Постанова № 41971943, 17.12.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2014 р. Справа № 903/1024/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Юрчук М.І. ,

судді Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Старчик А.А., довіреність № 14-90 від 18.04.2014р.

відповідача - Наумчук В.А., довіреність № 27/08 від 08.01.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Волинської області від 17.11.14 р. у справі № 903/1024/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Державного комунального підприємства "Луцьктепло", м. Луцьк

про стягнення 90 953 276, 52 грн.

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" 90 953 276,52 грн., в тому числі 71 369 302,07 грн. заборгованості по оплаті природного газу, переданого у 2013 році на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу №13/2683-ТЕ-2 від 28.12.2012р., 7 085 613,80 грн. загальної суми пені, нарахованої за прострочення виконання договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати поставленого та спожитого газу, 9 707 861,06 грн. загальної суми збитків, завданих інфляційними процесами, та 2 790 499,59 грн. загальної суми трьох процентів річних, нарахованих у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.11.2014 року провадження у справі № 903/1024/14 в частині стягнення 71 369 302,07 грн. основної заборгованості припинено. В частині стягнення 7 085 613,80 грн. пені, 9 707 861,06 грн. збитків, завданих інфляційними процесами, та 2 790 499,59 грн. трьох процентів річних в позові відмовлено. Підлягає до стягнення з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 57 344,49 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 17.11.2014 року у справі № 903/1024/14 скасувати в частині відмови в стягненні 7 085 613,80 грн. пені, 9 707 861,06 грн. збитків, завданих інфляційними процесами, та 2 790 499,59 грн. трьох процентів річних 15 735,51 грн. судового збору. В оскарженій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження усіх істотних обставин справи у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження у складі колегії: головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. та призначено до розгляду на 17.12.2014 року.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів та вимог скарги, вказавши, що господарський суд Волинської області при винесенні рішення правомірно застосував норми матеріального та процесуального права, повністю з'ясував обставини справи та дослідив докази у справі, постановив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судове засідання прибули представники скаржника та відповідача, які надали суду усні пояснення по суті доводів та заперечень, викладених відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (Продавець) та Державним комунальним підприємством "Луцьктепло", м. Луцьк (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2683-ТЕ-2 /а.с. 18-23/ згідно з умовами котрого ПАТ "НАК "Нафтогаз України" було взято на себе зобов'язання щодо передачі у власність Покупця у період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), в обсягах і порядку, передбачених угодою, а ДКП "Луцьктепло", в свою чергу, зобов'язання відносно прийняття газу та проведення його оплати у визначеному договором порядку.

Положеннями розділу 11 договору визначалось, що угода набуває чинності з дати її підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Пунктом 3.3 договору визначено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

На виконання умов договору позивачем у період 2013 року було передано, а відповідачем прийнято та в подальшому спожито, природного газу загальною вартістю 104 377 994,03 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Актів приймання-передачі природного газу /а.с. 24-50/.

В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток господарюючих суб'єктів, містять всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору № 13/2683-ТЕ-2 від 28.12.2012р. впродовж 2013 року господарських операцій.

У відповідності до п. 6.1 договору від 28.12.2012р. №13/2683-ТЕ-2 сторонами було передбачено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, відповідач взяті на себе згідно договору №13/2683-ТЕ-2 від 28.12.2012р. зобов'язання в частині проведення з позивачем належних розрахунків по оплаті переданого природного газу (у порядку та строки, визначені вище) не виконав. Фактично відповідачем, на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом (направлення позовної заяви до суду поштовим зв'язком 13.10.2014 року) було проведено часткові розрахунки по оплаті спожитого газу на суму 33 008 691,96 грн).

При вирішенні спору місцевим судом взято до уваги, що платежі на суму 33 008 691,96 грн. проводились із допуском у певні періоди порушень встановлених угодою граничних термінів, що в свою чергу, призводило до прострочення платежів на той чи інший час та виникнення боргу у той чи інший період на певну суму.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у ДКП "Луцьктепло" у певні періоди заборгованості по оплаті газу, наявність станом на 13.10.2014р. боргових зобов'язань (залишку боргу) на суму 71 369 302,07 грн. виступило підставою для здійснення позивачем нарахувань відповідачу сум пені за прострочку виконання грошових зобов'язань, а також інфляційних та процентів річних, подальше звернення до суду із позовом про стягнення боргу та нарахованих сум.

За своєю правовою природою вищевказаний договір є договором купівлі-продажу, правове регулювання якого передбачено главою 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до норм ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов'язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

При вирішенні спору по суті місцевим судом правильно взято до уваги ту обставину, що заборгованість в розмірі 71 369 302,07 грн. була погашена відповідачем шляхом її сплати згідно платіжного доручення №4 від 02.10.2014р. (платіж, згідно відмітки Управління ДКС України в м. Луцьку Волинської області, був проведений 14.10.2014 року).

Згідно п. 1-1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За умовою п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу №13/2683-ТЕ-2 від 28.12.2012р. сторонами було передбачено, що у випадку невиконання Покупцем пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п. 9.3 угоди було визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Відповідно до ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання має наслідком застосування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) відповідно до норм ст.ст.230-232 ГК України та ст.ст.549-551 ЦК України.

Враховуючи викладені положення договору та наявні факти прострочення відповідачем оплати отриманого та спожитого природного газу, існування у ті чи інші періоди боргу по його оплаті, позивачем, з врахуванням вимог ст. 232 ГК України, положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та умов п. 7.2 договору №13/2683-ТЕ-2 було нараховано відповідачу 7 085 613,80 грн. загальної суми пені.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд засвідчує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 9 707 861,06 грн. загальної суми інфляційних та 2 790 499,59 грн. загальної суми трьох процентів річних.

Колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд давши належну оцінку фактичним обставинам справи та правильно застосувавши норми матеріального права обґрунтовано відмовив в стягненні нарахованих сум пені, інфляційних та процентів річних, з огляду на таке.

Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" є комунальним підприємством, яке створене і функціонує з метою задоволення потреб у його послугах (роботах, товарах) та реалізації на основі отриманого прибутку інтересів територіальної громади міста Луцька. Остання є власником майна підприємства. Основним видом господарської діяльності ДКП "Луцьктепло" є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання населенню, бюджетним та іншим організаціям міста Луцька.

Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності, врегульовані Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005р. № 2633-IV.

Статтею 8 названого Закону визначено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Стаття 20 Закону "Про теплопостачання" встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Таким механізмом компенсації є субвенція з Державного бюджету України спрямована на відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію, яка постачається населенню.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість ДКП "Луцьктепло" за договором купівлі-продажу природного газу №13/2683-ТЕ-2 від 28.12.2012р. виникла як різниця в тарифах на теплову енергію, що постачалася для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів, а саме населення, внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифу, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010р. №1849 /а.с. 106/. Визначений тариф діяв впродовж 2013 року.

29.01.2014 року постановою Кабінету Міністрів України № 30 було затверджено Порядок та умови надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Пунктом 4 визначеного Порядку передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014р. № 30 між учасниками взаєморозрахунків, до яких належить також ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ДКП "Луцьктепло", 01 жовтня 2014 року було укладено договір №504/30 про організацію взаєморозрахунків (а.с. 107-110), предметом якого (п. 1) є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання субвенції.

Пунктами 2-9 зазначеного договору встановлено, що сторони (Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області - сторона перша, Департамент фінансів Волинської обласної державної адміністрації - сторона друга, Управління фінансів та бюджету Луцької міської ради - сторона третя, ДКП "Луцьктепло" - сторона четверта та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" - сторона п'ята) погоджують перелік підприємств, установ та організацій, що беруть участь у проведенні взаєморозрахунків, та послідовність виконання сторонами договору.

Казначейство перераховує кошти, які надійшли до спеціального фонду державного бюджету від продажу облігацій внутрішньої державної позики згідно з п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" стороні першій у сумі 71 369 302,07 грн. на підставі рішення Міністерства фінансів України.

Сторона перша перераховує на рахунок сторони другої кошти у сумі 71 369 302,07 грн. для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню.

Сторона друга перераховує на рахунок сторони третьої кошти у сумі 71 369 302,07 грн. для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню.

Сторона третя перераховує на рахунок сторони четвертої кошти у сумі 71 369 302,07 грн. для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню.

Сторона четверта перераховує на рахунок сторони останньої кошти у сумі 71 369 302,07 грн., у тому числі податок на додану вартість 11 894 883,68 грн., для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28 грудня 2012 року №13/2683-ТЕ-2.

Сторона остання перераховує кошти для погашення та обслуговування запозичень, залучених під державні гарантії, сплату податкових зобов'язань і проведення розрахунків з постачальником імпортованого природного газу.

Сторони у графі платіжного доручення "Призначення платежу" додатково зазначають "пункт 24 статті 14 та пункт 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", дату і номер договору.

Відповідно до пункту 10 договору №504/30 про організацію взаєморозрахунків договірні сторони зобов'язувались забезпечити подання до територіальних органів казначейства належним чином оформлених договорів та платіжних документів згідно з Порядком та умовами надання субвенції; не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014р. № 30 та розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 13.10.2014р. №419 "Про розподіл та перерозподіл обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на 2014 рік" /а.с. 111/ 14 жовтня 2014 року на рахунок ДКП "Луцьктепло" надійшли бюджетні кошти в рахунок погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію в сумі 71 369 302,07 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи /а.с. 114/ випискою по рахунку.

14.10.2014 року на виконання умов договору №504/30 від 01.10.2014р. про організацію взаєморозрахунків сума коштів в розмірі 71 369 302,07 грн. була перерахована з рахунку ДКП "Луцьктепло" на рахунок ПАТ "НАК "Нафтогаз України" згідно платіжного доручення №4 від 02.10.2014р. /а.с. 75/ в якості оплати за спожитий природний газ, отриманий за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2683-ТЕ-2 від 28.12.2012р. Судом засвідчується, що у графі "Призначення платежу" платіжного доручення №4 від 02.10.2014р. платником - ДКП "Луцьктепло" призначення платежу було визначено як "за природний газ за 2013р. зг. дог. №13/2683-ТЕ-2 від 28.12.2012р. п. 24 статті 14 та п. 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" дог. Про організацію взаєморозрахунків № 504/30 від 01.10.2014р., в т.ч. ПДВ 11 984 883,68 грн."

Пунктом 15 договору №504/30 про організацію взаєморозрахунків від 01.10.2014р. сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмету договору.

За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що ДКП "Луцьктепло" вжило усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання грошового зобов'язання в частині погашення заборгованості перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за спожитий у відповідності до договору №13/2683-ТЕ-2 від 28.12.2012р. впродовж 2013 року природний газ, яка виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Колегія суддів також враховує, що з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, у зв'язку з чим вина ДКП "Луцьктепло" у прострочення і платежів за договором № 13/2683-ТЕ-2 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012р. відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно ст. 217 ГК України та ст. 614 ЦК України позбавляє ПАТ "НАК "Нафтогаз України" права застосовувати до боржника заходи відповідальності, передбачені п. 7.2 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23.09.2014 року у справі №5011-35/1271-2012.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що входять до предмета доказування та мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає всі підстави для залишення його без змін.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір згідно платіжних доручень № 2011517 від 20.11.2014 р. в сумі 36540,00 грн., та № 2011524 від 20.11.2014 р. в сумі 36540,00 грн. Загальна сума сплаченого судового збору 73080,00 грн. Однак, розмір судового збору, який підлягав до сплати позивачем за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Волинської області від 17.11.2014 р. у справі № 903/1024/14 становив 36540,00 грн., тобто скаржником надлишково сплачено 36540,00 грн., судового збору, який колегія суддів вважає за необхідне йому повернути на підставі ст.7 Закону України "Про судовий збір", про що винести відповідну ухвалу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 17.11.2014 року у справі № 903/1024/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення.

Ухвалою суду повернути Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 36540,00 грн., надлишково сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги згідно платіжного доручення № 2011524 від 20.11.2014 р.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 903/1024/14 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.