Постанова № 41971059, 18.12.2014, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 грудня 2014 року Чернігів Справа № 825/3650/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді - Д'якова В.І.,

за участю секретаря - Воєдило Л.П.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - начальника Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - начальника Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області, в якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу №040474 від 12 березня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою начальника Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області №040474 від 12 березня 2014 року на нього було накладено штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», в сумі 1700,00 грн. Позивач не погоджується з даною постановою, посилаючись на те, що 30.07.2013 він оформив нотаріально-посвідчену довіреність на право розпоряджатися (продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати в позику) належним йому автомобілем Мерседес Бенц 313 СВІ, 2004 року випуску днз НОМЕР_1 на п'ятнадцять років на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Після оформлення відповідної довіреності про подальшу долю автомобіля йому нічого невідомо. Отже, позивач вважає, що відсутній сам факт вчинення ним правопорушення у сфері експлуатації автомобільного транспорту. Позивач вказує, що оскільки під час проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт державні інспектори не встановили фактичного користувача транспортним засобом, постанова про накладення на нього адміністративно-господарського штрафу №040474 від 12 березня 2014 року є такою що підлягає скасуванню.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Також додатково зазначив, що на даний час не має відношення до діяльності з перевезення пасажирів, оскільки строк дії його ліцензії, що надавала право на внутрішні перевезення пасажирів, закінчився 28.03.2012.

Представник відповідача та третя особа в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача надав суду заяву в якій просив проводити розгляд справи без участі представників відповідача, у зв'язку з неможливістю забезпечити їх явку.

Також суду були надані письмові заперечення в яких відповідач просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на правомірність оскаржуваної постанови, оскільки під час проведення перевірки у водія були відсутні документи, які передбачені ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт». Також вказав, що перевірка позивача була проведена у відповідності до Закону України «Про автомобільний транспорт» та постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті», а посилання ФОП ОСОБА_1 на те, що він видав довіреність на розпорядження автомобілем, не звільняє його від відповідальності, як власника майна.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволення позову необхідно відмовити з наступних підстав.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 28.10.1992, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_4 (а.с.33).

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, станом на 03.12.2014 та свідоцтва платника єдиного податку НОМЕР_5, серед видів діяльності ФОП ОСОБА_1 зазначено: інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і..у.; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; надання в оренду і експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.35, 36-37).

Згідно довідки приватного нотаріуса ОСОБА_5 від 12.11.2014 №48 ОСОБА_1 30.07.2013 видав довіреність на право розпоряджатися (продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати в позичку) належним йому автомобілем моделі MERCEDES-BENZ 313 CDI, 2004 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, за реєстровим номером 787, строком на п'ятнадцять років на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.9).

Відповідно до завдання на перевірку №022243 від 31.01.2014 державними інспекторами відділу державного контролю Управління Укртрансінспекції у м. Києві проводилась рейдова перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

В результаті перевірки транспортного засобу MERCEDES-BENZ 313 СDI, номерний знак НОМЕР_1, що належить ФОП ОСОБА_1, складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №004727 від 04.02.2014. Перевіркою встановлено, що на вказаному транспортному засобі надавались послуги з регулярних пасажирських перевезень без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: ліцензійної картки, схеми маршруту, розкладу руху, таблиці вартості проїзду, протоколу повірки та адаптації тахографу. Водій з актом ознайомлений, від підпису та пояснень відмовився (а.с. 25).

Вказаний акт надіслано на адресу Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області для розгляду та прийняття рішення.

За адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ФОП ОСОБА_1 було надіслане повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 12.03.2014 в приміщенні Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області (а.с.26), проте поштове відправлення повернулось з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.27).

12.03.2014 начальником Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області ОСОБА_6 було розглянуто справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт та, враховуючи наявність підстав, винесено постанову №040474, якою, за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф в сумі 1700,00 грн. (а.с. 28).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344 та постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті».

Частиною першою статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Статтею 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 1567), органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.

Пунктом 4 Порядку визначено, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок.

В силу пункту 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону.

Рейдова перевірка проводиться групою посадових осіб у кількості не менш як дві особи відповідно до завдання на перевірку (пункт 16 Порядку № 1567).

Згідно пункту 15 Порядку, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Пунктом 21 Порядку № 1567 передбачено, що, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно пункту 22 Порядку № 1567, у разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (частина третя пункту 20 Порядку № 1567).

Статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Згідно статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України; для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка).

Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.

Документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Визначення термінів «автомобільний перевізник» та «водій» наведено у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт». Так, автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Тобто, для перевізника необхідна належність транспортного засобу (права власності на нього або договору оренди).

Частиною 2 статті 319 Цивільного Кодексу України позивачу надано право розпоряджатися належним йому майном на свій власний розсуд.

Відповідно до статті 237 Цивільного Кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно статті 239 Цивільного Кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Так, наданою довіреністю ФОП ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 бути його представниками з усіх без винятку питаннях, пов'язаних з експлуатацією автомобіля (продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати в позичку), належного йому на праві власності.

Таким чином, перевізником в даній ситуації виступає саме ФОП ОСОБА_1, а не особи, уповноважені позивачем на розпорядження його автомобілем.

Факт керування автотранспортним засобом іншою особою не є підставою для скасування постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу №040474 від 12 березня 2014 року, тому що йому (водію) транспортний засіб не належить на праві власності, він лише має право керування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем, як власником автомобіля, моделі MERCEDES-BENZ 313 CDI, 2004 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, було допущено порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: надання послуг з перевезень пасажирів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Згідно з пунктами 25-27 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається посадовою особою органу державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування фінансових санкцій.

Стаття 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлює відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також судом при розгляді справи були враховані положення частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать про те, що начальник Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області ОСОБА_6 при винесенні постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №040474 від 12 березня 2014 року, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто в межах наданих йому повноважень.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674 за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (4872,00 грн.).

За вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 182,70 грн., що підтверджується квитанцією №366 від 17.11.2014 (а.с.3).

Тому, згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір у розмірі 1644, 30 грн. присуджується на користь Державного бюджету України за рахунок позивача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, відмовити повністю.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Державного бюджету (р/р 31216206784002, отримувач - УДКСУ у м. Чернігові Державний бюджет, код ЄДРПОУ - 38054398, банк - ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592) судовий збір у розмірі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 30 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя підпис В.І. Д'яков

З оригіналом згідно.

Суддя В.І. Д'яков