Рішення № 41972819, 17.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/13710/14 17.12.14

За позовомСпоживчого товариства "Діамед"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "ДЦ Україна"провизнання договору відступлення права вимоги

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Шевельова А.С. - представник за дов.;

від відповідача: Пономаренко В.М. - представник за дов.;

від третьої особи: не з'явились.

Рішення прийняте 17.12.2014, у зв»язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 15.12.14 по 17.12.2014, на підставі ст.77 ГПК України.

У судовому засіданні 17.12.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Споживчого товариства "Діамед" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед", третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЦ Україна" про визнання договору відступлення права вимоги №15/9 від 09.01.2014, укладений між Споживчим товариством "Діамед" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед", недійсним

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2014 порушено провадження у справі №910/13710/14, розгляд справи призначено на 30.07.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2014, в порядку ст.ст. 86, 89 ГПК України виправлено описку в ухвалі господарського суду міста Києва від 09.07.2014 про порушення провадження у справі №910/13710/14, розгляд справи призначений на 27.08.2014.

27.08.2014 представник Шевельова А.С. подав клопотання про долучення до матеріалів справи повідомлення про скасування з 11.01.2014 довіреності видані Шмаюн К.М. від СТ "Діамед", якими уповноважено Половово В.О.,Пономаренко В.М., НадьожаВ.В., Трейтяк С.Д., Жук О.Б., Довгалюк Ю.М., на представництво інтересів СТ "Діамед".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2014 в порядку ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи №910/13710/14 на 15 днів та в порядку ст.77 ГПК України розгляд справи відкладено на 15.09.2014.

У зв'язку із перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці, розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 15.09.2014 справу №910/13710/14 передано на розгляд судді Мельнику В.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2014 справу №910/13710/14 прийнято до провадження судді Мельника В.І. та призначено розгляд справи на 13.10.2014.

У зв'язку із поверненням судді Літвінової М.Є. з відпустки, розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 01.10.2014 справу №910/13710/14 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2014 справу №910/13710/14 прийнято до провадження судді Літвінової М.Є. та призначено розгляд справи на 13.10.2014.

13.10.2014 відповідач звернувся до суду з клопотаннями про зупинення провадження у справі до вирішення справи господарським судом Миколаївської області №910/1296/14, яким вирішується спір про визнання недійсним та скасування рішення позачергових загальних зборів членів відповідача, оформленого протоколом від 10.01.2014 №1.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Розглянувши заявлені відповідачем клопотання, суд дійшов висновку про їх безпідставність та необґрунтованість, відповідачем не доведено суду - в чому полягає неможливість розгляду справ про визнання недійсним договору №15/9 від 09.01.2014, до завершення розгляду справи про визнання недійсним та скасування рішення позачергових загальних зборів членів відповідача, оформленого протоколом від 10.01.2014 №1.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2014 в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений 27.10.2014.

У судовому засіданні 27.10.2014, в порядку статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 12.11.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2014 відкладено провадження по справі №910/13710/14 на 01.12.2014.

Ухвалою від 01.12.2014 відкладено розгляд справи на 15.12.2014 та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, в порядку ст. 69, 77 ГПК України.

В судовому засіданні 15.12.2014 відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 17.12.2014.

Заява від 28.07.2014 про залишення позову без розгляду в порядку п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, судом розглянута та досліджені обставини викладені в ній. За результатами розгляду цієї заяви суд дійшов наступного висновку.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 ЦК України).

Строк довіреності встановлюється у довіреності (ч. 1 ст. 247 ЦК України).

Позовна заява підписана представником позивача - Шевельовою А.С. на підставі довіреності від 14.01.2014, строк дії якої до 31.12.2014. Довіреність підписана головою правління СТ "Діамед" Євдоченко О.Ф. Крім того, до позовної заяви доданий витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.06.2014, відповідно до якого керівником товариства - Євдоченко О.Ф.

З урахуванням зазначеного, сумнівів що позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати у суду не виникли, тому підстав для залишення позову без розгляду в порядку п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України немає.

Таким чином, заява про залишення позову без розгляду є такою, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні 17.12.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

09.01.2014 між СТ "Діамед" (первісний кредитор) та ТОВ "Діамед" (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги (далі -договір), за умовами якого, первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за договором оренди нежитлового приміщення №14/07 від 01.07.2013, укладеним між первісним кредитором та ТОВ "ДЦ Україна" (боржник).

За цим договором новий кредитор одержує право отримувати від боржника орендну плату, платежі за комунальні послуги, які не входять до складу орендної плати, в тому числі вимагати належного виконання зобов'язань за основним договором.

Позивач вважає, що наведений договір вчинений у результаті зловмисної домовленості представника СТ "Діамед" Шмаюн К.М., який діяв на підставі статуту та ТОВ "Діамед" в особі уповноваженого Трейтяк С.Д., який діяв на підставі доручення №25/12/13 від 05.01.2014, з огляду на наступне:

- Трейтяк С.Д. діяв на підставі довіреності №25/12/13 від 05.01.2014 від імені ТОВ "Діамед", уповноважити якого мав тільки Генеральний директор ТОВ "Діамед", який станом на 05.01.2014 був саме Шмаюн К.М.;

-у відповідності до п. 3.2 Договору, новий кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором шляхом надання боржнику копії цього Договору. Однак відповідач повідомив третю особу лише 18.03.2014, майже через три місяці після укладання договору;

-Згідно п. 2.1 Договору, новий кредитор безоплатно отримує від первісного кредитора право вимоги, що належить останньому;

-відносно Шмаюн К.М. порушено кримінальне провадження №12014100050000295 від 12.01.2014 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

- у додатках до спірного договору відсутні документи, які підтверджують передачу нежилого приміщення, яке є предметом договору оренди №14/07 від 01.07.2013, що свідчить про не укладеність цього Договору;

Тобто, позивач зазначає про зловмисну домовленість представника Шмаюн К.М. та Трейтяк С.Д., оскільки Шмаюн К.М. одночасно на час посвідчення договору був Головою правління СТ "Діамед" та Генеральним директором ТОВ "Діамед", відтак представництво Шмаюн К.М. від позивача, перед відповідачем призвело до порушень прав та законних інтересів СТ "Діамед".

Таким чином, керуючись ч.3 ст. 215, ч. 1 ст. 232 ЦК України, позивач просить суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги №15/9 від 01.09.2014.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог з тих підстав, що голова правління позивача діяв на підставі статуту та виступав від імені позивача як голова правління та мав необхідний обсяг цивільної дієздатності згідно п. 5.7 статуту. Від імені відповідача діяв уповноважений представник Трейтяк С.Д. на підставі довіреності №25/12/13 від 05.01.2014. З урахуванням зазначених підстав та інших підстав викладених у відзиві на позов, відповідач визнав позовні вимоги безпідставними.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Так само у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частина 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (ч. 4 ст. 92 ЦК України).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Від імені СТ "Діамед" (первісний кредит) договір про відступлення права вимоги №15/9 від 09.01.2014, підписаний головою правління Шмаюна К.М., а від імені ТОВ "Діамед" (новий кредитор) - представником Трейтяк С.Д. на підставі довіреності №25/12/13 від 05.01.2014.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.01.2014, головою правління був Шмаюн К.М. та при підписанні спірного договору діяв відповідно до статуту.

Згідно п. 5,7 Статуту Споживчого товариства "Діамед", Голова правління товариства: здійснює керівництво товариством; забезпечує виконання рішень Загальних Зборів; без доручення діє від імені товариства, представляє його у відносинах з юридичними та фізичними особами, органами державного управління; розробляє поточні плани діяльності товариства і заходи, що є необхідними для вирішення його завдань; здійснює прийом на роботу та звільнення співробітників товариства; встановлює форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом; укладає будь-які угоди та інші юридичні акти, видає доручення, відкриває в банках розрахунковий та інші рахунки; розпоряджається майном та коштами товариства; здійснює інші дії, спрямовані на досягнення цілей товариства.

Таким чином голова правління - Шмаюн К.М. мав право укладати спірний договір, адже мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Щодо представника Трейтяк С.Д., який діяв від імені відповідача на підставі довіреності №25/12/13 від 05.01.2014, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.01.2014, керівником та підписантом ТОВ "Діамед" був Шмаюн К.М.

Отже, враховуючи вищенаведене, Трейтяк С.Д. від імені ТОВ "Діамед" при підписанні спірного договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності - діяв на підставі довіреності №25/12/13 від 05.01.2014, належних доказів на спростування зазначеного суду не представлено.

Під час розгляду справи, представник відповідача повідомив суду про неможливість надати в матеріали справи довіреність №25/12/13 від 05.01.2014, враховуючи її знаходження в матеріалах кримінального провадження проти Шмаюна К.М.

Твердження позивача про укладення спірного договору попередньою датою, в порядку ст. 33 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

З огляду на вказану норму, суд вважає, що сам лише факт існування кримінального провадження стосовно Шмаюна К.М. не є підтвердженням його зловмисної домовленості з відповідачем, а інших доказів такого свого твердження позивачем не наведено.

У відповідності до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Дослідивши спірний договір суд дійшов висновку, що договір є укладений, предмет та строк його дії сторонами погоджений.

Відповідно до п. 2.1 Договору, новий кредитор безоплатно отримує від первісного кредитора права вимоги, що належить останньому.

З посиланням на наведені положення п. 2.1 Договору, позивач стверджує про зловмисну домовленість Голови правління Шмаюна К.М. та представника Трейтяк С.Д., з цим суд не погоджується, з огляду на наступне.

З аналізу чинного законодавства слідує, що договір відступлення права вимоги може бути як оплатним так і безоплатним.

Тобто в даному випадку, сторони погодили, що новий кредитор безоплатно отримує від первісного кредитора право вимоги, тобто права по зобов'язанню переходять до нового кредитора без якогось зустрічного надання.

Відповідно до п. 3.2 Договору, новий кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором шляхом надання боржнику копії цього Договору.

Позивач зазначає, що відповідач повідомив боржника 18.03.2014, майже через три дні після укладення договору, що також свідчить про зловмисну домовленість представника СТ "Діамед" та ТОВ "Діамед".

Однак, з наведене не підтверджується матеріалами справи, зокрема, слід зазначити, що в умовах договору (п. 3.2) не встановлено строків, якими б зобов'язано відповідача повідомити третю особу - боржника про існування спірного договору відразу після його укладення.

З аналізу чинного законодавства суд дійшов такого ж висновку про відсутність строків для повідомлення боржника про відступлення права вимоги. Крім того, слід зазначити, що з моменту повідомлення відповідачем третю особи про договір, виникає обов'язок сплачувати грошові кошти новому кредитору, тобто в даному випадку новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Тому, наведене свідчить, що відповідач не порушив умови Договору про відступлення права вимоги.

Частиною 1 статті 232 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Відповідно до абзацом 4 пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р. Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з пунктом 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено зловмисної домовленості щодо укладання спірного Договору та оскільки позивачем не наведено інших підстав, за яких даний правочин слід визнати недійсним, суд приходить до висновку, що правові підстави для визнання Договору №15/9 від 09.01.2014 недійсним з викладених у позовній заяві підстав відсутні, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення: 19.12.2014.

Суддя М.Є. Літвінова