Ухвала суду № 41975038, 17.12.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/4427/14

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

17 грудня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Залімського І. Г. Полотнянка Ю.П.

за участю секретаря судового засідання: Муса Т.Н.

за участю представників сторін:

представника відповідача - Федючок В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електробіржа" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В :

20.10.2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Електробіржа" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, решта сторін в судове засідання не з'явились, хоча вони були належним чином повідомлені про дату час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних підстав.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Електробіржа" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване 15 грудня 2004 виконавчим комітетом Хмельницької міської ради (код ЄДРПОУ 37152260), що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 01червня 2010 №16731020000007279.

Працівниками ДПІ у м. Хмельницькому на підставі направлення №001871 від 19 вересня та відповідно до наказу №2930 від 19 вересня 2014 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ІНТЕР-ЛАЙН" проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Електробіржа" (код ЄДРПОУ 37152260) з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Колібрі-ЛТД" за вересень 2011 та з ТОВ "ТК "Укртехкомплект" за вересень та грудень 2011 їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами перевірки відповідачем складено акт №4102/22-67/37152260 від 26 вересня 2014, відповідно до висновків якого, позивачем порушено п.198.1, п.198.3, п.198.3 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, щодо завищення податкового кредиту та заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

На підставі висновків, викладених в акті №4102/22-67/37152260 від 26 вересня 2014, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 09 жовтня 2014 №0000372207/2594, яким визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 24159,00 грн., у тому числі за основним платежем 19327,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 4832,00 грн.

На думку позивача вище вказане податкове повідомлення-рішення є необгрунтованим та безпідставним, що стало причиною звернення до суду.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Податкового кодексу України, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом з тим, наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, згідно положень яких первинні документи - письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми); код форми; дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підставою для визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість є, викладені в акті перевірки №102/22-67/37152260 від 26 вересня 2014, висновки відповідача щодо заниження позивачем суми податкового зобов'язання внаслідок операцій з поставок товару від ТОВ "Колібрі-ЛТД" у вересні 2011 та від ТОВ "ТК "Укртехкомплект" у вересні та грудні 2011, які на думку податкового органу фактично не здійснювалися в межах господарської діяльності суб'єкта господарювання та реальний характер яких документально не підтверджений.

Згідно з матеріалами справи у період, що перевірявся, ТОВ "Електробіржа" фактично здійснювало оптову торгівлю залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням та приладдям до нього.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ "ТК "Укртехкомплект" (Продавець) були укладені договори поставок: договір поставки №9 від 01 вересня 2011, №11 від 01 грудня 2011, згідно яких Продавець зобов'язаний передати Покупцю товар, а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти цей товар по ціні і в кількості, визначених у специфікаціях та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Також між позивачем (Покупець) та ТОВ "Колібрі -ЛТД" (Продавець) був укладений договір поставки №10 від 01 вересня 2011, згідно якого Продавець зобов'язаний передати Покупцю товар, а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти цей товар по ціні і в кількості, визначених у специфікаціях та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

На підтвердження реальності господарських правовідносин по договорах поставки №9 та №10 від 01 вересня 2011, №11 від 01 грудня 2011 позивачем, як під час перевірки так і при подачі адміністративного позову, надані накладні, квитанції, платіжні доручення, акти приймання-передачі товару, які знаходяться в матеріалах справи.

При цьому, первинні документи складені відповідно до чинного законодавства, підтверджують товарність та реальність здійснення господарської діяльності позивача, його оплату та використання у господарській діяльності.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198).

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Форма та порядок заповнення податкової накладної передбачені ст.201 ПК України, відповідно до п.201.1 якої платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у даному пункті.

Згідно п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст.201).

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином Податковим кодексом України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податкові та видаткові накладні оформлені належним чином.

Також в доданих до адміністративного позову матеріалах містяться договори №11-07-247 від 06 вересня 2011 та №11-07-315 від 21 листопада 2011, укладених між Національним банком України (Покупець) та ТОВ "Електробіржа" (Продавець), відповідно до яких Продавець зобов'язується поставити Покупць: силові лінії, кабель та провід, згідно специфікацій (додатки до договорів), а Покупець зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплатити вартість товару, відповідно до умов даних договорів.

На підтвердження виконання вищезазначених договорів, між Національним банком України та ТОВ "Електробіржа" 19 вересня 2011 та 07 грудня 2011 були оформлені акти приймання-передавання товару за договорами №11-07-247 від 06 вересня 2011 та №11-07-315 від 21 листопада 2011, оформленні належним чином податкові та видаткові накладні, а також в матеріалах справи знаходиться лист Банкнотно-монетного двору Національного банку України №33-018/719 від 15 жовтня 2014, яким підтверджується отримання Банкнотно-монетного двору Національного банку України кабельно-провідкової продукції та силової лінії згідно видаткових накладних №РН-0000090 від 16 вересня 2011 (договір №11-07-247 від 06 вересня 2011) на суму 94824,00 грн. та №РН-0000116 від 01 грудня 2011 (договір №11-07-315 від 21 листопада 2011) на суму 73773,00 грн.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладений позивачем договір не спрямований на реальне настання правових наслідків. Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Окрім цього, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Законодавством не передбачено обов'язку покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Податковий кодекс України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Під час укладення договорів контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку, свідоцтво платників ПДВ на момент виконання договірних зобов'язань було чинним.

Невиконання контрагентом своїх податкових зобов'язань тягне відповідальність та негативні наслідки тільки для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження.

Твердження відповідача стосовно відсутності витягу із журналу реєстрацій доручень на отримання товарно-матеріальних цінностей та документів, які підтверджують факт транспортування ТМЦ та відсутність сертифікатів на продукцію є безпідставним, оскільки в матеріалах справи знаходяться витяги із журналу реєстрацій доручень на отримання товарно-матеріальних цінностей ТОВ "Електробіржа" від 16 вересня 2011 та від 01 грудня 2011, відповідно до яких гр. ОСОБА_3 наділена правами на отримання ТМЦ згідно наданих довіреностей №127, №128 від 16 вересня 2011 та №162 від 01 грудня 2011.

Статтею 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи вище викладене, суд приходить до висновку про необгрунтованість висновків викладених в акті №4102/22-07/37152260 від 26.09.2014 року та відповідно безпідставність податкового повідомлення-рішення №0000372207/2594 від 09.10..2014 року.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог.

Апелянтом не надано достатніх доказів в підтвердження доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Залімський І. Г.

Полотнянко Ю.П.