Рішення № 41973011, 15.12.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 грудня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Куцина М. М.,

суддів - Бондаренка Ю. О., Собослоя Г. Г.,

при секретарі - Маринець Д. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 вересня 2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором",-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з даним позовом посилаючись на те, що 23 листопада 2007 року між ЗАТ „ОТБ Банк" було укладено кредитний договір № МL-800/067/2007, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 24.500.00 дол.США, а останній зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити Банку плату за користування кредитом.

10 грудня 2010 року між ПАТ „ОТП Банк" та ТОВ „ ОТП Факторинг України" було укладено договір купівлі- продажу кредитного портфелю.

З метою виконання зобов'язання за указаним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 укладений 23 листопада 2007 року договір поруки.

Взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконував і станом на 10 квітня 2013 року у нього перед Банком виникла заборгованість по зазначеному кредитному договору в сумі 914 072,12 гривень.

У ході розгляду справи по суті, позивач у порядку ст. ст.27, 31 ЦПК України збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути суму 1.006.715, 27 гривень.

Позивач, посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини справи, та з підстав, передбачених ст. ст.11, 15, 16, 202, 257, 509, 512, 514, 525, 526, 553, 554, 1077-1079 , 1082, 1084 ЦК України, просив в суді першої інстанції задовольнити збільшений позов стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 1.006. 715,27 гривень та судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01 вересня 2014 року позов ТОВ „ ОТП Факторинг Україна" задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 1.006.715, 27 гривень. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим порушує питання про скасування рішення місцевого суду в частині солідарного стягнення з неї заборгованості та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову Банку до неї.

Відповідачем ОСОБА_2 рішення суду у апеляційному порядку не оскаржено.

Представник відповідачки ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі .

Представник позивача в суді апеляційної інстанції вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційному скаргу безпідставною.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності відповідача ОСОБА_2, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, що з'явилися по справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки рішення суду позичальник не оскаржив, то апеляційний суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині солідарного стягнення з поручителя ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами.

Рішення місцевого суду щодо вирішення позову щодо стягнення заборгованості за кредитним договром з позичальника не перевірялося.

Згідно з ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене рішення у справі в частині вирішення вимог до ОСОБА_1 не відповідає.

Задовольняючи позов та стягуючи солідарно з позичальника та поручителя ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитними договором, суд першої інстанції виходив з того, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Проте з таким висновком суду погодитися в повній мірі не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Цивільно-правові зобов'язання повинні виконуватися належним чином, особа відповідальна за порушення зобов'язання, позичальник, який не виконує кредитний договір, повинен повернути кредит, відшкодувати кредитору збитки в повному обсязі та сплатити неустойку (ст.ст. 11-16, 509, 525, 526, 550, 552, 611, 614, 623-625, 1054 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 23 листопада 2007 року між ЗАТ „ ОТБ Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МL-800/067/2007, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 24.500.00 дол. США, а останній зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити Банку плату за користування кредитом.

10 грудня 2010 року між ПАТ „ОТП Банк" та ТОВ „ОТП Факторинг України " було укладено договір купівлі- продажу кредитного портфелю.

З метою виконання зобов'язання за указаним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 укладений 23 листопада 2007 року договір поруки.

Грошові зобов'язання між сторонами виникли в іноземній валюті, що узгоджується з нормами Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 5), Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 19, ч. 1, 2 ст. 47, ст.ст. 49, 55) та ЦК України (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533).

Взяті на себе зобов'язання позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконував і станом на 10 квітня 2013 року у нього перед Банком виникла заборгованість по зазначеному кредитному договору в сумі 914 072 , 12 гривень.

У ході розгляду справи по суті, позивач у порядку ст. ст.27.31 ЦПК України збільшив розмір позовних вимог до 1.006.715.27 гривень .

Із кредитної справи, яка досліджена судом апеляційної інстанції вбачається, що кредитором на підставі п.1.9 Кредитного договору було здійснено вимогу дострокового виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договром в повному обсязі. Так, позивач направив позичальнику та поручителю досудову вимогу №22-2/730241 від 8 вересня 2010 року про дострокове повернення кредитних коштів за Кредитним договором. Зазначена вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів. Однак, позичальник зобов'язання за цим договром не виконав .

У зв'язку з тим , що позичальником не було дотримано зазначених вище умов Кредитного договору, Позивачем на підставі п.1.9 Кредитного договору було здійснено повторну вимогу дострокового виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договром в повному обсязі. Так позивач направив позичальнику та поручителю досудову вимогу №60 від 30 квітня 2013 року про погашення заборгованості за Кредитним договором. Зазначена вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів. Однак, позичальник зобов'язання за цим договором не виконав ( а. с.14, 15).

Крім позичальника, кредитором вищезазначені вимоги надсилались і поручителю ОСОБА_1.( а. с.15).

Отже, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 1.9 кредитного договору право на односторонню зміну умов кредитного договору .

Розмір заборгованості апелянт не оспорює.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку встановленої в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

За своєю правовою природою строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим) і його закінчення є підставою для припинення поруки. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобов'язання поруки, тому і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються.

Відповідно до роз'яснень п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (у редакції чинній на момент звернення до суду) при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення/ йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому, в разі пред'явлення вимоги до поручителя, кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися, як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Зі змісту договорів поруки, укладених між Банком та поручителем ОСОБА_1, видно, що строк дії поруки сторонами не визначений, а наявність у договорах посилання на положення п. 4 ст. 559 ЦК України юридичних наслідків не породжує, оскільки такі не можна розцінювати, як домовленість про встановлення строку дії поруки.

Кредитними договорами встановлені строки виконання основних зобов'язань, з яких останнім строком є 23 листопада 2027 року.

До суду з позовом Банк звернувся 16 грудня 2013 року, тобто після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

У разі, якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника.

Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв'язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі частини четвертої статті 559 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції виходить із того, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, повинен обчислюватись від наступного дня після настання дати дострокового повернення заборгованості, та оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_1 більш ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов'язань, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинила свою дію.

Оскільки кредитор не звернувся до суду з позовом до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання за кредитними договорами, слід визнати, що договір поруки між Банком та ОСОБА_1 є припиненими і вимога Банку до нього про стягнення солідарно суми заборгованості за кредитними договорами до задоволення не підлягає.

На дану обставину суд першої інстанції уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про солідарну відповідальність поручителя ОСОБА_1 та позичальника ОСОБА_2

Невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права, відповідно до пункту 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та судових витрат та постановлення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову щодо поручителя ОСОБА_1.

У решті рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 вересня 2014 року- залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 вересня 2014 року - в частині вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю „ ОТП Факторинг Україна" про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат з поручителя ОСОБА_1 - скасувати, у цій частині позову ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

У решті рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 вересня 2014 року- залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: