Ухвала суду № 41970272, 30.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/35681/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Приходько І.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому содовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року

у справі № 826/15873/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістр-Буд»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістр-Буд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2013 року № 0001322250, № 0001332250.

Також, стягнено з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2294 грн. 00 коп.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби проведено документальну невиїзну перевірку з питань фінансово-господарських взаємовідносин Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістр-Буд» з приватним підприємством «Фірма Володар» за період діяльності з 1 липня 2011 року по 31 серпня 2011 року, за результатами якої 12 квітня 2013 року складено акт №1716/2240/33494978, яким встановлено порушення позивачем п.185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Магістр-Буд» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період липень 2011 року у розмірі 116 192,60 грн., а також ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 133621 грн. 49 коп.

На підставі вказаного акту перевірки 19 квітня 2013 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0001322250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 145240 грн. 75 коп., в тому числі основний платіж - 116192 грн. 60 коп. та штрафні (фінансові) санкції - 29048 грн. 15 коп.;

- №0001332250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 133621 грн. 49 коп.

Дані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку та були залишені без змін вищестоящим податковим органом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції врахував факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача - Приватного підприємства «Фірма Володар» за ознаками складу злочину передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, а також відсутність основних фондів, технічного персоналу, транспорту та виходив з того, що господарські відносини, які відображені в обліку між ТОВ «Магістр-Буд» та ПП «Володар» здійснювались без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрати дохідної частини бюджету України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову Київський апеляційний адміністративний суд зазначив, що на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податків, їх установчі документи не визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, до перевірки та суду надано всі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які повністю спростовують висновки податкового органу про нереальність господарських операцій.

Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі ПК України) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами, встановленими п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Як зазначено в позовній заяві, що підтверджується матеріалами справи між товариством з обмеженою відповідальністю «Будгарант» (генпідрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Магістр-Буд» (підрядник) укладено договір підряду № 11/11 від 18 липня 2011 року, відповідно до якого позивач брав на себе зобов`язання виконати будівельно-монтажні роботи «Перша черга будівництва комплексу споруд артезіанського водопостачання житлового масиву Осокорки - Північні та водопровідної магістралі по проспекту Петра Григоренка у Дарницькому районі». З метою виконання вказаних договірних зобов'язань товариством з обмеженою відповідальністю «Магістр-Буд» уклало договір підряду № 10711 від 1 липня 2011 року з приватним підприємством «Фірма Володар» (субпідрядник), відповідно до умов якого, субпідрядник зобов'язується виконати вищевказані будівельні роботи.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій взагалі не надано оцінку тому, що договір між підрядником та субпідрядником був укладений раніше за договір між генпідрядником та підрядником, що ставить під сумнів доводи позивача про укладення договору з ПП «Володар» на виконання головного договору з ТОВ «Будгарант».

Крім того, судом не досліджено питання правильності визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Так, за даними перевірки, доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування становлять 826975 грн. та співпадають з даними, зазначеними в декларації за 3-й квартал 2011 р. платника податків. Витрати, що враховують при визначені об'єкта оподаткування становлять 814277 грн.- за даними платника податку, а за даними перевірки - 233313, 99 грн. Тобто, податковим органом встановлено відхилення щодо формування витрат на суму 580963, 01 грн., та відповідно визначено недоплату податку на прибуток - 133621, 49 грн. Сума 580963, 01 грн. (без ПДВ) - це сума вартості виконаних робіт та отриманих товарів по взаємовідносинам з ПП «Володар», яку податковий орган зазначив як вартість безтоварних операцій, та визначив її як відхилення. Тобто, податковий орган зазначив про завищення витрат платником податків. Разом з тим, позивач стверджував, що ТОВ «Будгарант» платіжним дорученням № 2860 від 11.08.2011 р. перерахувало ТОВ «Магістр-Буд» (позивачу) 634878,36 грн., в т.ч. ПДВ 126975, 67 грн., та в подальшому позивач з цих коштів перерахував суму 628297, 85 грн. ПП «Володар», як субподрядчику за роботи виконані для генподрядчика. Позивач стверджував, що податковий орган неправомірно включив перераховані кошти ТОВ «Будгарант» в доходи ТОВ «Магістр-Буд» чим збільшив грошове зобов'язання позивача з податку на прибуток на 133.621, 49 грн.. Саме з цими доводами позивача погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, та не перевірив, чи дійсно позивач взагалі не включив перераховані кошти від ТОВ «Будгарант» до доходів та відповідно до витрат. Згідно доводів позивача, можна зробити висновок, що кошти, отримані від ТОВ «Будгарант» не були включені до доходів звітного періоду, але при цьому включені до витрат по взаємовідносинам з ПП «Володар», що встановлено податковим органом. Таким чином, судом не перевірено правильність визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту. За даними позивача, як вже зазначено, вартість виконаних робіт та отриманих буд.матеріалів в липні 2011 р. по взаємовідносинам з ПП «Володар» становила 502638.28 грн. (без ПДВ), а за даними перевірки - 580963, 01 грн. Під час перевірки податковий орган прийшов до висновку про завищення позивачем витрат, а позивач доводив суду про неправомірне збільшення податковим органом доходів. Вказані розбіжності залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.

Таким чином, судам необхідно детально дослідити зміст та предмет договору та відповідно підтвердити або спростувати реальність господарських операцій, встановивши причинно-наслідковий зв'язок між вищезазначеними договорами.

Також при вирішені спору по суті заявленого позову суду необхідно звернути увагу на правильність формування бази оподаткування податком на прибуток та податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити - частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: В.П. Юрченко

І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько