому засіданні 07.10.2014 року представник позивача вимоги ухвали про порушення провадження виконав, подав документи для долучення до матеріалів справи, подав заяву про уточнення позовних вимог. Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Судом оглянуто оригінали документів, представлених представником позивача. Судом прийнято заяву про зменшення позовних вимог та відкладено розгляд справи на 21.10.2014 року.

У судове засідання 21.10.2014 року представники позивача та відповідача не з`явились. Представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та витребування у позивача документів. судом задоволено подане клопотання та відкладено розгляд справи на 04.11.2014 року.

У судове засідання 04.11.2014 року представники позивача та відповідача не з`явились, вимоги попередніх ухвал суду не виконали. Розгляд спраив відкладено на 18.11.2014 року.

У судове засідання 18.11.2014 року представники позивача та відповідача не з`явились, вимоги попередніх ухвал суду не виконали. Від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи, зазначив про запереченння позовних вимог. Судом продовжено строк розгляду справи та відкладено її розгляд на 02.12.2014 року.

У судове засідання 02.12.2014 року сторонни явки представників не забезпечили, заяв, клопотань не подавали.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 02.12.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представник позивача відмовився.

Представнику сторони, що брав участь у судових засіданнях, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Суть спору. Спір між сторонами виник внаслідок неправомірних, на переконання позивача, дій з боку відповідача. Товариство з обмеженою відповідальністю “ АТЗТ Мирне ” (надалі по тексту рішення – позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агролайф Корми” (надалі по тексту рішення – відповідач) про стягнення 80 807 грн. 41 коп. заборгованості, з яких 65 292 грн. основного боргу, 5 911 грн. 25 коп. пені, 1 243 грн. 60 коп. 3 % річних та 8 360 грн. 56 коп. інфляційних втрат. У процесі розгляду справи позивач зменшив суму позовних вимог, у результаті чого просив стягнути 60 000 грн. основного боргу, 5 911 грн. 25 коп. пені, 1 243 грн. 60 коп. 3 % річних та 8 360 грн. 56 коп. інфляційних втрат. У відповідності до рекомендацій Пленуму Вищого господарського суду України, наведених у постанові № 18 від 26.12.2011 року, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір (75 515 грн. 41 коп.).

Позивач вважає своє право порушеним, оскільки у відповідності до домовленостей з відповідачем поставив останньому товар, однак, відповідач належним чином за отриманий товар не розрахувався.

Відповідач, повідомлений про час і місце розгляду справи належним чином, у відповідності до вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України, явки представника в судове засідання не забезпечив, у процесі розгляду справи сплатив частково основну заборгованість, у клопотанні від 18.11.2014 року проти позовних вимог заперечив.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. У відповідності до домовленостей між Товариством з обмеженою відповідальністю “АТЗТ Мирне” та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агролайф Корми» Товариство з обмеженою відповідальністю “АТЗТ Мирне” здійснило поставку товару – барду сухузагальною кількістю 71 900 кг. на загальну суму 183 292 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними №498 від 17.07.2013р. на суму 19 240 грн. 00 коп., №499 від 26.07.2013р. на суму 20 852 грн. 00 коп., №547 від 02.08.2013р. на суму 39 312 грн. 00 коп., №548 від 14.08.2013р. на суму 33 696 грн. 00 коп., №610 від 05.09.2013р. на суму 42 224 грн. 00 коп., №611 від 17.09.2013р. на суму 27 968 грн. 00 коп.

Отриманий товар відповідач оплатив частково, у розмірі 87 000 грн. 00 коп., що підтверджується виписками по особовому рахунку від 22.08.2013 року на суму 5 000 грн., від 04.09.2013 року на суму 35 000 грн., від 13.09.2013 року на суму 20 000 грн., від 10.09.2013 року на суму 15 000 грн., від 15.10.2013 року на суму 12 000 грн., копії яких долучено до матеріалів справи.

Станом на 30.10.2013 року сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість Товариством з обмеженою відповідальністю «Агролайф Корми» перед Товариством з обмеженою відповідальністю “АТЗТ Мирне”становила 96 292 грн. 00 коп.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач звертався до відповідача з вимогами про повернення коштів вих. № 34 від 27.01.2014 року та вих. № 140 від 06.12.2014 року, копії яких з доказами надіслання долучені до позовної заяви).

Як вбачається з платіжних доручень, копії яких знаходяться в матеріалах справи, а саме № 414 від 05.02.2014 року, № 442 від 19.02.2014 року, № 601 від 26.02.2014 року, № 720 від 28.02.2014 року, у лютому 2014 року здійснено часткову оплату заборгованості на суму 31 000 грн., внаслідок чого станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість становила 65 292 грн.

У матеріалах справи також наявний лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф Корми» вих. № 318 від 05.03.2014 року, згідно з яким відповідач ствердив наявну на той час заборгованість та зазначив про зобов’язання до 20.03.2014 року погасити наявну заборгованість.

Станом на момент прийняття рішення заборгованість відповідача зменшилась ще на 5 292 грн., підтвердженням чого є банківська виписка від 22.09.2014 року на вказану суму і становить 60 000 грн.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, сторони не укладали письмового договору поставки, однак, у матеріалах справи наявні видаткові накладні, підписані представниками обох сторін, які підтверджують виникнення взаємних прав та обов’язків сторін, та банківські виписки і платіжні доручення, які свідчать про прийняття товару відповідачем та здійснення часткової оплати за отриманий товар, тобто часткове виконання грошових зобов’язань.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України (п. п. 1.1, 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Договір, в тому числі в тій його частині, яка стосується відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, може бути укладено не лише шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, факсограмами, телефонограмами та іншими документами, якщо із зазначених документів вбачається, що сторони погодили умови стосовно такої відповідальності.

Як зазначено в п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Вищий господарський суд України в оглядовому листі від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 зазначив, що дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки. Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України. Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (див. постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012).

Як встановлено судом вище, позивач поставляв відповідачу товар, який відповідачем приймався, про що свідчить підписання всіх видаткових накладних, частково та періодично оплачувався, про що свідчать банківські виписки та платіжні доручення, досліджені та описані судом вище.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (с. 526 Цивільного кодексу України).

У відповідності із ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до наведених вище нормативних та рекомендаційних положень, вбачається, що обов’язок по оплаті отриманого товару виник у відповідача негайно, в момент отримання товару та підписання товаро-розпорядчих документів, а з наступного дня, після отримання товару, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання. Враховуючи наявні та належним чином оформлені видаткові накладні, прострочення виконання зобов’язання у відповідача виникло 18.07.2013 року, 27.07.2013 року, 03.08.2013 року, 15.08.2013 року, 06.09.2013 року, 18.10.2013 року.

Подаючи клопотання по справі, представник відповідача зазначав про недотримання позивачем вимог ст. ст. 54, 57 Господарського процесуального кодексу України, а саме долучення до позовної заяви неналежним чином засвідчених копій документів. Суд зазначає, що оригінали документів, долучених до позовної заяви, оглянуто у судовому засіданні та встановлено їх відповідність. Відтак, такі заперечення до уваги не беруться.

Із досліджених судом та наявних у матеріалах справи документів суд приходить до висновку про доведеність суми заборгованості у розмірі 60 000 грн. та наявність обов’язку відповідача здійснити оплату за поставлений товар у вказаному розмірі. При цьому, беручи до уваги твердження відповідача про неотримання ним копії заяви про зменшення позовних вимог з додатками, суд зазначає, що, оскільки ухвалою суду від 07.10.2014 року прийнято заяву про зменшення позовних вимог, помилково не встановивши факту надіслання/не надіслання відповідачу примірника поданої заяви та не повернувши таку заяву без розгляду, станом на момент прийняття рішення суд зв’язаний з винесеною раніше ухвалою та не може відступити від її змісту, зокрема, в даному випадку в частині зменшення позовних вимог, і зобов'язаний вирішувати спір з урахуванням нової ціни позову. Разом з тим, ухвалами від 21.10.2014 року, від 04.11.2014 року та від 18.11.2014 року суд зобов’язував позивача надіслати копію заяви про зменшення позовних вимог з додатками відповідачу. Доказів надіслання заяви у матеріали справи не подано, явки представників у останні судові засідання сторони не забезпечили, процесуальними правами, зокрема, на ознайомлення з матеріалами справи, не скористалися. Також суд зазначає, що повернення без розгляду заяви про зменшення позовних вимог не змінило б вирішення справи по суті, оскільки у матеріали справи представником позивача подано докази часткового погашення боргу відповідачем на суму 5 292 грн. у процесі розгляду справи, що було б підставою для припинення провадження у справі в частині стягнення вказаної суми, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. відповідачем не подано доказів, які б заперечували та спростовували позовні вимоги.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути 5 911 грн. 25 коп. пені, 1 243 грн. 60 коп. 3 % річних та 8 360 грн. 56 коп. інфляційних втрат, з приводу чого суд зазначає наступне.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Як досліджено судом та встановлено з матеріалів справи, договір поставки між сторонами не укладався, товар відповідач отримав, а позивач поставляв у відповідності з видатковими накладними. відповідно, підстав для стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов’язання у даному випадку немає, оскільки сторони у письмовій формі не встановили такого виду відповідальності як пеня. Відповідно, у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення пені суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до п. 7.3 договору покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 10% річних від простроченої суми в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних ( п. 4.1, п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).

Враховуючи прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачем та наведені положення, позивач правомірно нарахував 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України. Суд зазначає, що у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань). Як зазначав суд вище, наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України. Позивачем при визначенні періоду прострочення не враховано наведеного положення, і як вбачається з розрахунку заборгованості обрано період менший, ніж міг би бути у відповідності до зазначених вище вимог. Не виходячи за межі обраного позивачем періоду, здійснивши перерахунок 3% річних, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення 1 218 грн.67 коп.

Стосовно стягнення інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до абз. 3 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Крім цього, як зазначив Вищий господарський суд України в інформаційному листі № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Відповідно до здійсненого судом перерахунку стягненню за прострочення виконання зобов’язання підлягають 8 352 грн. 79 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд зазначає, що у відповідності до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача. Крім цього, за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір за мінімальною ставкою і в частині зменшення позовних вимог поверненню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю “Агролайф Корми” (81151, Львівська обл., Пустомитівський район, село Давидів, вул. Львівська, будинок 2 А, код ЄДРПОУ 36874925) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АТЗТ Мирне” (59321, Чернівецька обл., Кіцманський район, село Оршівці, вул. Незалежності, будинок 17, код ЄДРПОУ 35642878) 60 000 грн. 00 коп. основного боргу, 8 352 грн. 79 коп. інфляційних втрат, 1 218 грн.67 коп. 3 % річних та 1 699 грн. 11 коп. в рахунок відшкодування сплаченого збору.

Відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 5 911 грн. 25 коп. пені, 7 грн. 77 коп. інфляційних втрат та 24 грн. 93 коп. 3% річних.

Наказ видати у порядку ст. 116 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 08.12.2014 року.

Суддя Матвіїв Р.І.