Ухвала суду № 41970237, 26.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року м. Київ К/9991/38958/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2012

у справі № 2а-17407/09/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Орендного підприємства « 6-й Київський авторемонтний завод»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 06.08.2009 № 0013561502/0.

У касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував своє процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу викладені в акті камеральної перевірки від 29.07.2009 № 9085/15-3-21534645. Згідно з цими висновками позивач порушив норму пункту 2 рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» від 25.12.2008 № 944/944 (далі - рішення № 944/944) та при визначенні податкових зобов'язань із земельного податку за квітень-травень 2009 року не врахував ставку, встановлену цим рішенням (3% від нормативної оцінки землі), що призвело до заниження податкових зобов'язань на загальну суму 87053,24 грн..

За наслідками перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.08.2009 № 0013561502/0 про визначення податкового зобов'язання із земельного податку у сумі 91405,90 грн. у т.ч.: основний платіж - 87053,24 грн., штрафні (фінансові) санкції - 4352,66 грн.

У судовому процесі встановлено, що позивач розраховував та сплачував земельний податок за ставкою 1 відсоток від її грошової оцінки згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 2535-XII.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про плату за землю» (Закон № 2535-XII) встановлено, що ставка земельного податку із земель, грошову оцінку яких встановлено, складає один відсоток від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини 5 вказаної статті ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами другою і третьою цієї статті.

Пунктом 2 рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» від 25.12.2008 №944/944 встановлено, що з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, незареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Ця підзаконна правова норма не відповідає нормам частин першої та п'ятою статті 7 Закону «Про плату за землю», який регулює правовідносини, з приводу прав і обов'язків сторін в якому виник спір, і має вищу юридичну силу, а тому підлягає застосуванню при вирішенні цього спору.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 12.11.2013 у справі за позовом ТОВ «Промкабель-Електрика» до ДПІ у Святошинському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, яка відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для судів при вирішенні подібних спорів.

Висновки судів попередніх інстанцій відповідають цій правовій позиції Верховного Суду України.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін М.П. Зайцев