Постанова № 41973775, 17.12.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3862/14

17 грудня 2014 року м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук Т.О. за участю секретаря судового засідання Цвіркун О.О. при секретарі судового засідання Цвіркун О.О., за участю:

представника позивача: Шевчука В.С.,

представника відповідача: Махаринця М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол"

до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -в с т а н о в и в:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 26.11.2014 року №0001041501, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1989683,00 грн. на підставі акта перевірки від 14.11.2014 року №835/17-16-15-01/33510732;

від 26.11.2014 року №0001051501, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість по вітчизняних товарах" у сумі 10464,00 грн., з яких: 8371,00 грн. - за основним платежем; 2093,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, що визначено податковим органом на підставі акта перевірки від 14.11.2014 року №835/17-16-15-01/33510732.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2014 року. .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновок податкового органу про безтоварність операції є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що позивачем не підтверджено реальності господарської операції, оскільки основний вид діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" відмінний від операції щодо придбання цукру. Крім того, зазначив, що наявність цукру в орендованому приміщенні позивачем податковим органом не заперечується, однак встановити приналежність цукру, який зберігається на складі позивача саме Товариству з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" не є можливим, оскільки сертифікат якості цукру станом на час його придбання втратив дію, продовжений не був. Представник позивача звернув увагу й на те, що при укладенні договору про поставку цукру, позивач не мав місця для його зберігання, що є також сумнівним, на думку податкового органу, при реальній меті придбання товару, що тягне за собою великих фінансових витрат. А тому, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Хол» є юридичною особою, що зареєстрована згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 28.04.2005 року №16081020000001460, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 28.04.2005 року за №28-1124/2954, зареєстроване платником податку на додану вартість з 19.05.2005 року по даний час. Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності відповідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є надання в оренду вантажних автомобілів.

У листопаді 2014 року на підставі направлення від 05.11.2014 року №157/17-16-15-01 та відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Рівненському районі від 05.11.2014 року №920, посадовою особою податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Хол», від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2014 року.

За результатами перевірки, посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем:

Пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого позивачем завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість у рядку 19 декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року на 1983280 грн., у рядку 24 декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 року на 6403 грн. та занижено суму, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за вересень 2014 року на 8371 грн.;

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що оскільки юридична адреса продавця цукру та юридична адреса орендодавця складу для зберігання цього цукру однакова, та на однакових підприємствах одна і та ж сама матеріально-відповідальна особа за зберігання цукру, то неможливо встановити реальну належність цукру, який зберігається на цьому складі, чи покупця чи продавця.

Як зазначено в акті перевірки, до перевірки позивачем надано Сертифікат якості відповідності, виданий Державним Підприємством «Рівнестандартметрологія» та зареєстрований у Реєстрі за №UA1.044.Х010794-14, на продукцію: цукор білий кристалічний з цукрових буряків 3-ої категорії, в кількості 5000 тонн, виготовлений в період з 26.09.2012 року по 09.10.2012 року, фасований у поліпропіленові мішки вагою 50 кг, термін зберігання - 4 роки при дотриманні умов зберігання: пр. температурі не вище 40 градусів Цельсія та відносній вологості не вище 70%. У сертифікаті зазначено, що продукція відповідає вимогам ДСТУ 4623:2006, виробником продукції є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», адреса виробника та потужностей виробництва: Рівненська область, Гощанський район, с. Бабин, вул. Заводська, 1. Термін дії сертифікату: з 12.10.2013 по 11.10.2013 року.

Крім того, висновок податкового органу ґрунтується на тому, що при фактичному огляді місця зберігання цукру встановлено, що позивачем не дотриманні умови зберігання товару, а саме: приміщення складу надто вологе, не придатне для зберігання цукру у відповідності до умов зазначених у сертифікаті відповідності, товар розташований не на стелажах чи піддонах, а на землі, відсутнє маркування товару, інформація про його назву, кількість та приналежність. Таким чином, податковий орган дійшов висновку про неможливість встановити реальне право власності на цукор, який зберігається на складі.

Також, в акті перевірки відповідачем вказано про невідповідність оформлення первинних документів на відпуск товару, відсутність документу на транспортування (переміщення) товару зі складу продавця на склад покупця, увесь товар, який придбано у червні 2014 року, на момент проведення перевірки в повному обсязі рахується на залишках по рахунку 28 «товари», тобто нереалізований. Тому, на думку податкового органу є підстави вважати, операцію з продажу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» цукру для позивача як операцію без фактичної поставки товару, а лише мало місце переміщення документів від постачальника до покупця.

Крім того, як вказано відповідачем в акті перевірки, вказана операція не є економічно обґрунтованою та такою, яка не має на меті отримання прибутку, оскільки придбаний у червні 2014 року товар на момент здійснення перевірки не реалізований.

За результатами перевірки позивача Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 26.11.2014 року №0001041501, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1989683,00 грн. на підставі акта перевірки від 14.11.2014 року №835/17-16-15-01/33510732;

від 26.11.2014 року №0001051501, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість по вітчизняних товарах" у сумі 10464,00 грн., з яких: 8371,00 грн. - за основним платежем; 2093,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, що визначено податковим органом на підставі акта перевірки від 14.11.2014 року №835/17-16-15-01/33510732.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Як встановлено судом, у травні 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» укладено договір поставки цукру від 30.05.2014 року №1906.

Відповідно до п.п. 1.1 пункту 1 предмету договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» (продавець), зобов'язується поставити цукор білий кристалічний, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" (Покупець) зобов'язується прийняти і оплатити його вартість на умовах цього договору.

Згідно з п.п. 1.2., 1.3 пункту 1 предмету договору кількість товару 1558,950 тон; ціна товару - 7690грн. за одну тонну з вартістю мішкотари, в т.ч. ПДВ.

Загальна вартість товару відповідно до п.п. 1.4 пункту 1 договору поставки складає 11988325,50 грн.

У відповідності до п.п.2.1 пункту 2 умов договору, поставка здійснюється на умовах EXW(згідно правил «Інкотермс» в редакції 2010 року). Місце передачі товару: Рівненська область, Гощанський район, с. Бабин, вул. Заводська, 1.

Згідно з п.п. 2.2, 2.3, 2.4, 2,5 пункту 2 умов договору постачальник зобов'язаний передати товар покупцеві у строк до 30 червня 2014 року включно. Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, визначеному чинним законодавством України відповідно до інструкції №П-6 та №П-7. До товару додаються наступні документи: накладна, податкова накладна.

Пунктом третім Договору передбачено порядок розрахунків. Так, відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.3 оплата товару здійснюється покупцем банківським грошовим переказом на проточний рахунок Постачальника згідно реквізитів, зазначених у пункті 8 даного договору. Оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100% післяплати у строк до 31 грудня 2014 року. За погодженням між сторонами, розрахунок за даним договором може бути здійснений в будь який іншій формі та у спосіб, які не заборонені чинним законодавством.

Пунктом четвертим договору передбачено якість та упаковка. Так, відповідно до п.п. 4.1 пункту 4 договору, якість товару має відповідати вимогам діючого ДСТУ 4623:2006. Відповідно до п.п. 4.2. пункту 4 договору товар продається у стандартних поліпропіленових мішках вагою нетто 50кг. Упаковка товару має відповідати його характеру і забезпечувати цілісність під час транспортування складування та тривалого зберігання товару.

На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій оформлені видаткові накладні: №827 від 16.08.2011 року на суму 120000,00 грн., в тому числі ПДВ 20000,00 грн., №1110 від 31.08.2011 року на суму 27949,54 грн., в тому числі ПДВ 4658,26 грн., №1542 від 28.09.2011 року на суму 60000,00 грн., в тому числі ПДВ 10000,00 грн., №1564 від 30.09.2011 року на суму 44280,00 грн., в тому числі ПДВ 7380,00 грн., які підписані представниками покупця та продавця.

Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», що підтверджують платіжні виписки по сплаті, додані представником позивача до матеріалів справи, що не заперечувалось представником відповідача.

У підтвердження отримання позивачем відповідного товару від контрагента представник позивача надав суду копію акту приймання-передачі від 03.06.2014 року.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати суми податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаної господарською операцією позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» податкову накладну від 03.06.2014 №1 року на суму 11988325,50 грн. в тому числі ПДВ на суму 1998054,25 грн.

Як зазначив у ході судового розгляду представник позивача, фактично придбаний товар - цукор, з моменту оформлення - 30.05.2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» договору поставки цукру №1906 та до моменту складання між сторонами акту прийому-передачі товару - 03.06.2014 року, не переміщався з місця свого знаходження (Рівненська область, Гощанський район, с. Бабин, вул. Заводська, 1, склад № 4). Позивач вказав про те, що між сторонами була усна домовленість про надання часу для переоформлення відповідних документів Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" на право оренди складського приміщення, яке належало до 03.06.2014 року - моменту передачі товару на праві Договору оренди Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», відтак підстав вважати, що не має місця для зберігання придбаного товару у позивача не було.

Як встановлено судом, 03.06.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" та Приватним підприємством «ОВАС» було укладено договір оренди майна від 03.06.2014 року №22.

Відповідно до п.п.1.1. пункту 1 предмету договору Орендодавець Приватне підприємство «ОВАС» зобов'язується передати, а Орендар Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" зобов'язується прийняти в строкове платне користування належне Орендодавцю на праві власності нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: Рівненська область, гощанський район, с. Бабин, вул. Заводська, 1, а саме: приміщення цукрового складу №4 площею 1856,3 м2 .

Згідно п.п.1.2. пункту 2 договору Майно передається в оренду з метою здійснення Орендарем господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 2.1. пункту 2 договору Орендар вступає у користування Майном з моменту передачі його в оренду за актом приймання - передачі майна в оренду.

Строк чинності договору відповідно до пункту 9 договору з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2015 року.

Судом досліджено акт прийму-передачі майна в оренду від 03.06.2014 року, який підписаний обома сторонами, завірений печатками підприємств.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Враховуючи момент виникнення спірних правовідносин, що передбачає період у часі охоплюваний здійснюваними господарськими операціями позивача з контрагентом, щодо спірних правовідносин застосовуються положення Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), а також підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відповідні питання, та відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України в частині укладення договорів між суб'єктами господарювання та виконання господарських зобов'язань.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно абзацу 2 пункту 2.1. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділів ІІІ, V Податкового кодексу України, якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість.

Відповідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.1. статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. У відповідності до пункту 135.2. статті 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього кодексу.

Підпунктом 138.1. статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так, згідно підпункту 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

В пункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

За правилами пункту 138.5. статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

В силу підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду

В свою чергу, відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вже зазначалось судом, до складу податкового кредиту позивач включив суму податку на додану вартість, сплачену ним у складі ціни придбаного товару, що підтверджується виписаною Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» податковою накладною від 03.06.2014 року №1.

Надана позивачем для перевірки та суду зазначена податкова накладна відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зауваження щодо її форми та змісту у акті перевірки відсутні як і не висунуті у ході судового розгляду.

Як встановлено судом, не зважаючи на форму договору про придбання цукру «Договір поставки цукру», фактичне переміщення цукру від продавця Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" не відбувалось, оскільки цукор залишився зберігатися на тому самому місці, де і зберігався до оформлення вказаного договору, документально відбулись лише зміни орендаря приміщення в якому він зберігався.

Тобто, єдиним документом, який підтверджує факт надання позивачу товару є податкова накладна та платіжні доручення сплачені в оплату за придбаний товар, а тому суд не може погодитись з відповідачем в тій частині, що ненадання позивачем до перевірки та суду первинних документів на відпуск товару, документів на транспортування (переміщення) товару зі складу продавця на склад покупця є порушенням, оскільки товар не переміщався та не транспортувався, а тому при таких умовах вказаних документів і не могло бути.

А тому, суд погоджується з позивачем, що всі первинні документи на підставі, яких відбулось формування податкового кредиту існують та оформлені належним чином, суд погоджується з тим, що є належним чином оформлені документи на зберігання придбаного товару. Крім того, суд бере до уваги, покликання позивача на те, що придбання цукру є економічно вигідним вкладанням капіталу товариства, а тому його відсутність доказів на його реалізацію під час перевірки чи на час розгляду справи в суді не є обов'язковою.

Однак, при цьому суд зазначає, що суд аналізує не саме собою волевиявлення сторін правочину (дефекти якого є підставою для недійсності правочинів відповідно до статей 234 та 235 ЦКУ), а виключно його наслідки, а також економічний ефект від таких наслідків, незалежно від спрямованості волі особи. Враховуючи, що основною категорією у податкових відносинах є господарська операція, яка і має бути предметом аналізу в податкових спорах, то наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Так, відповідно до підпункту 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку. Тобто, будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності позивача, а не з іншими цілями.

Аналогічні вимоги містить і пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, відповідно до якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг, основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, придбання товару передбачає наявність мети його використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків.

Крім того, всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків. Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

В свою чергу, господарська діяльність згідно з підпунктом 14.136 Податкового кодексу України - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності.

Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Тому, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Наведена позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

При цьому, суд зазначає, що поняття економічного ефекту в Податковому кодексі України не розкрито, однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Так, суд погоджується з позивачем, що не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Крім того, суд не виключає, що такий ефект настане в майбутньому та не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте, з визначеного Податковим кодексом України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Тобто, податкові обов'язки визначаються виходячи з реального економічного змісту даної господарської операції та спрямування її на досягнення певного економічного ефекту. А тому, для з'ясування дійсного економічного змісту даної господарської операції варто аналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати в результаті здійснення такої господарської операції, незалежно від зафіксованих у документах намірів її учасників.

Однак, як вже було зазначено вище основним видом економічної діяльності позивача є надання в оренду вантажних автомобілів. З акту перевірки дослідженого в судовому засіданні встановлено, що окрім операції з придбання цукру, позивач мав в минулих періодах господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» щодо придбання сільськогосподарської техніки та інших транспортних засобів. Тобто, придбання такого переліченого товару надає обґрунтування мотиву його придбання, тому як пов'язано з здійсненням господарської діяльності.

При цьому, в даній адміністративній справі представником позивача не доведено суду, що при придбанні товару - цукру, ним було обґрунтовано прийнято рішення вигідного економічного вкладу капіталу товариства. Позивач, не надав суду доказів здійснення аналітичного дослідження чи проведення моніторингу щодо зростання цін на цукор та моніторингу цін при його можливій реалізації.

Крім того, суд частково погоджується з твердженням відповідача, щодо закінчення терміну дії Сертифікату відповідності виданому Державним підприємством «Рівнестандартметрологія» та зареєстрованому у Реєстрі за №UA1.044.Х010794-12, на продукцію: цукор білий кристалічний з цукрових буряків 3-ої категорії, в кількості 5000 тонн, виготовлений в період з 26.09.2012 року по 09.10.2012 року, фасований у поліпропіленові мішки вагою 50 кг, термін зберігання 4 роки про дотриманні умов зберігання: при температурі не вище 40 градусів Цельсія та відносній вологості не вище 70%. У сертифікаті зазначено, що продукція відповідає вимогам ДСТУ 4623:2006, виробником продукції є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», адреса виробника та потужностей виробництва: Рівненська область, Гощанський район, с. Бабин, вул. Заводська, 1. Посилання позивача, на те, що продовження терміну дії Сертифікату не вважалось за потрібним на час його придбання, оскільки загальний строк зберігання цукру 4 роки, а тому він не може бути зіпсованим, та посилання на те, що продовження дії Сертифікату не є проблемою для позивача для суду не є переконливим з огляду на наступне.

Цукор є солодким продуктом харчування, який має властивості псування та безумовно потребує дотримання відповідних умов зберігання, а тому на думку суду, при придбанні будь якого товару як економічно вигідного вкладу для подальшої реалізації такого товару та отримання очікуваного прибутку, позивач мав би перевірити його якісні показники та умови зберігання. При цьому суд зазначає, що відповідач не наділений повноваженнями надавати оцінку умовам зберігання товару, як це зазначено в акті перевірки, оскільки на це є передбачені Законом України уповноважені органи, а тому перевірка таких умов у орендованому приміщенні повинна була б була відбутись за згодою чи клопотанням позивача при меті отримання якісного товару. Але, яким чином перевірявся товар при його придбанні, як що він не транспортувався, не переміщався, чи перевірялись уповноваженими особами позивача умови для зберігання придбаного цукру представник позивача пояснити не зміг. Представник позивача в підтвердження наявності цукру, надав суду фотокопії цукру на складі, який належить йому на праві договору оренди, однак як вже і вказувалось судом наявність цукру в зазначеному приміщенні не спростовується відповідачем. Але, на фотокопіях наданих суду, на мішках, які складені штабелями, відсутні штабельні ярлики, в якому мають бути вказані назва цукру, маса нетто, вид тари, дата надходження, номер документу про якість і основні показники якості. Відомості зазначені в сертифікаті з втраченим терміном дії, на який посилався позивач не можливо ідентифікувати саме з товаром, який придбаний позивачем за договором від 30.05.2014 року №1906.

А тому, суд вважає, що для цілей податкового обліку беруться до уваги насамперед економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення відповідних операцій. В судовому засіданні позивачем не доведено суду, що така операція з придбання цукру зумовлена розумними економічними причинами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем доведено тільки те , що рух активів мав місце, але суд вважає, що операція з придбання цукру позбавлена ділової мети та не охоплює господарської діяльності позивача, а тому, у разі придбання товару поза межами господарської діяльності, право на формування витрат та/або податкового кредиту відсутнє.

За наведених обставин позов не підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Так, під час подання позовної заяви до суду позивачем сплачено 487,20 грн. судового збору згідно квитанції №05410106 від 23.07.2014 року, що, враховуючи норми частини другої статі 4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI "Про судовий збір", становить 10 відсотків ставки мінімального розміру судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру. Таким чином, решта суми судового збору підлягає стягненню з позивача, що складає 4384,80 грн. (4872,00 грн. - 487,20 грн. = 4384,80 грн.). Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволені адміністративного позову - відмовити.

Стягнути з позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 80 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 19 грудня 2014 року.